Постанова 4876 № 904/5943/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.05.2020 року м.Дніпро Справа № 904/5943/19 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Білецької Л.М., Вечірка І.О., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Хлебас Марини Вікторівни на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2020 року (повний текст складено 19.03.2020 року) у справі № 904/5943/19 (суддя Ніколенко М.О.) за позовом Фізичної особи-підприємця Хлебас Марини Вікторівни, м. Дніпро до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 214", м. Дніпро про стягнення штрафу у розмірі 96 000,00 грн,- ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2020 року у справі № 904/5943/19 відмовлено в задоволені позову. Судові витрати покладено на позивача. Рішення мотивовано тим, що: - відповідно до положень ч.1 ст.216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, ст.549 Цивільного кодексу України штрафні санкції мають бути застосовані до учасника господарських відносин лише у разі порушення останнім взятих на себе зобов`язань за договором; - цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права; наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку повинно мати на меті розумне стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання, і не повинно перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором; - "нерозірвання" договору не є основним зобов`язанням замовника за договором підряду в розумінні цивільного та господарського законодавства, відповідно, за "нерозірвання" договору не може бути встановлено будь-якої неустойки (штрафу чи пені). Не погодившись з рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2020 року у даній справі, судові витрати покласти на відповідача. В апеляційній скарзі позивач вважає викладені в ньому висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи, а саме рішення незаконним, необгрунтованим та винесеним з неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт вказує, що: - господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань; - господарсько- правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну; необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір; - суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував, що укладаючи підрядний договір № 38 на повне технічне обслуговування ліфтів від 30.06.2017 року, сторонами у пункті 6.4. договору було фактично погоджено договірну санкцію у твердій сумі за порушення відповідачем взятого на себе господарського зобов`язання щодо доручення позивачу організації та виконання робіт по повному технічному обслуговуванню ліфтів на об`єктах замовника на певний строк. Таке додаткове зобов`язання відповідача сплатити на користь позивача визначену суму було передбачене у порядку ст. 6 Цивільного кодексу України і виникнення такого зобов`язання пов`язано з настанням визначеної події - розірвання договору підряду за ініціативою відповідача. Також скаржник наголошує, що в чинному законодавстві не міститься заборони на врегулювання між сторонами в договірному порядку питання забезпечення збереження договірних підрядних відносин на визначений договором строк шляхом погодження відповідних умов, зокрема, при досягненні домовленості про сплату штрафу у випадку дострокового розірвання договору за ініціативи замовника.Підписуючи редакцію договору, відповідач фактично погодився з передбаченими ним умовами і на момент його укладення не скористався наданим йому законом правом за наявності заперечень щодо окремих умов договору скласти протокол розбіжностей відповідно до ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України. Також позивач зазначає, що положення договору щодо застосування до відповідача санкцій за дострокове розірвання не визнані у передбаченому законодавством порядку недійсними. Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Фізичної особи- підприємця Хлебас Марини Вікторівни задовольнити, судові витрати по справі покласти на відповідача. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав. Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Відповідно до ч.5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2020 року року було відкрито апеляційне провадження в порядку письмового провадження. Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав: Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов 'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до ч.ч. 1 та 3 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов 'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов 'язками наділені обидві сторони договору. Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов 'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч.ч.1, 4, 7 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства. З матеріалів справи вбачається, що між Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив № 214" (надалі - замовник) та Фізичною особою-підприємцем Хлебас Мариною Вікторівною (надалі - підрядник) було укладено договір на повне технічне обслуговування ліфтів № 38 від 30.06.2017 року (надалі - договір) (а.с.11-14). Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручає, а підрядник приймає на себе організацію і виконання робіт по повному технічному обслуговуванню ліфтів на об`єктах замовника згідно чинного законодавства України відповідно з додатком 1, який є невід`ємною частиною цього договору. Згідно з п. 2.1 договору загальна вартість робіт за цим договором складає 144 000 грн., що складається з щомісячних платежів за виконані роботи в розмірі 4 000 грн. протягом строку дії договору (тридцяти шести місяців). Пунктом 7.1 договору визначено, що договір діє з 01.07.2017 року по 29.06.2020 року. Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами. Відповідно до ч.ч. 1 і 4 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Судом встановлено, що відповідно до п. 7.5 договору, у випадку дострокового розірвання договору з ініціативи однієї зі сторін, вона зобов`язана письмово, за 14 календарних днів до терміну розірвання договору, повідомити про це іншу сторону. Тобто, вказаним пунктом договору сторонам надано право на розірвання такого договору в односторонньому порядку. Листом № 67 від 16.07.2018 року замовник звернувся до підрядника з листом про розірвання договору (а.с.31). Пунктом 6.4. договору сторони погодили, що у разі дострокового припинення договору з вини замовника або розірвання договору в односторонньому порядку за ініціативою замовника, останній сплачує підряднику штраф в розмірі вартості робіт за тридцять шість місяців, зазначеної в п. 2.1 договору, за вирахуванням фактично оплачених по договору робіт. Відповідно до листа № 6 від 31.07.2018 року підрядник вимагав від замовника сплатити штраф у розмірі 96 000 грн. на підставі п. 6.4. договору за дострокове розірвання договору. Відповіді на вказаний лист відповідач не надав, штраф не сплатив, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом. У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Частинами 1 та 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. За ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов 'язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18, яку судом першої інстанції не було враховано, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір. Виходячи з аналізу вищезазначених норм господарського законодавства, а також ч.3 ст. 6 Цивільного кодексу України і ч.2 ст. 546 Цивільного кодексу України, якою визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання, слід дійти висновку, що суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань. Як зазначено вище, ч.1 ст. 216 та ч.2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України. Приписами ст. 199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, визначено ч.2 ст. 546 цього Кодексу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України. Суд першої інстанції не врахував, що укладаючи підрядний договір № 38 на повне технічне обслуговування ліфтів від 30.06.2017 року, сторонами у пункті 6.4. договору було фактично погоджено договірну санкцію у твердій сумі за порушення відповідачем взятого на себе господарського зобов`язання щодо доручення позивачу організації та виконання робіт по повному технічному обслуговуванню ліфтів на об`єктах замовника на певний строк. Таке додаткове зобов`язання відповідача сплатити на користь позивача визначену суму було передбачене в порядку ст. 6 Цивільного кодексу України. Виникнення такого зобов`язання пов`язано з настанням визначеної події - розірвання договору підряду за ініціативою відповідача. Однією з загальних засад цивільного законодавства є саме свобода договору. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Таким чином, підписуючи редакцію договору, відповідач фактично погодився з передбаченими ним умовами. Між тим, надаючи оцінку умовам договору, суд першої інстанції не врахував, що положення договору щодо застосування до відповідача санкцій за дострокове розірвання не визнані у передбаченому законодавством порядку недійсними. Відмовляючи в позові з вказаних вище підстав, суд вийшов за межі позовних вимог і фактично дійшов висновку про недійсність п.6.4 договору, на підставі якого заявлені вимоги позивача про стягнення штрафу. Щодо доводів оскаржуваного рішення, що "нерозірвання договору не є основним зобов`язанням замовника за договором підряду в розумінні цивільного та господарського законодавства, відповідно, за нерозірвання договору не може бути встановлено будь-якої неустойки (штрафу чи пені) ", то такі висновки суду суперечать нормам чинного законодавства, приведеним вище, умовам договору, на підставі яких позивач заявив вимоги, які є правомірним на думку колегії суду. Щодо суми, заявленої до стягнення, вона розрахована правильно, оскільки позивач надав докази щодо оплати відповідачем частини проведених позивачем робіт. Різниця між загальною вартістю робіт і сплаченою відповідачем становить розмір штрафу 96 000,00 грн і підлягає стягненню на користь позивача. Таким чином, суд першої інстанції при розгляді даної справи дійшов хибних висновків, що не відповідають встановленим обставинам, і ухвалив рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права. Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 281 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу задовольнити. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2020 року у справі № 904/5943/19 скасувати. Позов задовольнити. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 214" на користь Фізичної особи-підприємця Хлебас Марини Вікторівни штраф у розмірі 96 000,00 грн. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 214" на користь Фізичної особи-підприємця Хлебас Марини Вікторівни судовий збір за розгляд позовної заяви у розмірі 1921,00 грн та за розгляд апеляційної скарги у розмірі 2881,50 грн - разом 4 802,50 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Т.А. Верхогляд Суддя Л.М. Білецька Суддя І.О. Вечірко