Постанова 4855 № 580/142/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/142/20 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В. суддів: Ганечко О. М., Файдюка В. В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі у справі №580/142/20 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Адміністрації державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А : У січні 2020 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Адміністрації державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» (надалі - відповідач), в якому просив суд: визнати протиправними, такими, що не ґрунтуються на законодавстві та скасувати: - визнати протиправними дії адміністрації державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» в частині не зарахування строків у строк відбування ОСОБА_1 призначеного покарання і не правильного визначення кінцевого строку відбування покарання; - зобов`язати адміністрацію державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» вчинити певні дії - зарахувати засудженому ОСОБА_1 у строк відбування ним покарань наступних періодів (строків) попереднього ув`язнення та утримання під вартою: - з 22.02.2012 по 29.05.2012 додатково - 03 міс. 07 днів відповідно до ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09.02.2016 року; - з 10.03.2011 по 21.02.2012 (включно) - 11 місяців і 11 днів утримання під вартою, які були повністю відбуті ОСОБА_1 за вироком Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 30.08.2011 року відповідно до ухвали Балакліївського районного суду Харківської області від 15.05.2019, на підставі чого змінити дату кінцевого строку відбування покарання з 25.06.2023 на 17.04.2022. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року відмовлено у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити дії, так як справа не підсудна адміністративному суді. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, дійшов висновку, що засуджений чи його захисник має право звернутися з клопотанням (поданням) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку в т.ч. щодо не зарахування строків у строк відбування призначеного покарання і не правильного визначення кінцевого строку відбування покарання до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції, якого засуджений відбуває таке покарання. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в справі та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність ухвали суду та порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду. Скаржник вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що спір у даній справі є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Крім того, скаржник зазначає, що під час виконання вироків визначено ст. 537 Кримінального процесуального кодексу України і за п. 131 ч. 1 вказаної статті передбачене право оскаржити інші рішення, дії чи бездіяльність адміністрації установи виконання покарань, та вказує, що відповідно до ч. 9 ст. 539 Кримінального процесуального кодексу України розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства. Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду без змін, з наступних підстав. Згідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Так, у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", Європейський суд з прав людини вказав, що фраза "судом встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України. Так, згідно приписів статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. В свою чергу, суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Положеннями пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб і суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Ознаками справи адміністративної юрисдикції є особливий суб`єктний склад публічно-правового спору, участь суб`єкта владних повноважень, суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій, які він повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Предметом оскарження по даній справі на думку позивача є бездіяльність Адміністрації державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» щодо виконання вироку в частині не зарахування строків у строк відбування призначеного покарання і не правильного визначення кінцевого строку відбування покарання. Особливості захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду регулюються Кримінально процесуальним кодексом України (надалі - КПК України). Відповідно до пункту 1 статті 539 КПК України передбачено, що питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Згідно частини 2 статті 539 КПК України визначено, що клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається: 1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 13-1, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу; 2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини першої статті 537 цього Кодексу; 3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9, 13-3 частини першої статті 537 цього Кодексу; 4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п`ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв`язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу. Згідно з положеннями пункту 131 частини 1 статті 537, пункту 1 частин 2, 9 статті 539 КПК України засудженим надане право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність адміністрації установи виконання покарання до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до положень статей 1-3, 7 КВК України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними. Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання. За змістом частини 3 статті 107 КВК України засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами. Колегія суддів звертає увагу, що засудженим надано право оскаржувати дії чи бездіяльність адміністрації під час виконання та відбування кримінальних покарань засуджених, при цьому до повноважень адміністрації не належить повноваження зарахування строку відбування за попереднє ув`язнення дане право належить виключно суду в розумінні статей 65-72 Кримінального кодексу України. Відповідно до статті 4 Кримінально-виконавчого кодексу України підставою виконання і відбування покарання, зокрема, є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду. Розподіл, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, до установ виконання покарань здійснюється на підставі статей 12, 64, 65, Кримінального кодексу України та статей 11, 18, 19, 86, 87, 92, 93, 101, 138, 140, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України за відповідними індивідуальними та персональними нарядами. Колегія суддів звертає увагу, що термін відбування покарання стосується виконання вироку суду та відповідно до статей 537, 539 Кримінально-процесуального кодексу України, є однією із стадій кримінального процесу, у зв`язку з чим їх належить вирішувати в порядку кримінального судочинства. Разом з тим, пункт 131 частини 1 статті 537, пункту 1 частин 2, 9 статті 539 КПК України застосовується в разі порушенням адміністрацією установи прав особи, яка відбуває кримінальне покарання. Колегія суддів не бере до уваги Ухвалу Придніпровського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року, оскільки Великою Палатою Верховного Суду викладено позицію в постанові від 29 серпня 2018 року (справа № 663/537/17, провадження № 13-31кс18) та у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року (справа № 130/1001/17, провадження № 51-7588км18), від 06 березня 2019 року (справа №756/5803/17-к, провадження № 51-7432км18), що зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання та утримання під вартою, підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства, за матеріалами кримінальної справи. З аналізу перелічених норм вбачається, що даний спір не може вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, адже статтею 539 КПК прямо передбачено, що розгляд питань щодо зарахування строку та терміну відбування здійснюється в порядку кримінального судочинства. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 238, 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020року про повернення позовної заяви - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Г. В. Земляна Судді: О. М. Ганечко В. В. Файдюк