Постанова 4855 № 620/3617/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3617/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О. За участю секретаря: Гайворонського В.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року, суддя Бородавкіна С.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому просив: - визнати протиправною відмову відповідача у зарахуванні періоду роботи головою Хлоп`яницької сільської ради (сільським головою) з 07.09.1988 року по 22.04.2006 року та з 01.11.2015 року до стажу державної служби і у переведенні його на пенсію за віком згідно Закону України ''Про державну службу''; - зобов`язати відповідача зарахувати період роботи головою Хлоп`яницької сільської ради (сільським головою) з 07.09.1988 року по 22.04.2006 року та з 01.11.2015 року до стажу державної служби і перевести його на пенсію за віком згідно Закону України ''Про державну службу'' з 30.10.2019 року відповідно до поданої заяви та довідок про заробітну плату від 24.10.2019 року №425 і №426. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що робота позивача на виборній посаді сільського голови зараховується до стажу, який дає право на пенсію державного службовця, тому відповідачем протиправно відмовлено йому в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу". Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 20.03.2009 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". 30.10.2019 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про переведення його на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" (а.с. 15). Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 05.11.2019 року за №88/03 позивачу у задоволенні заяви було відмовлено, оскільки з 01.05.2016 року посада сільського голови не відноситься до посад державної служби і на момент набрання чинності Законом України "Про державну службу" у ОСОБА_1 відсутній необхідний стаж державної служби (а.с. 16-17). Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія судді зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статтею 10 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" закріплено право вибору особою виду пенсії. Спірні правовідносини врегульовані наступними нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення спірних правовідносин: Законом України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 року (далі - Закон №3723-ХІІ) та Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 3 травня 1994 року №283 (далі - Порядок №283). Положеннями частини першої статті 37 Закону № 3723-ХІІ визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. У подальшому, 01.05.2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, відповідно до пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» якого, з набранням чинності вказаного закону втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII. Пунктом 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Виходячи з системного аналізу положень Закону № 889-VIII та статті 37 Закону № 3723-ХІІ, із набранням чинності Законом № 889-VIII державні службовці втратили право на призначення спеціальних пенсії та отримали право на призначення пенсій на загальних підставах, тобто відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, за наявності у особи станом на 1 травня 2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частини 1 статті 37 Закону і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Отже, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом № 889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ вік і страховий стаж. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 676/4235/17. У той же час, згідно з пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Спірним у цій справі є стаж служби позивача за період з 07.09.1988 року по 22.04.2006 року та період з 01.11.2015 року. Питання обчислення стажу державної служби у цей період регулювалося Порядком обчислення стажу державної служби що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283 (далі - Порядок № 283). Згідно із пунктом 2 Порядку №283, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком. У Додатку до вказаного Порядку наведено Перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби. Вказаним Переліком передбачено, серед іншого, виконавчі комітети місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управління, самостійні відділи, інші структурні підрозділи. Порядком обчислення стажу державної служби передбачено зарахування до стажу державної служби періоду роботи в організаціях, передбачених абзацом 4 пункту 3 Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1993 року №1049 (далі - Положення №1049). У відповідності до пункту 3 Положення №1049 до стажу роботи, який дає право на одержання надбавки за вислугу років, зараховується, стаж роботи в організаціях (крім роботи у кооперативних та інших громадських організаціях), передбачених статтею 118 КЗпП України. Згідно роз`яснення Міністерства юстиції України від 03.06.1994 року №4-5-1156, погодженого з Кабінетом Міністрів України, до стажу державної служби зараховують період роботи в цих органах лише на виборних та відповідальних посадах до припинення дії статті 6 Конституції УРСР і внесення змін до статті 7 Конституції УРСР (до 24 жовтня 1990 року). Відповідальною вважається посада, прийняття на яку здійснювалось колегіальним органом (рішення, бюро, комітету, постановою конференції, зборів) партійних, профспілкових, комсомольських організацій. Отже, вищезазначеним законодавством передбачено зарахування до стажу державного службовця, період роботи на виборних посадах в державних органах до 24.10.1990 року. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07.02.2019 року у справі №742/1718/17. Разом з тим, згідно пункту 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування. Крім того, відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 року № 2493-III (далі - Закон № 2493-III) дію Закону України "Про державну службу" поширено на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування. Відповідно до статті 14 Закону України від 07.06.2001 року №2493-III "Про службу в органах місцевого самоврядування", посади селищних і сільських голів належать до п`ятої категорії посад в органах місцевого самоврядування, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин. З матеріалів справи вбачається, що згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с. 10-14) позивач з 07.09.1988 року - прийнятий на посаду голови Хлоп`яницької сільської ради та з 30.03.1990 року - повторно обраний на посаду голови Хлоп`яницької сільської ради; 03.05.1994 року позивачу присвоєно 11 ранг державного службовця; 29.06.1994 року - обраний на посаду Хлоп`яницького сільського голови; 25.06.1996 року - прийняв присягу державного службовця; 02.09.1996 року - позивачу присвоєно 10 ранг державного службовця; 29.03.1998 року - обраний на посаду Хлоп`яницького сільського голови; 13.05.2000 року позивачу присвоєно 9 ранг державного службовця; 25.06.2001 року - прийняв присягу; 31.03.2002 року - обраний на посаду Хлоп`яницького сільського голови; 27.04.2005 року позивачу присвоєно 8 ранг державного службовця; 22.04.2006 року - звільнений у зв`язку із закінченням строку повноважень сільського голови. Таким чином, з 07.09.1988 року по 22.04.2006 року ОСОБА_1 займав виборну посаду сільського голови та йому було присвоєно чотири чергових ранги державного службовця. Також, згідно записів у трудовій книжці позивача, з 01.11.2015 року до моменту звернення до суду з даним адмністративним позовом, ОСОБА_1 займає посаду Хлоп`яницького сільського голови та 06.11.2015 року йому присвоєно ранг державного службовця №17. Отже, періоди роботи ОСОБА_1 на виборній посаді Хлоп`яницького сільського голови мають зараховуватися до стажу державної служби в силу наведених вище законодавчих вимог. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним судом у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 735/939/17 та в постанові від 19 березня 2019 року по справі № 357/1457/17. Доводи апеляційної скарги про те, що з 01.05.2016 року посада, яку обіймає позивач не відноситься до посад державної служби, тому на неї не поширюються положення пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ та ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, є безпідставними, оскільки виходячи з буквального тлумачення зазначених Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ для реалізації права на пенсійне забезпечення згідно ст. 37 Закону № 3723-ХІІ необхідне перебування на посаді державної служби станом на 01.05.2016 року, що підтверджено позивачем та не заперечується відповідачем, а не після 01.05.2016 року. Безпідставними є й доводи відповідача про те, що станом на 01.05.2016 року у позивача відсутній необхідний для призначення спірної пенсії стаж, а саме 20 років державної служби, оскільки на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ та пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ мають право державні службовці, які на день набрання чинності Законом № 889-VІІІ займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Таким чином, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується відповідність віку, наявного загального стажу та стажу державної служби позивача, визначених статтею 37 Закону №3723-ХІІ, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Судя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Кобаль М.І. Костюк Л.О. Постанову виготовлено: 13 травня 2020 року.