Постанова КАС ВС № 710/284/16-а

ПОСТАНОВА Іменем України 14 травня 2020 року Київ справа №710/284/16-а адміністративне провадження №К/9901/32402/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Стрелець Т.Г., суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №710/284/16-а за позовом ОСОБА_1 до Городищенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Городищенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Файдюка В.В., суддів - Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В.), у с т а н о в и в : ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Шполянському районі Черкаської області, в якому просила визнати відмову відповідача у призначенні позивачеві пенсії за віком протиправною та незаконною, а також зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі п.3 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» як матері інваліда з дитинства з дати подання заяви - 06 листопада 2015 року.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач має право на дострокове призначення пенсії як матір дитини зі статусом інваліда з дитинства, у призначенні якої відповідачем відмовлено.

3. Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 24 квітня 2017 року замінено відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Шполянському районі на Городищенське об`єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області. Короткий зміст рішення суду І інстанції 4. 15 травня 2017 року Шполянський районний суд Черкаської області вирішив у задоволені позову відмовити.

5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 встановлено інвалідність з 01 лютого 1994 року, тобто в 8-річному віці, тому ОСОБА_1 не має права на призначення пенсії у віці 50 років, а відмова управління Пенсійного фонду в Шполянському районі Черкаської області в призначенні пенсії є законною. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 6. 27 червня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Постанову Шполянського районного суду Черкаської області від 15 травня 2017 року - скасувати та ухвалити нову. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Городищенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання неправомірними дій щодо відмови про призначення основної (державної) пенсії та зобов`язання вчинити дії - задовольнити. Визнати відмову Городищенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком протиправною. Зобов`язати Городищенське об`єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі п.3 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» як матері інваліда з дитинства з дати подання заяви - 06 листопада 2015 року.

7. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що мати інваліда з дитинства має право на призначення дострокової пенсії за віком у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана інвалідом з дитинства до досягнення вісімнадцятирічного віку. Якщо дитина визнана інвалідом з дитинства після досягнення нею вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності відповідного лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності). Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 визнаний інвалідом з дитинства до досягнення вісімнадцятирічного віку. За вказаних обставин, відмова органу Пенсійного фонду у призначенні пенсії з мотивів ненадання висновку лікарсько-консультаційної комісії є необґрунтованою. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 19 липня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Городищенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року та залишити в силі постанову Шполянського районного суду Черкаської області від 15 травня 2017 року. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Скаржник стверджує, що згідно наданих позивачем документів (висновок про час настання інвалідності від 02.11.2015 №5), ОСОБА_2 встановлено інвалідність з 01 лютого 1994 року, тобто в 8-річному віці, а тому відмова управління Пенсійного фонду в Шполянському районі Черкаської області в призначенні пенсії є законною.

9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою Городищенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року. 10. 11 серпня 2017 року до Вищого адміністративного суду України від позивача надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу. У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу Городищенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. 11. 19 серпня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу від представника позивача, у яких останній просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. Представник позивача наголошує, що висновок про час настання інвалідності ОСОБА_2 не потрібний для призначення позивачеві дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років. 12. 02 березня 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

13. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 березня 2018 року визначено склад колегії суддів: Гімон М.М. (головуючий суддя), Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.

14. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 18.06.2019 №752/0/78-19, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

15. Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 06 серпня 1985 року ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в книзі реєстрації актів про народження ІНФОРМАЦІЯ_2 зроблено запис №43. Батьками дитини є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 22 липня 2010 року ОСОБА_2 , 1985 року народження, має інвалідність 3 групи безтерміново. Згідно витягу із акту огляду у МСЕК серії МСЕ №019296 від 20 вересня 2001 року ОСОБА_2 є інвалідом з дитинства з 01 серпня 2001 року, група інвалідності - третя, інвалідність встановлена на строк до жовтня 2002 року. Відповідно до виписки із акту огляду МСЕК серії 10 ААБ №085005 від 30 жовтня 2012 року ОСОБА_2 є інвалідом з дитинства, група інвалідності - третя, інвалідність встановлена безтерміново. Згідно висновку №5 про час настання інвалідності від 02 листопада 2015 року, виданого Шполянською районною поліклінікою, ОСОБА_2 , 1985 року народження, визнається, інвалідом з дитинства з 01 лютого 1994 року. Відповідно до довідки № 911 від 05 жовтня 2015 року, виданої виконавчим комітетом Матусівської сільської ради Шполянського району Черкаської області, ОСОБА_1 народила та виховала до повноліття сина - ОСОБА_2 , інваліда з дитинства. ОСОБА_1 має загальний трудовий стаж понад 15 років, що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_3 . 06 листопада 2015 року, тобто після досягнення 50-річного віку, позивач подала до УПФ України в Шполянському районі заяву з відповідним пакетом документів про призначення достроково пенсії за віком як матері інваліда з дитинства на пільгових умовах. Управління Пенсійного фонду України в Шполянському районі листом від 12 листопада 2015 року № 6204/03 повідомило позивачу, що відповідно до наданих документів (медичний висновок ЛКК) дитині встановлено інвалідність з дитинства лише з 01.02.1994, тобто з 8-річного віку, тому ОСОБА_1 не має права на призначення пенсії за віком як мати інваліда з дитинства в зв`язку з відсутністю документів, які б підтверджували настання інвалідності до 6-річного віку дитини ОСОБА_2 . ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

17. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. Відповідно до статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94). Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Згідно із частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше 5 років. Відповідно до абзацу 4 пункту 3 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років. Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, що не оспорюється у цій справі). За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства. Таким чином, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався ст. 2 Закону № 875-ХІІ, а також ст. 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року № 2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Колегія суддів звертає увагу, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі № 2109-III. При цьому за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку. Зі змісту абзацу 4 пункту 3 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV убачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років. Отже, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відповідно до частини 12 статті 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Згідно пункту 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності). Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV. Отже, п. 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням ст. 17 Закону № 1788-XII та ст. 26, абз. 4 п. 3 розд. VIII «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року (справа №330/2181/16-а), в якій Велика Палата Верховного Суду підтримала позицію Верховного Суду України у постанові від 27 травня 2014 року (справа №21-133а14), яка полягає у тому, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. За таких обставин позивач не має права на призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, оскільки вона не надала Управлінню ПФУ висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

18. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

19. Згідно статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

20. Зважаючи на те, що судом першої інстанції ухвалене законне та обґрунтоване рішення, яке помилково скасоване судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за доцільне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Городищенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року у справі №710/284/16-а скасувати.

3. Постанову Шполянського районного суду Черкаської області від 15 травня 2017 року у справі №710/284/16-а залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Г. Стрелець Судді С. Г. Стеценко Л. В. Тацій