Постанова 4824 № 754/13854/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/824/1873/2020 Головуючий у 1-й інстанції: Клочко І.В. 754/13854/17 Доповідач-Чобіток А.О. ПОСТАНОВА Іменем України 16 березня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Чобіток А.О. суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І. секретар - Зиль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування частини квартири,- у с т а н о в и в : У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив суд визнати недійсним договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .. Зазначав, що відповідно до рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20.02.2002року, яке набрало законної сили 08.07.2002 року,визнано право власності на 1/2частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 , а на іншу Ѕ частину вказаної квартири за ним - ОСОБА_1 . 15.03.2002 року ОСОБА_5 уклала шлюб з підданим Великобританії ОСОБА_6 , який зареєстровано Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №453 та, у зв`язку з чим, змінила прізвище « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ». 28.08.2002 року Київське міське бюро технічної інвентаризації здійснило реєстрацію права власності на 1/2 частину спірної квартири за ОСОБА_5 на підставі вищевказаного рішення хоча на момент звернення до БТІ із заявою про реєстрацію права власності її прізвище було змінено на ОСОБА_8 та реєстрація права власності на Ѕ частину квартири за ОСОБА_5 була проведена у період дії ухвали Ватутінського районного суду м. Києва від 22.11.2000року про накладенняарешту на спірну квартиру, який було скасовано лише ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 30.07.2003 року. 22.09.2003 року ОСОБА_2 відчужила на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних долях,належну їй частину квартири шляхом укладення з ними договору дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мармазовою О.М. 22.09.2003 року та зареєстрований в реєстрі за №6365. Указує, що з метою ухилення від обов`язку надання йому, як співвласнику квартири привілею у праві купівлі її частки, ОСОБА_8 здійснила оплатне відчуження цієї частки на користь відповідачів шляхом оформлення удаваного правочину - договору дарування, приховавши таким чином дійсний правочин, а саме - договір купівлі-продажу, що підтверджується оголошенням до газети «Авізо» з пропозицією продажу вказаної частки за 10500 доларів США, а також протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 12.10.2011 року, проведеного в межах кримінальної справи, у якому він зазначав, що Ѕ частину спірної квартири він та ОСОБА_4 придбали у ОСОБА_9 за 10000 доларів США, а не отримали в дар. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Уважає, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини справи, які мають значення для справи, неправильно і неповно досліджено докази без надання їм належної оцінки, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також судом порушено норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що свої вимоги щодо визнання недійсним договору дарування він обгрунтовував тим, що незаконно зареєструвавши за собою право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 здійснила відчуження вказаної частини квартири шляхом її продажу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в порушення його (позивача) права привілеєвої купівлі частки. При цьому, з метою ухилення від обов`язку надання йому як співвласнику квартири привілею у праві купівлі її частки, ОСОБА_9 здійснила оплатне відчуження цієї частки на користь відповідачів шляхом оформлення удаваного правочину - договору дарування, приховавши таким чином дійсний правочин, а саме - договір купівлі -продажу. Йому стало відомо з матеріалів кримінальної справи №53-2482, порушеної за фактом використання підроблених документів та заволодіння шляхом шахрайства Ѕ частиною квартири, за ознаками злочину, передбаченого ч. З ст.358, ч. 1 ст.190 КК України, що ОСОБА_10 після реєстрації за нею права власності на спірну 1/2 частину квартири, фактично її продала. З цією метою нею було подане відповідне оголошення до газети «Авізо» з пропозицією продажу вказаної частки за 10 500 доларів США. При цьому йому придбати вказану частку вона не пропонувала. Таким чином, договір дарування частини квартири від 22.09.2003 року підлягає визнанню недійсним, оскільки є удаваним правочином, укладеним з метою приховати інший правочин, який вчинений не в письмовій формі, як того вимагає закон, а в усній, не є нотаріально посвідченим, суперечить вимогам закону, оскільки вчинений з метою обмеження його привілею у праві придбання частини майна, що перебуває у спільній частковій власності. Крім того зазначає, що реєстрація права власності реєстратором БТІ 1/2 частини квартири за ОСОБА_5 була проведена у період дії та всупереч накладеного на квартиру арешту ухвалою Ватутінського районного суду м. Києва від 22.11.2000 року, який було скасовано лише 30.07.2003 року, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва, а також реєстрація Ѕ частини квартири за ОСОБА_5 відбулася за її недійсним паспортом, оскільки 15.03.2002 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 , а тому її паспорт громадянки України НОМЕР_1 , виданий Ватутінським РУ ГУ МВС України в м. Києві від 16.09.1997 року підлягав заміні у строк до 15.04.2002 року, а тому 28 серпня 2002 року реєстратор БТІ не мав права реєструвати право власності на спірну частину квартири за ОСОБА_5 при посвідченні її особи зазначеним паспортом. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави до скасування якого відсутні. Зазначає. що надані позивачем на підтвердження позову докази не є належними та допустими, оскільки роздруківка з газети «Авізо» про продаж кімнати в двокімнатній квартирі площею 50/12,5/8,5 кв.м має лише загальні абстрактні ознаки, що не дають підстав стверджувати про намір її продажу, та з якої неможна встановити, хто саме подав це оголошення. Копія протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 12.10.2011 року не свідчить про удаваність оспорюваного правочину, оскільки жодного вироку в кримінальних справах за заявою позивача щодо незаконних дій відповідачів не існує, матеріали слідства, навіть протоколи допитів, не можуть бути доказами в цивільних справах, наданий позивачем доказ не є читабельним. У даній справі в якості свідка допитаний ОСОБА_4 , який наполягав, що Ѕ частина спірної квартири була подарована ОСОБА_9 відповідачам, а не продана, як про це стверджує позивач. При розгляді справи судом першої інстанції установлено, що відповідно до копії договору дарування частини квартири від 22.09.2003 року, між ОСОБА_11 , який діяв на підставі доручення від імені ОСОБА_9 , та ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування частини квартири, згідно з яким даруватель ( ОСОБА_9 ) подарувала, а обдаровані ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) прийняли у дар в рівних долях 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Договором дарування встановлено, що частина квартири, що дарується, належить дарувателю на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 лютого 2002 року, справа №2-49 2002 року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 24 червня 2003 року №680363 становить 4924,30 грн.. Нотаріусом перевірено відсутність заборони відчуження (арешту) та відсутність податкової застави (а.с.18 том 1, а.с.64 том 2). Про наявність договору дарування частини квартири від 22.09.2003 року позивач знав з жовтня 2010 року, що підтверджується копією заперечення на позовну заяву по цивільній справі №2-5826/2010 за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди (а.с.58-59 том 1). Улистопаді 2013року ОСОБА_1 звертався до Деснянського районного суду м. Києва з позовом доОСОБА_4 та ОСОБА_3 , треті особи: Київське міське бюро інвентаризації, приватний нотаріус Мармазова О.М., про визнання недійсним договору дарування з підстав, в тому числі, незаконної реєстрації права власності Ѕ частини спірної квартири за ОСОБА_12 .. Позов було залишено без розгляду, у зв`язку з поданою позивачем заявою (а.с.65-68 том 1). Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, керуючись ЦК України в редакції 1963 року, виходив з того, що позивачем не було надано доказів, які б свідчили про недійсність договору дарування Ѕ частини спірної квартири, укладеного 22.09.2003 року між ОСОБА_9 та відповідачами з підстав його удаваності, зазначивши при цьому про сплив строку позовної давності про визнання вказаного правочину недійсним з підстави проведення незаконної реєстрації права власності 1/2 частини спірної квартири за ОСОБА_12 , врахувавши, що з вказаної підстави ОСОБА_1 у 2013 році подавався позов, який за його заявою був залишений без розгляду. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явились в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та встановивши її обставини, колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону, що регулює правовідносини, які виникли між сторонами. Установлено, що 22.09.2003 року ОСОБА_9 подарувала в рівних долях відповідачам належну їй на праві власності Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . Звернувшись з даним позовом до суду в жовтні 2017 року, ОСОБА_1 зазначав, що вказаний правочин є удаваним, вчиненим з метою приховати договір купівлі-продажу. При цьому ОСОБА_1 посилався на ст. 58 ЦК України ( у редакції 1963 року) ( удаваність угоди). На підтвердження удаваності вказаного договору позивачем надано копію вирізки з газети «Авізо» щодо продажу кімнати в двокімнатній квартирі по АДРЕСА_2 без зазначення адреси, а також копію протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 12.10.2011 року, у якому останній вказував про купівлю-продаж спірної квартири . Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону 2003 року цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Згідноіз частиною першою Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року. Оспорюваний договір, укладений між сторонами в 2003 році, тобто до 2004 року, а тому при вирішенні справи даної справи необхідно застосовувати положення ЦК України ( у редакції 1963 року), який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин. Частинами 1, 2 ст. 248 ЦК України в редакції 1963 року, визначено, що за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Відповідно до ст. 58 ЦК України в редакції 1963 року, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. Згідно з п.п. 13,14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року з змінами та доповненнями, внесеними Постановами Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25.12.1992, № 15 від 25.05.1998 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. Встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі. У тому разі, коли така угода суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійсною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Аналізуючи надані позивачем докази у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що з них не можна встановити наявність обставин (фактів), про які стверджує ОСОБА_1 .. Копія вирізки з газети «Авізо» щодо продажу кімнати в двокімнатній квартирі по АДРЕСА_2 не свідчить про те, що ОСОБА_9 мала намір продати належну їй частину квартири, оскільки вказівки на особу, яка розмістила оголошення, останнє не містить, як і не містить адреси квартири та дати оголошення. При цьому надана позивачем копія протоколу допиту в якості свідка ОСОБА_3 в кримінальній справі від 12.10.2011 року, не може бути достовірним доказом на підтвердження вимог ОСОБА_1 щодо удаваності угоди, оскільки частина 6 статті 81 ЦПК України забороняє здійснювати доказування через припущення, тобто твердження, які самі по собі потребують доведення. Так, вказаний доказ лише підтверджує ту обставину, що ОСОБА_3 був допитаний в якості свідка в кримінальній справі, за якою вирок не ухвалювався, але вказана обставина за умови показів, допитаного в даній справі в якості свідка ОСОБА_4 , який наполягав на тому, що укладався саме договір дарування, не підтверджує беззаперечно, що між сторонами оспорюваного правочину фактично укладався договір купівлі-продажу. Погоджується колегія суддів і з висновком суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності для пред`явлення вимоги щодо недійсності правочину з підстави проведення незаконної реєстрації права власності 1/2 частини спірної квартири за ОСОБА_12 .. Усі вказані обставини у їх сукупності свідчать про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 .. На підставі викладеного рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави до скасування якого відсутні, висновків якого аргументи апеляційної скарги не спростовують. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: А.О. Чобіток Судді: О.В. Немировська Т.І. Ящук