Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/735/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5153/20 Справа № 212/735/20 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи : позивач ОСОБА_1 , відповідач-Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гузєва Ігоря Григоровича, на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2020 року, ухваленого суддею Козловим Ю.В. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),- ВСТАНОВИВ : У січні 2020 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Гузєв І.Г. звернувся до суду від його імені з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я. В обґрунтування позову зазначив, що 07 серпня 1998 року з ОСОБА_1 , під час виконання трудових обов`язків, стався нещасний випадок з тяжким наслідком, що призвело до виникнення тяжких тілесних ушкоджень у вигляді: ЗПГ, перелом 7-12 ребер зліва, розрив лівої легені, пневмоторакс зліва, підшкірна емфізема, забій м`яких тканин, забій хребта. У позові вказано, що після отриманої травми ОСОБА_1 змушений був тривалий час: з 07.08.1998 по 09.09.1998, перебувати на стаціонарному лікуванні. У зв`язку з вказаним нещасним випадком порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки Позивача. Окрім того, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, що супроводжується значною втратою працездатності в молодому віці, позивач систематично має необхідність отримання медичної допомоги, відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху. Все це постійно і негативно позначалося і позначається на душевному та фізичному стані ОСОБА_1 . На підставі зазначеного, позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Гузєв І.Г. вважають, що за таких обставин Відповідач має відшкодувати Позивачу моральну шкоду, яка була завдана внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом у розмірі - 118 075,00 грн. (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб). Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом у розмірі - 46 244 (сорок шість тисяч двісті сорок чотири) гривні, без утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір 840,80 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 , не погоджуючись з ухваленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про зміну судового рішення в частині повного задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 до заявлених у позові вимог. Скаржник вважає, що стягнутий судом першої інстанції розмір грошових коштів є недостатнім для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди внаслідок отриманого на підприємстві відповідача трудового каліцтва у віці 24-х років. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Матеріалами справи і судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 25.02.1997 року по 27.05.2019 перебував в трудових відносинах з відповідачем, що підтверджено копією трудової книжки. 07 серпня 1998 року проходчик ОСОБА_1 проводив роботи по обладнанню робочого полку у «восстающем 108» осі гор.1105 / 1077 м-код під буріння зарубки на гор.1096 м., згідно розробленого ПОР. У блоці 108-113 гор.1077 м проводилися підривні роботи по вторинному дробленню. Близько 17 годині 30 хвилин, при доставці водяного і повітряного рукавів, ОСОБА_1 знаходився на сходах під робочим полком та почув вибух накладного заряду у блоці 113-108 го.1077 м. Падаючими шматками породи Позивач отримав травму. Згідно медичного висновку ушкодження здоров`я потерпілим ОСОБА_1 отримані наступні травми: ЗПГ, перелом 9-11 ребер зліва, розрив лівої легені, пневмоторакс зліва, підшкірна емфізема, обширні гематоми, забій м`яких тканин, попереково-крижового відділу, забій поперекового відділу хребта Підприємством було проведено розслідування нещасного випадку, що стався 07 серпня 1998 року о 17 год 30 хв. та складено акт №14 від 11.08.1998 про нещасний випадок пов`язаний з виробництвом Відповідно вищевказаного акту, комісія вважає, що особою, чиї дії або бездіяльність призвели до нещасного випадку є: начальник дільниці №9 ОСОБА_3 , який порушив статтю 18 Закону України «Про охорону праці» та п.п.3.27,3.28,3.31 Посадової інструкції начальника гірського ділянки. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , керувався статтями 173 КЗпП України, Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, ст.440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), й виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки трудове каліцтво отримано позивачем, зокрема і під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача, і наявності у зв`язку з цим підстав для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції і не погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 щодо заниженого розміру відшкодування моральної шкоди, з огляду на наступне. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно із роз`ясненннями, які містяться в пунктах 1 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності",Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Оскільки нещасний випадок з позивачем стався у 1998 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, висновок суду, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1993 рік, є правильним. У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст.440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст.440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п.11 Правил). Відповідно до ст.3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст.83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України №6-156цс14, №6-188цс14 та №6-207цс14 від 24 грудня 2014 року. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п.4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Виходячи із наведених вище обставин, висновок суду, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування, трудове каліцтво позивача, завдає йому фізичного болю та душевних страждань, яке виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд першої інстанцуії врахував глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності, наслідки нещасного випадку, потребу в проходженні курсів лікування у медичних закладах, та, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 46 244,00 гривень, що складається з двадцяти двох прожиткових мінімумів на одну особу в розрахунку на місяць у 2020 році, який станом на 01.01.2020 року становить 2102 гривни, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 р. №294-IX., і колегія суддів повністю погоджується з визначеним судом розміром заподіяної моральної шкоди. Отже, колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами. Суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманим ним трудовим каліцтвом під час виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача. Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гузєва Ігоря Григоровича, залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складено 14 травня 2020 року. Головуючий: Судді: