LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Полтавський апеляційний суд551/770/19

від 06.05.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 551/770/19 Номер провадження 22-ц/814/992/20Головуючий у 1-й інстанції Вергун Н. В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2020 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Триголова В.М. суддів: Дорош А.І., Лобова О.А., секретар: Ачкасова О.Н. розглянула у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 11 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шишацької селищної ради Шишацького району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Шишацької селищної ради про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна. В своїй позовній заяві позивач посилалася на те, що в процесі здійснення підприємницької діяльності він за власний кошт на орендованій земельній ділянці, кадастровий номер якої: 5325784600:00:023:0169, побудував корівник, вигріб та свердловину. Об`єкти побудовано на підставі проектної документації, з моменту побудови минув час та документи з ремонтно-побутових робіт загублені, тому роботи з узаконення та вводу в експлуатацію не виконані. Через відсутність дозволу на початок будівельних робіт позивач не може зареєструвати за собою право власності на зазначене нерухоме майно. Обґрунтовуючи свої вимоги нормами ст. 376 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на об`єкти нерухомого майна: виробниче приміщення корівник, літ. «А-1», загальною площею 624,0 кв.м (площа земельної ділянки під будинком 697 кв.м), свердловина № 1 , площею 2,6 кв.м та вигріб №2, площею 1,3 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 11 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Шишацької селищної ради Шишацького району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна - відмовлено. Вказане рішення оскаржив ОСОБА_1 , вважає рішення незаконним, необгрунтованим та таким, що винесено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи з порушенням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що ані відповідач, ані третя особа проти задоволення його позовних вимог не заперечували, а тому суд порушив норми процесуального права, відмовляючи у задоволенні позову без відповідних правових підстав. Також суд не залучив до участі у справі компетентний орган, на який покладено законодавством введення самочинних будівель в експлуатацію. Скаржник вважає помилкоим застосування судом положень Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, про необхідність звернення до ІДБК з метою набуття права власності на об`єкт нерухомості та введення його в експлуатацію. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції вірно встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером: 5325784600:00:023:0169, що знаходиться за межами населених пунктів на території Сагайдацької сільської ради Шишацького району Полтавської області на підставі договору оренди земельної ділянки від 02 липня 2015 року була передана Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області позивачу в платне користування для ведення фермерського господарства строком на 25 років. Відповідно до технічного паспорту № 252/18 від 14 липня 2017 року на виробничий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та звіту про проведення технічного обстеження від 19 липня 2017 року, корівник, свердловина та вигріб побудовані у 2016 році за відсутності проектної та робочої документації. При цьому, немає доказів того, що орендована земельна ділянка надавалась в установленому порядку позивачу під збудоване нерухоме майно. Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Водночас згідно із частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). З аналізу частин третьої, четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить. Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником. Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду. При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15. Як встановлено судом першої інстанції на земельній ділянці переданій в оренду позивач з кадастровим номером: 5325784600:00:023:0169, що знаходиться на території Сагайдацької сільської ради Шишацького району Полтавської області було здійснено самовільне будівництво (корівник, свердловина) за відсутності проектної та робочої документації, без відповідного документа, який надає право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, а також на земельній ділянці, яка не була відведена для будівництва. Окрім того судом встановлено, що під уже збудоване нерухоме майно земельна ділянка позивачу ОСОБА_1 власником земельної ділянки не надавалася. Здійснене позивачем будівництво виробничих приміщень є самочинним, так як відсутні докази того, що будівельні роботи проведені за наявності належного дозволу чи належно затвердженого проекту. Окремо слід зазначити, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Відомостей про те, що позивач звертався до компетентних органів щодо відведення земельної ділянки для будівництва, для набуття права власності та введення об`єкту до експлуатації у встановленому законом порядку немає, а одразу звернувся з позовом про визнання права власності. Інформація про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об`єкту та вводу його до експлуатації у встановленому законодавством порядку відсутня. Окремо слід зазначити, що відповідно до умов договору оренди землі від 02.07.2015 року земельна ділянка надавалсь ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства (п.1), до прав орендодавця віднесено додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів (п.27), а зведення будівель і споруд можливе за письмовою згодою орендаря (п.29). Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження у суді першої інстанції, висновків судів не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Доводи апеляційної скарги про визнання позову відповідачем на увагу не заслуговують, оскільки визнання позову не може бути безумовною підставою для його задоволення, якщо таке суперечить положенням діючих норм законодавства. На підставі наведеного та враховуючи, що апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності рішення суду, які б були підставою для його скасування, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування рішення суду відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів -, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 11 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: В.М. Триголов Судді: А.І. Дорош О.А. Лобов

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»