Постанова 4801 № 127/33312/19

Справа № 127/33312/19 Провадження № 22-ц/801/920/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2020 рокуСправа № 127/33312/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача), суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М., учасники справи: позивач: АТ КБ «ПриватБанк», відповідач: ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року, ухвалене в залі судових засідань місцевого суду під головуванням судді Вінницького міського суду Вінницької області Федчишена С.А., дата складення повного тексту рішення 19 лютого 2019 року встановив: АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 липня 2014 року відповідач отримала кредит у розмірі 16000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Підписанням заяви відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. У зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем, станом на 31 жовтня 2019 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 457763,87 грн., з яких: 14260,67 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 440 553,20 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 2950,00 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання. Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 121 690,39 грн., з яких: 14260,67 грн. - заборгованість за кредитом, 107 429,72 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 30 липня 2014 року по 30 березня 2018 року за кредитним договором №б/н від 30 липня 2014 року та судовий збір у розмірі 1921,00 грн. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 30 липня 2014 року у розмірі 14 260,67грн. - заборгованість за тілом кредиту. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 225,12 грн. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року мотивовано тим, що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентах за користування кредитом відсутні, оскільки їх розмір та порядок сплати не обумовлений сторонами. Не погоджуючись з таким рішенням суду акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просило оскаржуване рішення в частині стягнення процентів за користування кредитом скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем надано належні докази на підтвердження зазначених у позові обставин, які доводять наявність договірних відносин між сторонами та невиконання відповідачем взятих за договором зобов`язань. Відповідачка власноручним підписом засвідчила, що вона ознайомлена із договором про надання банківських послуг, згідна з його умовами та зобов`язувалась виконувати "Умови та правила надання банківських послуг", а також регулярно ознайомлюватися із їх змінами. Відсутність підпису позичальнику на "Умовах та правилах" не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості, оскільки свій підпис відповідач поставила саме в заяві позичальника, яким засвідчила те, що вона повністю згодна з умовами кредитування та отримання кредиту саме на таких умовах. Судами не перевірено розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, частково виконував умови кредитного договору, частково сплачував заборгованість за договором, у тому числі відсотки, пеню та комісії, а отже визнав свої зобов`язання за угодою та розміри встановлених обов`язкових платежів. Відповідачем не доведено відсутність заборгованості, та відповідно, виконання умов договору належним чином, а тому вимоги банку підлягають задоволенню у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом, тому в іншій частині рішення суду в силу ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що 30 липня 2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено кредитний договір № б/н, відповідно до якого позичальник отримала кредит у розмірі 16000,00 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Укладений між сторонами договір складається з "Анкети-заяви", "Умов та правил надання банківських послуг" та "Тарифів банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. Згідно з розрахунком від 31 жовтня 2019 року за відповідачем значиться заборгованість у розмірі 457763,87 грн., з яких: 14260,67 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 440 553,20 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 2950,00 грн. -нарахована пеня за прострочене зобов`язання. Однак, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 121 690,39 грн., з яких: 14260,67 грн. - заборгованість за кредитом, 107 429,72 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 30 липня 2014 року по 30 березня 2018 року за кредитним договором №б/н від 30 липня 2014 року. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно ч. 1, 2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути відсотки за користування кредитом. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 30 липня 2014 року, позивач посилався на "витяг з Умов та правил надання банківських послуг" та "витяг з Тарифів Банку", які розміщені на банківському сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці "витяг з Тарифів" та "витяг з Умов" розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до "Умов та правил надання банківських послуг Банку", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія апеляційного суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки "Умови та правила надання банківських послуг", що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (30 липня 2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (грудня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви "витяг з Тарифів" та "витяг з Умов" у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу "Умови та правила банківських послуг", відсутність у "Анкеті-заяві" домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком "витяг з Тарифів" та "витяг з Умов" не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно із ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та порядок їх сплати. Згідно з п.3 ч.1 ст.3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У ч. 1,3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з п.22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Зазначені висновки містяться також в постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №243/2224/17, провадження №61-31311св18 та в постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №302/575/17, провадження №61-10478св19. Враховуючи наведене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентам за користування кредитом. Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що відповідач, підписуючи "Анкету-заяву" від 30 липня 2014 року, користуючись кредитними коштами та здійснюючи часткове погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами, оскільки зазначені посилання апелянта не відповідають змісту "Анкети-заяви", в якій зазначено лише загальну назву "Умов та Правил", без їх ідентифікації відповідно до дати, коли вони були затверджені, або станом на яку вони були чинні. Доводи апеляційної скарги про те, що "Умови та Правила надання банківських послуг" є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічними розміщеними умовами та правилами закон не вимагає, є безпідставними, оскільки відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення у "Анкеті-заяві" про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. При цьому, із наданої позивачем копії "Анкети-заяви" не можна зробити висновок, на які саме умови та тарифи обслуговування карти, запропонованих банком, погодився відповідач. Доводи апеляційної скарги про те, що в даному випадку не може бути взята до уваги позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки вказана позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечуються такі умови договору, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки спір у даній справі виник з подібних правовідносин, що розглядались у справі № 342/180/17 за результатами розгляду якої з метою формування єдиної правозастосовної практики, Великою Палатою Верховного Суду надано правовий висновок, що в свою чергу, відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, суд повинен враховувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.В. Ковальчук Т.М. Шемета