Постанова 4815 № 569/14339/17

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2020 року м. Рівне Справа № 569/14339/17 Провадження № 22-ц/4815/473/20 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Кучина Н.Г. Рішення суду першої інстанції проголошено (без участі учасників справи і їх представників): 18.12.2019 у м. Рівне Рівненської області Повний текст рішення складено: 28.12.2019 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Бондаренко Н.В. секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач1: ОСОБА_1 ; позивач2: ОСОБА_2 ; відповідач1: Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк"; відповідач2: Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"; представники учасників справи: позивача1 - адвокат Сиськова Оксана Леонідівна і Мельник Ігор Андрійович; позивача2 - ОСОБА_3 ; відповідача1 - адвокат Мелянчук Володимир Анатолійович; відповідача2 - адвокат Блажевський Петро Іванович; за участі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" і Публічного акціонерного товариства "Акціонерний промислово-інвестиційний банк" про визнання частково недійсними договорів про відступлення прав вимоги та про передачу прав вимоги за забезпеченням, в с т а н о в и в: У вересні 2018 року в суд звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з позовом до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") і Публічного акціонерного товариства "Акціонерний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") про визнання частково недійсними договорів про відступлення прав вимоги та про передачу прав вимоги за забезпеченням. Мотивуючи вимоги, вказувалося про укладення 26 лютого 2008 року між Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ЗАТ "Промінвестбанк"; після зміни найменування - ПАТ "Промінвестбанк") та позивачем1 кредитного договору №251/08, за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 39 600 доларів США з кінцевим терміном повернення - не пізніше 23 лютого 2018 року. Наступного дня між банком і ОСОБА_2 укладено іпотечний договір №265/08 (із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя). В серпні 2015 року зі змісту позовної заяви ПАТ "Альфа-Банк" про стягнення заборгованості ОСОБА_1 стало відомо про те, що 17 грудня 2012 року між кредитодавцем і ПАТ "Альфа-Банк" укладено договір відступлення прав вимоги за договорами кредиту та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу договір про передачу прав вимоги за договорами забезпечення від 17.12.2012. Позивачі переконують, що за оспорюваним договором відступлення прав вимоги незаконно передано права вимоги до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 за кредитним договором №251/08 від 26.02.2008, яка є споживачем фінансових послуг відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів". Також вважають, що оспорювані договори відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами містять ознаки договору факторингу (фінансування від відступлення права грошової вимоги). Тобто за умовами цих договорів фактично відбулося фінансування однією стороною іншої за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника). Крім того, передача права вимоги до іпотекодавця за іпотечним договором на підставі посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу договору про передачу прав вимоги за договорами забезпечення від 17.12.2012 містить ознаки нікчемності з огляду на недодержання відповідачами вимог закону щодо нотаріального посвідчення. Вважають, що поняття "Договір факторингу" в розумінні ч. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА "Про міжнародний факторинг" означає договір, укладений між однією стороною (постачальником) та іншою стороною (фактором), за яким постачальник відступає або може відступити фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Отже, з цією метою товари можуть придбавати лише фізичні особи. Тобто оспорювані договори є недійсними в силу того, що виконання позичальником вимог нового кредитора порушує їхні законні права не виконувати свого обв`язку до надання доказів переходу прав у зобов`язанні, адже новий кредитор не набув таких прав і обов`язків, а також того, що виконання майновим поручителем вимог нового кредитора/іпотекодержателя про задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку та примусово у судовому порядку за рахунок іпотечного майна, що перебуває в заставі за іпотечним договором, є протиправним і порушує встановлені законом майнові права іпотекодавця. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 грудня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову до ПАТ "Альфа-Банк" і ПАТ "Промінвестбанк" про визнання частково недійсними договорів про відступлення прав вимоги та про передачу прав вимоги за забезпеченням. У поданій апеляційній скарзі позивачі покликаються на його незаконність і необґрунтованіст, що фактично полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи та незастосуванні норм матеріального права, які підлягали застосуванню. На її обґрунтування зазначалося про хибність висновків суду щодо тлумачення договору відступлення прав вимоги як договору цесії, оскільки ПАТ "Альфа-Банк" на оплатній основі придбавав ці права. В судовому засіданні в стислий час надавався для огляду оригінал оспорюваного договору, де вказувалося про ціну продажу - 132 000 гривень, однак представник банку не дав можливості ознайомитися з ним детальніше. Вважають, що ціна продажу відрізняється від номінальної вартості, тобто передбачається отримання ПАТ "Альфа-Банк" прибутку від цієї фінансової операції. Тому оспорюваний договір вважають договором факторингу. При цьому посилалися на постанову Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16, де зроблено правовий висновок про ознаки розмежування договору цесії від договору факторингу. Заявники звертають увагу на пункт 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг №231 від 03 квітня 2009 року, де вказано про віднесення до фінансової послуги факторингу сукупності таких операцій з фінансовими активами як фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у т.ч. права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб`єктів господарювання; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у т.ч. шляхом дисконтування суми боргу тощо. Покликаються також на пункт 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА, де надано визнання терміну "Договір факторингу", що про зазначали у позовній заяві. Отже, позивачі вважають, що оспорювані договори відступлення прав вимоги за кредитними і іпотечними договорами носять ознаки договорів факторингу. Тому договір факторингу щодо кредитних зобов`язань суперечить вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України. В той самий час, передача права вимоги до іпотекодавця за іпотечним договором на підставі нотаріально посвідченого договору про передачу прав вимоги за договорами забезпечення від 17.12.2012 містить ознаки нікчемності через недотримання відповідачами вимог закону щодо нотаріального посвідчення. З наведених міркувань просять скасувати рішення суду першої інстанції, задовольнивши їхні вимоги до ПАТ "Альфа-Банк" та ПАТ "Промінвестбанк" про визнання частково недійсними договорів про відступлення прав вимоги та про передачу прав вимоги за забезпеченням. Відзиви на апеляційну скаргу відповідачами у справі не подавалися, хоча їм було роз`яснено про право його подання у термін до 10 квітня 2020 року. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявників, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги. Як правильно з`ясовано судом, 26 лютого 2008 року між ЗАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №251/08, за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати і в подальшому надав, а позичальник - отримав 39 600 доларів США з терміном повернення кредиту не пізніше 23 лютого 2018 року з цільовим призначенням для задоволення споживчих потреб, не пов`язаних зі здійсненням підприємницької діяльності. З метою повернення одержаних кредитних коштів 27 лютого 2008 року між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір №265/08, яким передано в іпотеку земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1 300 м2 в АДРЕСА_1 . Згодом, 17 грудня 2012 року, між ПАТ "Промінвестбанк" і ПАТ "Альфа-Банк" укладено договір відступлення прав вимоги за договорами кредиту та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу договір про передачу прав вимоги за договорами забезпечення від тієї ж дати. Повно і правильно з`ясувавши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального права, на які покликалися позивачі, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні позову. Згідно зі ст.ст. 509, 512, 514, 516 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до підпункту 14.1.255 Податкового кодексу України відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації. Тому судом правильно застосовано правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постановах від 10 лютого 2016 року у справі №910/6098/14 та від 15 квітня 2015 року у справі №910/6098/14, де зазначалося про те, що заміна кредитора здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, тобто сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі. Виходячи з природи оспорюваного договору, внаслідок укладення договору відступлення права вимоги відбулася лише заміна кредитора у зобов`язанні на відповідача, а саме зобов`язання продовжувало існувати. Уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов`язанні, не впливає на зміст самого зобов`язання і заміна сторони у зобов`язанні жодним чином не порушує права та інтереси боржника. При цьому наведеними нормами цивільного законодавства не встановлено вимог щодо платності відступлення права вимоги, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого попередній кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. При цьому судом обґрунтовано взято до уваги і правовий висновок Верховного Суду України, що зафіксований у постанові від 01 квітня 2015 року у справі №3-30гс15, де вказано, що зміст зобов`язання (обсяг прав та обов`язків сторін) внаслідок зміни кредитора у зобов`язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто законодавцем передбачено право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що насправді між відповідачами було укладено договір факторингу, а не договір цесії, то судом попередньої інстанції з цього приводу дано повні та вичерпні роз`яснення. Так, за правилами ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Тобто договір факторингу є різновидом відступлення вимоги з особливим суб`єктним складом. Сферою застосування факторингу є коло підприємницьких відносин, а також спрямованість договору факторингу на усунення недостатності оборотних коштів. Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга відповідно до договору факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Згідно з ч. 5 ст. 3, ст. 24 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведене інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Тобто договір про відступлення прав за іпотечним договором підлягав нотаріальному посвідченню, а відомості про відступлення - державній реєстрації, що відповідачами і було зроблено. При цьому за змістом кредитного та іпотечного договорів не вбачається обов`язкової згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є сторонами у договорах відступлення прав вимоги. Отже, обов`язком позивачів залишається виконання умов кредитного та іпотечного договорів, а тому оспорювані договори жодним чином не впливають на їхні права і обов`язки у цих правовідносинах. Правильно судом спростовано і аргументи заявників про необхідність застосування Міжнародних принципів комерційних договорів (принципи УНІДРУА (UNIDROID)). Так, оспорювані договори не є предметом регулювання зазначеними принципами УНІДРУА, адже укладені між резидентами України, а не суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності. Тобто ці правочини не є зовнішньоекономічними договорами та не є міжнародними комерційними договорами. За змістом ст.ст. 6, 203, 215, 626, 627,628 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Приходячи до переконання про залишення оскаржуваного рішення без змін, колегія суддів бере до уваги, що доказів, які належним і допустимим чином підтверджували би обставини, на які покликаються позивачі, ними надано не було, матеріали справи їх не містять, а судом не було здобуто. Тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не доведено факту порушення їхніх суб`єктивних цивільних прав унаслідок укладення оспорюваних правочинів між відповідачами Згідно зі ст.ст. 12 і 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Щодо решти доводів апеляційної скарги, то вони на увагу не заслуговують через їх необґрунтованість, оскільки не вказують про хибність висновків суду попередньої інстанції. Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appellatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. У справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99, рішення від 24 липня 2003 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення мають використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень. Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні. В силу положень ст. 141 ЦПК України понесений і документально підтверджений судовий збір, що сплачений позивачами при поданні апеляційної скарги, поверненню на їхню користь не підлягає через відхилення апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 368, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 грудня 2019 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено: 12.05.2020 Головуючий : С.В. Хилевич Судді: Н.М.Ковальчук Н.В.Бондаренко Виготовлено з автоматизованої ситеми докмуентообігу суду. Суддя Рівненського апеляційного суду 12.05.2020 С.В.Хилевич