Постанова 4807 № 320/5812/19

Дата документу 14.05.2020 Справа № 320/5812/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 320/5812/19 Провадження №22-ц/807/1330/20 Головуючий в 1-й інстанції Бахаєв І.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О. В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 січня 2020 року, ухвалене у м. Мелітополь (повний текст рішення складено 27 січня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», треті особи: державний виконавець Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Копмаль Галина Василівна, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,- В С Т А Н О В И В: У липні 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Акцент Банк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позов обґрунтований тим, що 15.06.2016 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. було вчинено виконавчий напис №2008, щодо стягнення з позивачки заборгованості за кредитним договором в сумі 63 939 грн. 57 коп. 11.08.2016 старшим державним виконавцем Мелітопольського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Копмаль Г.В., на підставі виконавчого напису була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. Позивачка стверджує, що вказаний виконавчий напис вчинений з численним порушенням законодавства, а тому є таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акцент Банк», треті особи: Приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович, Державний виконавець Мелітопольського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Копмаль Галини Василівни, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що в порушення п.5 ч.1 ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у вимозі банку не було вказано про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач. У вимозі зазначено, що звернення стягнення на предмет застави може відбуватись або на підставі виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду, тобто конкретний вид стягнення не зазначений у вимозі, що суперечить наведеній нормі закону. Відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», відповідач повинен був спершу зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, а вже через 30 днів розпочати процедуру звернення стягнення на предмет обтяжень на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріусу. Крім того, скаржниця заперечує проти розміру заборгованості, на яку було винесено виконавчий напису нотаріусу. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, АТ «Акцент-Банк» вказує, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2020 року це 210 200 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» з 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2102,00 грн. (2102,00 грн. Х 100 = 210 200 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_2 та ПАТ «Акцент-Банк» був укладений кредитний договір № б/н від 15 червня 2015 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит в порядку та на умовах, визначених договором. 23 травня 2016 року відповідачем ПАТ «Акцент-Банк» було направлено на поштову адресу позивачки письмову вимогу, в якій зазначено, що станом на 10 квітня 2016 року ОСОБА_2 не виконала умови кредитного договору стосовно своєчасного повернення сум кредиту та своєчасної сплати нарахованих відсотків у встановлений договором термін. Банк вимагає від ОСОБА_2 сплатити суму боргу за кредитним договором № б/н від 15 червня 2015 року в розмірі 63939 грн. 57 коп. (а.с.42). 16 червня 2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. було вчинено виконавчий напис №2008, щодо стягнення з позивачки ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором в сумі 63 939 грн. 57 коп. 11 серпня 2016 року старшим державним виконавцем Мелітопольського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Копмаль Г.В., на підставі виконавчого напису була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 51880427(а.с.8). 09 листопада 2017 року старшим державним виконавцем Мелітопольського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Петраш С.М. винесено постанова про звернення стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , що отримує у УПФУ в м. Мелітополі (а.с.9-10). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що, позивачка ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів порушень закону при вчиненні приватним нотаріусом виконавчого напису, а враховуючи відсутність заперечень позивача, щодо укладання кредитного договору та наявності заборгованості по ньому, доводи позивача є безпідставними. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону "Про нотаріат"). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок). Відповідно до статті 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. Цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій, а лише їх конкретизує. Стаття 50 Закону України "Про нотаріат" передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості боржника, у тому числі і внаслідок цивільно-правової відповідальності, - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої вимоги боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника. Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс17 та постанові Верховного Суду у справі № 207/1587/16 від 19 вересня 2018 року (провадження № 14-12559св18). Банк не надав ні нотаріусу, ні суду, під час судового розгляду, доказів наявності безспірної заборгованості у позивача на час вчинення виконавчого напису. Матеріали справи не містять всіх умов кредитного договору, який був укладений між сторонами. Анкета-заява, підписана позивачем 15.06.2015 року не дає суду можливості встановити реальну дійсну безспірну заборгованість позивача перед Банком на час звернення Банку до приватного нотаріуса, оскільки з поміж іншого не містить умов, щодо нарахування штрафів. З анкети-заяви вбачається, що складовою кредитного договору укладеного між позивачкою та Банком, також є Умови та правила надання банківських послуг, які не були надані нотаріусу на час вчинення виконавчого напису, що підтверджується надісланими на виконання ухвали апеляційного суду про витребування доказів, копіями документів, що стали підставою для вчинення виконавчого напису від 15.06.2016 року за №2008. Крім того, матеріали надані Банком нотаріусу з метою вчинення виконавчого напису не містять підтверджень отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором. За таких обставин, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про недоведеність вимог позивача, в зв`язку чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі Закон № 540-IX). За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 січня 2020 року у цій справі скасувати та ухвалити нову постанову наступного змісту. Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», треті особи: державний виконавець Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Копмаль Галина Василівна, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити. Визнати виконавчий напис №2008 від 15.06.2016 року, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим Артемом Анатолійовичем щодо звернення стягнення на користь ПАТ «Акцент-Банк» з ОСОБА_2 суми, яка складає 63939,57 грн., таким, що не підлягає виконанню. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повна постанова складена 14 травня 2020 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков