Постанова 4807 № 316/2112/19

Дата документу 12.05.2020 Справа № 316/2112/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 року м. Запоріжжя Єдиний унікальний № 316/2112/19 Провадження №22-ц/807/1503/20 Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач), суддів Маловічко С.В., Кочеткової І.В., за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 14 лютого 2020 року в складі судді Куценка М.О. в справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради, Енергодарської міської ради про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради (далі КП «ПКВ`ЕМР), Енергодарської міської ради (далі ЕМР) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. В обґрунтування позову зазначав, що він працював в КП «ПКВ`ЕМР з 05 травня 2006 року по 29 квітня 2019 року, та згідно з наказом № 446-к від 26 квітня 2019 року був звільнений за п.5 ст. 36 КЗпП України. КП «ПКВ`ЕМР не було проведено остаточного розрахунку із ним на день звільнення, що підтверджується розрахунковим листом за травень 2019 року, згідно якого заборгованість із заробітної плати на день звільнення становить 3 145, 35 грн. У липні 2019 року КП «ПКВ`ЕМР сплатило йому 700, 00 грн. Станом на 01 жовтня 2019 року заборгованість із заробітної плати становить 2 445, 35 грн. Оскільки КП «ПКВ`ЕМР не сплатило позивачу при звільненні належну йому заробітну плату, позивач зазначає, що має право на стягнення з КП «ПКВ`ЕМР середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, яка станом на 01 жовтня 2019 року становить 53 110, 89 грн. Звертає увагу суду, що ЕМР є власником КП «ПКВ`ЕМР та комунального майна, тому, відповідно до законодавства України, ЕМР зобов`язана забезпечити стабільну роботу комунальних підприємств, платоспроможність КП «ПКВ`ЕМР та виплату працівникам заробітної плати. Ураховуючи викладене, просить суд стягнути з КП «ПКВ`ЕМР заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні на його користь у загальній сумі 55 556, 24 грн.; зобов`язати ЕМР профінансувати кошти КП «ПКВ`ЕМР для розрахунків із ним в сумі 55 556, 24 грн. Заочним рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 14 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з КП «ПКВ`ЕМР на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 2 445, 35 грн. без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з КП «ПКВ`ЕМР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 65 976, 66 грн. без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з КП «ПКВ`ЕМР на користь держави судовий збір у розмірі 768, 40 грн. Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та задовольнити позовні вимоги в цій частині, а також стягнути з КП «ПКВ`ЕМР на його користь судовий збір, сплачений ним за подання позовної заяви, у розмірі 768, 40 грн. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не врахував той факт, що у власника (ЕМР) та керівника підприємства (КП «ПКВ`ЕМР) існують взаємні зобов`язання щодо трудового колективу КП «ПКВ`ЕМР, встановлені ст. 21 КЗпП України. Крім того, суд не врахував вимоги ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 78 Господарського кодексу України, ст. 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення». Суд не врахував, що законодавство України не звільняє ЕМР від обов`язку й відповідальності за виконання фінансових зобов`язань, встановлених законом і Статутом комунального підприємства та вимагає від власника підприємства забезпечення конституційних прав і гарантій на своєчасне та повне отримання заробітної плати. Крім того, посилається на те, що суд помилково стягнув з КП «ПКВ`ЕМР судовий збір на користь держави, а не на його користь, який він сплатив на виконання вимог ухвали суду від 08 жовтня 2019 року. До апеляційного суду не надходив відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи. Оскільки заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 14 лютого 2020 року не оскаржується в частині задоволення позовних вимог про стягнення з КП «ПКВ`ЕМР на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, апеляційним судом вказане рішення суду в цій частині не переглядається. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно дост. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що вимога про зобов`язання ЕМР профінансувати кошти КП «ПКВ`ЕМР для розрахунку з позивачем є безпідставною, оскільки КП «ПКВ`ЕМР є окремою юридичною особою, яка має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків та самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05 травня 2006 року по 29 квітня 2019 року працював у КП «ПКВ`ЕМР. Згідно з наказом №446-к від 26 квітня 2019 року його було звільнено 29 квітня 2019 року з підприємства на підставі п.5 ст.36 КЗпП України, у зв`язку з переведенням за його згодою до Комунального підприємства «Тепловодоканал» Енергодарської міської ради (а.с. 4-5). Згідно з розрахунковим листом за травень 2019 року заборгованість КП «ПКВ`ЕМР по заробітній платі перед позивачем становить 3 145, 35 грн. (а.с. 9). Відповідно до пояснень позивача у позові, в рахунок погашення заборгованості з заробітної плати, йому було сплачено КП «ПКВ`ЕМР 700, 00 грн., отже залишок заборгованості складає 2445,35 грн. КП «ПКВ`ЕМР (ЄДРПОУ 32166551) не перебуває в процесі припинення, що підтверджується даними безкоштовного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.5 2-53). Відповідно до статуту КП «ПКВ`ЕМР, затвердженого рішенням Енергодарської міської ради №26 від 21 грудня 2018 року (а.с. 26-34), КП «ПКВ`ЕМР створено рішенням Власника за №1 від 14 серпня 2002 року і діє на підставі самофінансування і фінансування із державного та міського бюджету (п.1.1). Власником Підприємства є Енергодарська міська рада (п.1.3). Підприємство набуває права юридичної особи з моменту державної реєстрації, має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням (п.1.4). Підприємство вправі від свого імені укладати угоди, договори, контракти та інші правочини, придбавати майнові і немайнові права та нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем в суді (п.1.5). Підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями Власника, а Власник не несе відповідальності за зобов`язаннями Підприємства (п.1.8). Підприємство створено для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку в інтересах територіальної громади міста та трудового колективу (п.2.1). Прибуток підприємства утворюється за рахунок надходжень від його господарської діяльності після оплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів, покриття матеріальних і прирівняних до них видатків і витрат, витрат на оплату праці, відсотків по кредитах банків, передбачених законодавством податків та інших платежів до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні підприємства, яке самостійно визначає напрямки використання прибутку (п. 6.1) Усі громадяни, які своєю працею беруть участь у діяльності Підприємства на основі трудового договору, а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, складають трудовий договір підприємства (п.9.1). На підприємстві укладається колективний договір відповідно до вимог діючого законодавства (п.9.5). Генеральний директор самостійно у межах коштів, визначених на оплату праці, визначає форми оплати праці, стимулювання і розмір доходів робітників. При цьому повинен бути забезпечений гарантований законом мінімальний розмір оплати праці (п.9.8). Відповідач Комунальне Підприємство «Підприємство комунальної власності» за своєю суттю є комунальним унітарним підприємством. Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці». Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до ч. 1-3 ст. 78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Відповідно до ч. 1 ст. 176 Цивільного кодексу України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом. З матеріалів справи вбачається, що КП «ПКВ`ЕМР є окремою юридичною особою, яка має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, та самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999, згідно зі ст.21 КЗпП належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір. ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах саме з КП «ПКВ`ЕМР, а не ЕМР. Суд першої інстанції, встановивши, що КП «ПКВ`ЕМР має перед позивачем заборгованість по заробітній платі, правильно визначив, що вказана заборгованість має бути стягнута саме із КП «ПКВ`ЕМР, тобто із юридичної особи, з якою працівник перебував у трудових відносинах. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги про стягнення заробітної плати з КП «ПКВ`ЕМР, поновив права ОСОБА_1 . Позивачем не надано доказів на підтвердження неможливості виконання КП «ПКВ`ЕМР рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та наявності обов`язку Енергодарської міської ради здійснити фінансування такої виплати з огляду на встановлені обставини. ОСОБА_1 пред`явив вимоги про стягнення заробітної плати лише до КП «ПКВ`ЕМР, тому доводи апеляційної скарги щодо солідарної відповідальності відповідачів є необґрунтованими. Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога про зобов`язання ЕМР профінансувати кошти КП «ПКВ`ЕМР для розрахунку з позивачем, є такою, що не ґрунтується на вимогах Закону, а тому задоволенню не підлягає. Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Щодо доводів апеляційної скарги про помилкове стягнення судом першої інстанції судового збору з КП «ПКВ`ЕМР на користь держави, а не на його користь, слід зазначити наступне. Суд першої інстанції, стягуючи судовий збір з КП «ПКВ`ЕМР на користь держави, в мотивувальній частині оскаржуваного рішення посилався на те, що відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення заробітної плати. Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволені судом, а позивач звільнений від сплати судового збору за вказані вимоги на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що судовий збір за вимогу про стягнення заробітної плати, підлягає стягненню з КП «ПКВ`ЕМР на користь держави. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , на виконання вимог ухвали Енергодарського міського суду Запорізької області від 08 жовтня 2019 року, сплатив судовий збір за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, які задоволені оскаржуваним рішенням суду. Проте, судом першої інстанції, в порушення вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України не здійснено розподіл судових витрат за вищевказані вимоги. Відповідно до п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Оскільки вказане питання не вирішено судом першої інстанції, а апеляційний суд не змінює та не ухвалює нове рішення в цій справі, відповідно до вимог ЦПК України апеляційний суд не має повноважень щодо розподілу судових витрат в цій справі. Таким чином, питання щодо розподілу судових витрат за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку може бути вирішено судом першої інстанції за заявою ОСОБА_2 шляхом ухвалення додатково рішення. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Оскільки оскаржуване рішення суду підлягає залишенню без змін, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі Закон № 540-IX). За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 14 лютого 2020 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повний текст постанови складено 13 травня 2020 року. Головуючий О.М. Кримська Судді: С.В.Маловічко І.В. Кочеткова