Ухвала КЦС ВС № 442/2025/18

Ухвала 12 травня 2020 року м. Київ справа № 442/2025/18 провадження № 61-7082ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Яремка В. В., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 17 вересня 2019 року у складі судді Хомика А. П. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. Позов мотивував тим, що 25 лютого 2011 року між ним та ОСОБА_1 укладений усний договір про надання послуг, згідно з умовами якого позивач зобов`язувався надати послуги з охорони матеріальних цінностей Закритого акціонерного товариства «Калуський машинобудівний завод» (далі - ЗАТ «Калуський машинобудівний завод») у період з 25 лютого 2011 року по 07 квітня 2015 року, а ОСОБА_1 зобов`язувався прийняти та оплатити зазначені послуги. Посилаючись на те, що позивач належним чином виконав умови договору, надавши відповідачу ОСОБА_1 послуги з охорони матеріальних цінностей ЗАТ «Калуський машинобудівний завод» у період з 25 лютого 2011року по 07 квітня 2015 року, а ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором належним чином не виконав, в наслідок чого у нього утворилась заборгованість за період з 01 липня 2014 року по 07 квітня 2015 року у розмірі 212 000,00 грн. Факт укладення договору про надання послуг, а також наявності заборгованості у розмірі 212 000,00 грн підтверджується розпискою від 03 квітня 2015 року, за змістом якої ОСОБА_1 прийняв надані позивачем послуги та зобов`язувався здійснити їх оплату до 07 квітня 2015 року. Оригінал зазначеної розписки знаходиться у позивача. 03 квітня 2015 року на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за договором про надання послуг, зокрема щодо сплати позивачу грошових коштів у сумі 212 000,00 грн. між позивачем та ОСОБА_4 був укладений договір поруки, згідно з умовами якого останній зобов`язувався відповідати за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань, згідно договору про надання послуг. Посилаючись на те. що зазначена розписка містить усі істотні умови договору, а тому є належним доказом на підтвердження укладення договору між позивачем та ОСОБА_1 , за виконання зобов`язань яким поручився ОСОБА_4 , позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість у розмірі 349 270,00 грн, яка складається з основного боргу у розмірі 212 00,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 118 380,80 грн та 3 відсотків річних у розмірі 18 889,20 грн. Короткий зміст ухвалених судових рішень Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 349 270,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у якій він просив скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Ціна позову у даній справі становить 349 270,00 грн та станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00*250=525 500,00). Ураховуючи зазначене, справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не урахували правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц є безпідставними, оскільки вони ухвалені за інших встановлених судами фактичних обставин справи. З огляду на наведене, відсутні підстави вважати, що розгляд касаційної скарги має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять інших посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, зокрема щодо винятковості справи для заявника. За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження. Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (справа «Зубац проти Хорватії» від 05 квітня 2018 року). Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обгрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 17 вересня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: Г. І. Усик Р. А. Лідовець В. В. Яремко