Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 912/3824/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.05.2020 року м.Дніпро Справа № 912/3824/19 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кузнецова В.О., суддів Мороза В.Ф., Чередка А.Є., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 14.02.2020 (повне рішення складено 19.02.2020, суддя Кабакова В.Г.) у справі за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до відповідача Суботцівського сільськогосподарського комунального підприємства "Сількомунгосп", с. Суботці, Знам`янський район, Кіровоградська область про стягнення 29 890,31 грн ВСТАНОВИВ: І. Короткий зміст і підстави позовних вимог Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом, в якому просило стягнути з Суботцівського сільськогосподарського комунального підприємства "Сількомунгосп" 29 890,31 грн, з яких 16364,66 грн пені, 2 826,93 грн 3% річних, 10 698,72 грн інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем договору постачання природного газу №1715/1617-БО-18 від 14.09.2016 в частині своєчасної оплати газу. ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 14.02.2020 у даній справі позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Суботцівського сільськогосподарського комунального підприємства "Сількомунгосп" на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 16 364,66 грн. пені, 2 826,93 грн 3% річних, 10 610,79 грн інфляційних втрат, а також 1 921,00 грн судового збору. Рішення місцевого господарського суду мотивовано посиланням на несвоєчасну оплату позивачем природного газу за договором постачання природного газу №1715/1617-БО-18 від 14.09.2016, що є підставою для стягнення пені у розмірі 16 364,66 грн та 2 826,93 грн 3% річних. Щодо інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 10 698,72 грн інфляційних втрат. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції зазначив, що позивачем неправомірно нараховано інфляційні втрати за спірними зобов`язаннями на суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за попередній місяць, тобто "інфляційні" нараховані на "інфляційні". ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи 3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат, в розмірі 87,93 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Скаржник вважає, що позивачем було обґрунтовано здійснено розрахунок інфляційних втрат, шляхом нарахувань індексу інфляції за кожний наступний місяць на суму боргу, що вже включає в себе інфляційне збільшення за попередні періоди, що призвело до порушення ст.625 Цивільного кодексу України. 3.2 Доводи інших учасників справи Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не надано. Частиною 3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ІV. Апеляційне провадження 4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2020 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Чередко А.Є., Мороз В.Ф. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, постановлено здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи, без повідомлення (виклику) учасників справи. 4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" перейменовано публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Дата набрання чинності постанови - 20.03.2019. 14.09.2016 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Суботцівським сільськогосподарським комунальним підприємством "Сількомунгосп" (споживач) укладено договір постачання природного газу №1715/1617-БО-18 (далі - договір), за змістом п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 році природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами-організаціями та іншими споживачами (п.1.2. договору). Відповідно до п.2.1. договору, у рахуванням умов додаткової угоди №2 від 28.10.2016, постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 по 31 березня 2017 (включно) природний газ обсягом до 101 тис. куб. метрів, у тому числі за місяцями (тис.куб.м), згідно наведеної у п.2.1. таблиці. Згідно з п.3.1. договору постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна") - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ. Відповідно до п.4.1. договору кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493. Згідно з умовами п. 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. За змістом п. 12.1. договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 до 31 березня 2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Договір підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками. Між сторонами підписано додаткові угоди до договору. Додатковою угодою №2 від 28.10.2016 погоджено, що зокрема п. 6.2. договору, викладено в такій редакції: "Оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством,- у разі коли на споживача поширюється дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання"; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватись за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1. цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку,- у разі коли на споживача не поширюється дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання". Згідно п. 15 додаткової угоди №2 від 28.10.2016 зазначено банківські реквізити сторін, зокрема поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальника та споживача. Відповідно до умов додаткової угоди № 5 від 30.12.2016, п. 5.2. договору викладено в редакції "ціна за 1000 куб.м. метрів природного газу за цим договором з 23 грудня 2016 року становить 4 942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) -20%. До сплати за 1000 куб.м природного газу з ПДВ - 5930,40 грн". На виконання умов договору позивач протягом періоду жовтень 2016 - березень 2017 включно поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 570 397,27 грн, що підтверджується наступними актами приймання - передачі природного газу: від 31.10.2016 на суму 29 632,06 грн; від 30.11.2016 на суму 103 299,67 грн; від 31.12.2016 на суму 133 799,41 грн; від 31.01.2017 на суму 142 282,15 грн; від 28.02.2017 на суму 111 040,81 грн; від 31.03.2017 на суму 50 343,17 грн. Вказані акти підписані та скріплені печатками сторін без зауважень та заперечень до них. Відповідач розрахувався за поставлений природний газ з порушенням встановлених договором строків, що є порушенням зобов`язання, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 16 364,66 грн та 3% річних в розмірі 2 826,93 грн, з яких: на суму боргу 133 799,41 грн за період з 26.01.2017 по 29.01.2017 нараховано 307,92 грн пені, 43,99 грн 3% річних; на суму боргу 142 282,15 грн за період з 28.02.2017 по 21.03.2017 нараховано 1 800,94 грн пені, 257,28 грн 3% річних; на суму боргу 92 282,15 грн за період з 22.03.2017 по 02.04.2017 нараховано 637,13 грн пені, 91,02 грн 3% річних; на суму боргу 42 282,15 грн за період з 03.04.2017 по 15.05.2017 нараховано 1 046,05 грн пені, 149,44 грн 3% річних; на суму боргу 111 040,81 грн за період з 28.03.2017 по 15.05.2017 нараховано 3 130,44 грн пені, 447,21 грн 3% річних; на суму боргу 53 322,96 грн за період з 16.05.2017 по 07.12.2017 нараховано 4 141,66 грн пені, 902,84 грн 3% річних; на суму боргу 50 343,17 грн за період з 26.04.2017 по 07.12.2017 нараховано 5 300,52 грн пені, 935,15 грн 3% річних; інфляційні втрати в розмірі 10 698,72 грн, з яких: з суми боргу 92 282,15 грн за березень 2017 року нараховано 1 661,08 грн інфляційних втрат; з суми боргу 42 282,15 грн за квітень 2017 року нараховано 395,49 грн інфляційних втрат; з суми боргу 111 040,81 грн за квітень 2017 року нараховано 999,37 грн інфляційних втрат; з суми боргу 53 322,96 грн за період з травня по листопад 2017 року нараховано 3 966,67 грн інфляційних втрат; з суми боргу 50 343,17 грн за період з травня по листопад 2017 року нараховано 3 676,11 грн інфляційних втрат, що і стало предметом спору у даній справі. 4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши встановлені на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Предметом апеляційного перегляду є вирішення питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 87,93 грн. Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат. Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позивачем помилково здійснено додаткове нарахування інфляції на інфляцію, а не лише на суму основної заборгованості, оскільки індекс інфляції позивачем розраховано виходячи з суми боргу, до якого вже включено інфляційні втрати за попередній період. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про можливості нарахування індексу інфляції за кожний наступний місяць на суму боргу, що вже включає в себе інфляційне збільшення за попередні періоди. Так, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. За приписами частин 1,5 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Отже, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу. Таким чином, відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу з урахуванням суми, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів. Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання скаржника на неврахування місцевим господарським судом висновків, які містяться у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 17.07.2018 у справі № 904/10242/17 та від 04.12.2018 у справі № 913/63/18, оскільки предметом позову у всіх зазначених справах є зокрема стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за поставлений природний газ (з урахуванням сум інфляційних втрат і 3% річних за попередній період включно), яка (заборгованість) стягувалася за судовим рішенням у іншій справі, тобто підставою позову у вказаних справах є невиконанням боржником судового рішення у іншій справі. Натомість у справі, яка розглядається, серед підстав стягнення інфляційних втрат немає будь-якого рішення суду щодо стягнення з відповідача заборгованості за газ, переданий у жовтні 2016 року - березні 2017 року за договором постачання природного газу №1715/1617-БО-18 від 14.09.2016 Отже, предмет і підстави позову, а також фактичні обставини у справах №№ 904/10242/17, 913/63/18, 905/600/18 та цій справі є різними, що виключає застосування викладеної у зазначених постановах правової позиції Верховного Суду під час вирішення цього спору, що виник не з подібних правовідносин. Апеляційний господарський суд відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду у справах № 905/306/18, 908/1928/18, №908/4565/18, 904/4083/18, в яких зазначено, що нарахування суми інфляційних втрат на суму боргу правомірно здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції. У даному випадку, колегія суддів приймає до уваги висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 14.01.2020 у справі № 924/532/19 про відсутність підстав для нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу з урахуванням суми, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів, оскільки наведена правова позиція є останньою у вирішенні тотожних спорів щодо наявності або відсутності підстав для нарахування суми інфляційних втрат на суму боргу з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції. Рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог не оскаржується, а тому відповідно до приписів ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу, судом апеляційної інстанції у цій частині не переглядається. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновку Європейського Суду з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції. 4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення в оскаржуваній частині судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині має бути залишене без змін. 4.5 Розподіл судових витрат Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд,

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні апеляційної скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відмовити. Рішення господарського суду Кіровоградської області від 14.02.2020 у справі №912/3824/19 залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.О.Кузнецов Судді А.Є.Чередко В.Ф.Мороз