Постанова 4855 № 826/1799/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/1799/17 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Суддя-доповідач: Файдюк В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просила: - визнати протиправним і скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 19 січня 2017 №41-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління організації прийому громадян та розгляду звернень Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пунктів 7-2 статті 36 КЗпП України; - зобов`язати Генеральну прокуратуру України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління організації прийому громадян та розгляду звернень Генеральної прокуратури України та в органах прокуратури; - стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 січня 2017 до дня ухвалення постанови суду; В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що наказ Генерального прокурора України Юрія Луценка від 19 січня 2017 року №41-ц про її звільнення з посади начальника управління організації прийому громадян та розгляду звернень Генеральної прокуратури України та в органах прокуратури є безпідставним, необгрунтованим та прийнятим всупереч закону. Зокрема, вказує, що підставою для звільнення у спірному наказі вказано довідку про результати перевірки, що не передбачено Законом України «Про очищення влади». Також, жоден з критеріїв здійснення очищення влади, передбачений ч.3 статті1 Закону України «Про очищення влади», не може бути застосовано до позивача, оскільки позивач не обіймала посад керівника або заступника керівника самостійного структурного підрозділу ГПУ більше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від від 15 січня 2020 року позов - задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 19 січня 2017 року №41-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління організації прийому громадян та розгляду звернень Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України. Зобов`язано Генеральну прокуратуру України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління організації прийому громадян та розгляду звернень Генеральної прокуратури України та в органах прокуратури. Стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 378 796,42 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління організації прийому громадян та розгляду звернень Генеральної прокуратури України та в органах прокуратури та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 10 663,19 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представником Офісу Генерального прокурора подано апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що з рішенням суду першої інстранції не згодний, оскільки воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягала на законності оскаржуваного рішення, просила залишити його в силі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Судом першої інстанції встановлено та вірно відображено в рішенні, що в апараті Генеральної прокуратури України позивач працювала з 03 березня 1997 року відповідно до наказу №188ц. У період з 05 жовтня 2011 року по 29 липня 2014 року ОСОБА_1 обіймала посаду заступника начальника управління розгляду звернень та прийому громадян - начальника відділу розгляду депутатських звернень і запитів. В подальшому наказом Генерального прокурора України від 30 липня 2014 року № 1725ц призначена на посаду начальника управління організації прийому громадян та розгляду звернень Генеральної прокуратури України. Наказом Генерального прокурора України 17 лютого 2016 року №180ц позивача звільнено з посади начальника управління організації прийому громадян та розгляду звернень Генеральної прокуратури України та посади прокурора у зв`язку з реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України відповідно до вимог п.9 ч.1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та п.1 ч.1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Однак, на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року у справі №826/4369/16 Генеральною прокуратурою України прийнято наказ від 18 січня 2017 року №33-ц, яким скасовано наказ від 17 лютого 2016 року № 180-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління організації прийому громадян та розгляду звернень Генеральної прокуратури України, поновлено позивача на посаді начальника управління організації прийому громадян та розгляду звернень Генеральної прокуратури України. Наказом Генерального прокурора України від 19 січня 2017 року № 41-ц ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління організації прийому громадян та розгляду звернень Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 статті 36 КЗпП України. Підставною прийняття спірного наказу слугувала довідка про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» стосовно позивача. У висновках зазначеної довідки вказано, що за результатами вивчення особової справи встановлено, що у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_1 обіймала сукупно не менше одного року (2 роки 4 місяці) посаду, яку віднесено до категорії «керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України», а саме заступника начальника управління розгляду звернень та прийому громадян - начальника відділу розгляду депутатських звернень і запитів Генеральної прокуратури України з 05 жовтння 2011 року по 22 лютого 2014 року. З огляду на викладене, ОСОБА_1 підлягає звільненню з органів прокуратури відповідно до п.7-2 статті 36 КЗпП України. За результатами проведеної перевірки встановлено, що до позивача застосовується заборона, передбачена ч.3 статті 1 Закону України «Про очищення влади». Не погоджуючись з вказаним наказом, вважаючи його протиправним, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для прийняття рішення про звільнення позивача слугувала довідка, а не висновок про результати перевірки, як це передбачено законодавством, яке регулює спірні правовідносини. Крім того, відповідачем не надано жодних належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів щодо здійснення позивачем рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 2 статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Згідно ч.1 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівника. Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року N 1682-VII (надалі - Закон N 1682-VII). Частинами 1 та 2 статті 1 Закону № 1682-VII визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. На виконання п.10 ч.1 статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Відповідно до ч.3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. Відповідно до п.8 ч.1 статті 3 цього Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Стаття 5 Закону України «Про очищення влади» передбачає проведення перевірки наявності заборон за цим законом. Так, організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка (ч.4). Перевірці підлягають: 1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; 2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел (ч.5). У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку (ч. 12 статті 5 Закону України «Про очищення влади»). Відповідно до пп. 1 та 2 п. 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону № 1682-VI, у порядку та строки, визначені цим Законом. Відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади». Положеннями ч. 14 статті 5 Закону № 1682-VII визначено, що звільнення таких осіб проводиться за наслідками проведення перевірки на підставі відповідного висновку. Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, висновок про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених п. 1 та/або 2 ч. 5 статті 5 Закону і який може бути підставою для звільнення, стосовно позивача не складався. Згідно пп.1 п.14, п.15 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563, відповідальний структурний підрозділ протягом десяти днів з дня надходження заяви особи, яка підлягає перевірці, на підставі відомостей, наявних в особовій справі такої особи, перевіряє достовірність відомостей, зазначених у заяві, щодо незастосування до неї заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених пунктами 1-8 частини другої, пунктами 1 і 2 частини четвертої статті 3 Закону: заборони, яка застосовується до осіб, що обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: <…> керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури <…>. У разі виявлення відповідальним структурним підрозділом відомостей щодо застосування до особи, яка підлягає перевірці, заборони, передбаченої пунктом 14 цього Порядку, керівник органу не пізніше ніж на третій день з дня виявлення таких відомостей приймає рішення про звільнення такої особи і в той самий день надсилає його копію до Мін`юсту в паперовій та електронній формі (скановану копію у форматі pdf ) разом з відомостями про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою статті 1 Закону (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, серія та номер паспорта громадянина України, ким і коли виданий, реєстраційний номер облікової картки платника податків, місце проживання, місце роботи, посада на час застосування положення Закону, інформація про критерій, на підставі якого застосовано заборону), в паперовій та електронній формі (у форматі Microsoft Word), які протягом трьох днів з дня їх надходження вносяться до Реєстру. На виконання вимог вказаних правових норм, ОСОБА_1 було подано до кадрового підрозділу Генеральної прокуратури України 17 жовтня 2014 року власноруч написану заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом. За результатами такої перевірки кадровим підрозділом Генеральної прокуратури України 17 жовтня 2014 року та 01 грудня 2014 року складено довідки. Вказаними довідками встановлено, що у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_1 обіймала сукупно не менше одного року (2 роки 4 місяці) посаду заступника начальника управління розгляду звернень та прийому громадян - начальника відділу розгляду депутатських звернень і запитів Генеральної прокуратури України, а отже до неї застосовується заборона, передбачена ч.3 статті 1 Закону України «Про очищененя влади». Колегія суддів акцентує увагу на тому, що Законом імперативно встановлена форма документу, на підставі якого особа підлягає звільненню - висновок. Однак, Генеральною прокуратурою України за результатами проведеної перевірки було складено довідку, що не відповідає положенням законодавства, які регулюють спірні правовідносини. Крім того, за результатами перевірки стосовно позивача на підставі встановлених відомостей про необхідність застосування заборони, передбаченої Законом, що відображено в довідці, керівником органу не було прийнято не пізніше ніж на третій день рішення про звільнення та не було надіслано до Мін`юсту відповідних відомостей для внесення їх до реєстру. Судом встановлено, що дані про ОСОБА_1 у Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про ощичення влади», станом на момент винесення судового рішення у даній справі відсутні. Встановлюючи наявність підстав для застосування заборони займати певні посаді, колегія суддів вважає за необхідне проаналізувати посадові обов`язки заступника начальника управління розгляду звернень та прийому громадян - начальника відділу розгляду депутатських звернень і запитів. Як вбачається з Положення про управління розгляду звернень та прийому громадян, затвердженого Наказом Генерального прокурора України від 31 травня 2011 року №56, до повноважень заступника управління- начальника відділу відносяться: - за відсутності начальника управління виконує його обов`язки; - організовує роботу з розгляду депутатських документів, здійснює керівництво діяльністю відділу розгляду депутатських звернень і запитів, організовує і контролює роботу його працівників; - забезпечує неухильне виконання підлеглими працівниками наказів, розпоряджень, вказівок і доручень Генерального прокурора України, рішень її, планів роботи Генеральної прокуратури України та управління; - забезпечує здійснення працівниками відділу контролю за роботою закріплених підпорядкованих прокуратур; - у межах своїх повноважень виконує контрольні та організаційні дії щодо розгляду депутатських документів та звернень громадян у структурних підрозділах Генеральної прокуратури України, в разі необхідності витребовує для вивчення відповідні наглядові провадження; - забезпечує належний контроль за своєчасним виконанням структурними підрозділами управління заходів, передбачених планами роботи, рішеннями колегії Генеральної прокуратури України, оперативних нарад у Генерального прокурора України, його заступника; - вносить пропозиції до планів роботи управління, забезпечує своєчасне та якісне виконання запланованих заходів; - аналізує разом з керівниками інших структурних підрозділів стан розгляду депутатських документів, звернень та особистого прийому громадян в органах прокуратури України, вносить відповідні пропозиції щодо реалізації заходів, спрямованих на підвищення рівня роботи з цих питань; - організовує підготовку та безпосередньо готує інформаційні листи орієнтовного характеру та про позитивний досвід роботи, з питань організаціїроботи щодо розгляду депутатських документів, звернень та особистого прийому громадян; - організовує підготовку висновків за проектами законодавчих актів, позиції щодо вдосконалення законодавства; - забезпечує стажування працівників підпорядкованих прокуратур з питань організації роботи щодо розгляду депутатських документів, звернень та зрийому громадян; - здійснює контроль за проведенням перевірок підлеглими и вимог галузевого наказу Генерального прокурора України у підпорядкованих прокуратурах, надання їм практичної допомоги безпосеедньо бере участь у перевірках, забезпечує належний контроль за вжиттям заходів щодо усунення виявлених недоліків і порушень; -вносить пропозиції щодо атестування працівників підпорядкованого відділу, присвоєння класних чинів, заохочення чи притягнення до дисциплінарної відповідальності; - виконує інші доручення керівництва Генеральної прокуратури України начальника управління. Начальники відділів розгляду звернення громадян та прийому громадян наділені повноваженнями: - здійснюють керівництво діяльністю підпорядкованих відділів, організовують, спрямовують і контролюють роботу їх працівників; - забезпечують своєчасне і якісне виконання підлеглими працівниками наказів, ропоряджень і вказівок Генерального прокурора України, здійснюють контроль за станом розгляду ними звернень громадян, юридичних осіб, у тому числі з особистого прийому керівництва Генеральної прокуратури України; - забезпечують належну організацію здійснення працівниками підпорядкованих відділів контролю за роботою з розгляду звернень та особистого прийому громадян у закріплених за ними прокуратурах; - у межах своїх повноважень виконують контрольні та організаційні функції щодо розгляду звернень працівниками підпорядкованого відділу, закріплених інших структурних підрозділів Генеральної прокуратури України, у разі необхідності витребовують для вивчення наглядові провадження; - вносять пропозиції до планів роботи управління, забезпечують своєчасне та якісне виконання запланованих заходів; - аналізують стан розгляду звернень та особистого прийому громадян, відповідні пропозиції щодо вдосконалення цієї роботи; - вивчають плани роботи, протоколи засідань колегій, оперативних узагальнення, аналізи, інформаційні листи та інші матеріали, що надходять з підпорядкованих прокуратур, готують зауваження та пропозиції до цих документів; - вивчають матеріали про позитивний досвід роботи з розгляду звернень та особистого прийому, вносять пропозиції щодо можливості його поширення; - приймають громадян, забезпечують належну організацію особистого прийому громадян Генеральним прокурором України та його заступниками; - проводять стажування працівників прокуратур обласного рівня з питань організації роботи щодо прийому громадян та розгляду звернень; - здійснюють контроль за якісним проведенням працівниками відділу перевірок щодо виконання вимог галузевого наказу Генерального прокурора України у підпорядкованих прокуратурах, надання їм допомоги. Беруть безпосередню участь у таких перевірках, здійснюють контроль за вжиттям заходів щодо реального усунення виявлених недоліків та порушень; - вносять пропозиції щодо атестування працівників відділів, присвоєння класних чинів, заохочення чи притягнення до дисциплінарної відповідальності; - за дорученням керівництва беруть участь у проведенні навчальних заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації працівників відділів та підпорядкованих прокуратур; - вирішують звернення громадян та юридичних осіб, що належать до компетенції відділу; - ведуть облік проведеної працівниками відділу роботи; - виконують інші доручення керівництва Генеральної прокуратури України та начальника управління. Отже, з аналізу вказаних норм колегія суддів дійшла висновку, що на заступника начальника управління розгляду звернень та прийому громадян - начальника відділу розгляду депутатських звернень і запитів Генеральної прокуратури України не покладено обов`язків, які б свідчили про безпосередню його участь у керівній роботі самостійного структурного підрозділу Генеральної прокуратури України. Лише за відсутності начальника управління заступник виконує його обов`язки, однак Генеральною прокуратурою України не надано доказів на підтвердження виконання позивачем в розглядуваний період таких обов`язків. Натомість, представником апелянта в апеляційній скаргі вказано, що Генеральною прокуратурою України не перевірялися факти вчинення ОСОБА_1 правопорушень, а єдиною підставою для її звільнення з посади слугував п.7-2 ч.1 статті 36 КЗпП України. Приписами статті 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, ч.1,2,4,6,7 статті 43 Основного Закону України). Як зазначалося вище, Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні. Частинами 1та 2 статті 1 Закону України «Про очищення влади» визначено основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом. Відповідно до ч.2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до пункту 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації). У проміжному Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію») Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що «відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це» (пункт 62). Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій» (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13 жовтня 2009 року). Таким чином, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті. Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку. Отже, метою перевірки мало б бути з`ясування того, чи здійснювала безпосередньо ОСОБА_1 заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини, чого відповідачем протиправно зроблено не було. Колегія суддів під час апеляційного розгляду справи враховує Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18) від 17 жовтня 2019 року, яке стосується звільнення державних службовців відповідно до Закону України «Про очищення влади». Зокрема, у своєму рішенні ЄСПЛ вказав: «Закон про очищення влади відрізняється від законів про люстрацію, прийнятих в інших країнах Центральної та Східної Європи тим, що він ширше за своїм охопленням. Вона переслідує дві різні цілі. Перша - це захист суспільства від осіб, які в силу своєї минулої поведінки можуть становити загрозу для новоствореного демократичного режиму. Друге - очистити державну адміністрацію від осіб, причетних до масштабної корупції. Термін люстрація в своєму традиційному значенні охоплює тільки перший процес. У своєму проміжному висновку, прийнятому в грудні 2014 року, Венеціанська комісія наголосила, що для дотримання прав людини, верховенства права і демократії люстрація повинна забезпечувати справедливий баланс між захистом демократичного суспільства, з одного боку, та захистом прав особистості, з іншого боку. Він також звернув увагу на деякі недоліки Закону 2014 року про очищення влади, що стосуються особистої сфери застосування закону (необхідність обмежити люстрацію найбільш важливими посадами в державі і т.д.), фактору часу (два періоду виключення і т.), проведення люстрації (децентралізована процедура, відсутність незалежного органу та ін.) і процесуальні гарантії (індивідуалізована відповідальність, захист персональних даних осіб, які підлягають люстрації, доступність судового нагляду та ін.). Суд вважає, що поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими особами, а також для їх соціальної та професійної репутації і в значній мірі вплинуло на них. Вони не тільки були тимчасово відсторонені від посади, понижені у посаді або переведені на менш відповідальні посади, але і були звільнені і повністю виключені з цивільної служби, втративши все свою винагороду з негайним вступом в силу (на відміну від останнього випадку, J. В. та інші проти Угорщини (dес.), ні. 45434/12 і 2 інших, § § 132-33, 27 листопада 2018 року). Вони були відсторонені від будь-якої роботи на державній службі, в тій сфері, де в якості кар`єрних державних службовців вони працювали протягом багатьох років. З урахуванням викладених вище міркувань (див. пункти 208-211) щодо застосування статті 8 Конвенції Суд вважає, що мало місце втручання у право заявників на повагу до їх приватного життя. Таке втручання сумісне зі статтею 8 тільки в тому випадку, якщо воно було «відповідно до закону» і «необхідно в демократичному суспільстві» для досягнення однієї або декількох цілей, викладених в її другому пункті». Крім того, суд звертає увагу на часовий проміжок від моменту проведення перевірки та складення довідок (17 жовтня 2014 року та 01 грудння 2014 року) до моменту винесення наказу про звільнення (19 січня 2017 року). Посилання представника відповідача на те, що Законом не передбачено заборону застосування звільнення на підставі п.7-2 статті 36 КЗпП України після спливу встановленого 10-денного терміну осіб, до яких застосовується заборона, зазначена ч.3 статті 1 Закону «Про очищення влади», без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оцінюється судом критично, оскільки порушує принцип юридичної визначеності та право позивача на законні очікування. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновків про те, що звільнивши позивача з посади лише з обставин зайняття ним у певний період окремо визначеної посади, застосувавши до нього міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, відповідач таким чином порушив норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяв не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом України «Про очищення влади». Відтак, оскаржуваний наказ Генеральної прокуратури України від 19 січня 2017 року №41-ц про звільнення ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі незаконного звільнення працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з твердженям суду першої інстанції про те, що в разі відсутності посади позивача (з об`ємом повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов`язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організації праці. Щодо визначення суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, що підлягає виплаті особі, поновленій на роботі, то вона має визначатися згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, на підставі довідки від 18 квітня 2017 року №18-361зп, копія якої наявна в матеріалах справи. Так, згідно з вказаною довідкою середня заробітна плата, яка належить до виплати після обов`язкових відрахувань становить 10 663,19 грн. Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача становив 10663,19 грн./21 робочий день = 507,77 грн. З урахуванням листів Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік», «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2018 рік», «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік», «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» кількість робочих днів за час вимушеного прогулу позивача за 2017 рік складає - 236 днів, за 2018 рік - 250 днів, за 2019 рік - 249 днів, за 2020 рік - 9 днів. Отже, загальна кількість днів вимушеного прогулу ОСОБА_1 -

744. Тому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 січня 2017 року по 15 січня 2020 року складає 377 780,88? грн. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги відповідача зазначених вище висновків суду попередньої інстанції в повній мірі не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Однак, судом було допущено помилку в розрахунку днів вимушеного прогулу, та, відповідно, суми, що підлягає виплаті, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає зміні в цій частині. Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2020 року - змінити, виклавши пункт 4 резолютивної частини наступним чином: «Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 377 780,88? (триста сімдесят сім тисяч сімсот вісімдесят) гривень 88 коп». В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 12 травня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І.Мєзєнцев