Постанова 4851 № 520/6508/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2020 р.Справа № 520/6508/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Зеленського В.В., Суддів: Чалого І.С. , П`янової Я.В. , за участю секретаря судового засідання Олійник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 03.02.20 у справі № 520/6508/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі за текстом також - відповідач), в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0019838-5306-2023 від 25.04.2019, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 68 905,28 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року адміністративний позов залишено без задоволення. Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а висновки, викладені у судовому рішенні, не відповідають обставинам справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції не з`ясував повно та всебічно обставини справи та дійшов до помилкового висновку про неможливість застосування до позивача пільг зі сплати податку на нерухоме майно. Звертає увагу, що діяльність позивача відноситься до промислового підприємства у розумінні Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №530 від 29.11.2010. Відтак, з урахуванням видів діяльності позивача, уважає, що спірна будівля є промисловою та відповідно не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальних підставах. За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. 07.05.2020 через засоби електронного зв`язку (не через систему "Електронний суд") до суду апеляційної інстанції від імені ОСОБА_1 подано додаткові пояснення та клопотання про відкладення розгляду справи. Додаткові пояснення та клопотання про відкладення розгляду справи від імені ОСОБА_1 надійшли на електронну пошту Другого апеляційного адміністративного суду, проте, вказані файли не підписані електронним цифровим підписом, що підтверджується актом про відсутність ЕЦП. Згідно із частинами сьомою, восьмою, десятою статті 44 КАС України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника). Відповідно до частини першої статті п`ятої Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 року № 851-IV (далі - Закон № 851) електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (ч.1 ст.6 Закону № 851). За правилами частини першої статті сьомої Закону № 851 оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (ч.2 ст.6 Закону № 851). Отже, оскільки додаткові пояснення та клопотання не містять електронного цифрового підпису, вони не є документами у розумінні зазначених вище норм, а тому у суду відсутні передбачені законом підстави для їх розгляду. Обґрунтувань ненакладення електронного цифрового підпису ні додаткові пояснення, ні клопотання, подані від імені ОСОБА_1 не містять. У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, хоч були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, що не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Судом першої інстанції установлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, видами діяльності якого, зокрема, є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур, олійних культур, овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів, вирощування інших однорічних і дворічних культур, інші будівельно-монтажні роботи. Позивач є власником нежитлової будівлі загальною площею 3701,6 кв.м. адміністративно-побутового і гаражного призначення, яка складається з адміністративно-побутової будівлі "4-а" площею 1414,6 кв.м. та гаражної будівлі "Б" площею 2287,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності - договір про поділ спільного майна подружжя від 08.12.2017, зареєстрований приватним нотаріусом Харківського районного округу Харківської області Павловою О.О. за реєстровим №1467, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.12.2017 за № 106822779 та технічним паспортом на виробничий будинок (адміністративно-побутова будівля, призначення - база механізації), виготовленого інженером з інвентаризації нерухомого майна атестаційної архітектурно-будівельної комісії 17.04.2008. У червні 2019 року позивачем отримано податкове повідомлення-рішення № 0019838-5306-2023 від 25.04.2019, винесене ГУ ДФС у Харківській області на підставі підпункту 54.3.3, пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік в розмірі 68 905,28 грн. Скориставшись правом на оскарження рішення Головного управління ДФС у Харківській області у судовому порядку, позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області №0019838-5306-2023 від 25.04.2019, оскільки уважає, що у нього є пільги стосовно сплати вказаного податку на підставі підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), так як він, як фізична особа- підприємець, в цих приміщеннях здійснює промислову діяльність. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов - наявності будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, а також зазначив, що цією нормою не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності. Посилаючись на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постановах від 15.05.2018 у справі 806/2676/17, від 15.05.2018 у справі №806/2461/17, від 11.09.2018 у справі №819/1818/17, від 16.10.2018 у справі №809/1491/16, від 11.12.2018 у справі №822/2614/16 та встановлені в ході судового розгляду обставини, дійшов висновку про правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення №0019838-5306-2023 від 25.04.2019. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке. Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України. Згідно із приписами статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. Згідно із положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Водночас, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1п. 266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1п.266.3 ст.266 ПК України). База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (п.п.266.3.2 п.266.3 ст. 266 ПК України). Отже, можливість визначення бази оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості на підставі інших документів, ніж тих, що підтверджують право власності на такий об`єкт, Податковим кодексом України не передбачена. З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким стаття 266 ПКУ викладена в новій редакції, а об`єкти оподаткування податком на нерухоме майно доповнено об`єктами нежитлової нерухомості. На підставі статті 10 та статті 12 Податкового кодексу України, рішенням Наталинської сільської ради Красноградського району ХХХІ сесії VII скликання від 09.02.2017 «Про внесення змін до Положення "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», затвердженого рішенням LXXIII сесією VI скликання від 28.01.2015 встановлені ставки податку по типу нежитлової нерухомості за 2018 рік. Згідно із підпунктами 266.7.1 та 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України ГУ ДФС у Харківській області у зазначеному податковому повідомленні-рішенні визначено суму податкового зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості». Підпунктом 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що об`єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно вимог законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари; туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; г) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі. Статтею 266 Податкового кодексу України визначено платників податку на нерухомі майно, відмінне від земельної ділянки, об`єкти оподаткування, базу оподаткування, а також пільг: із сплати цього податку. Підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції. Визначення типів будівель здійснюється за допомогою Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації № 507 від 17.08.2000 (далі - ДКБС). Даний класифікатор призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Згідно ДКБС, Будівлі нежитлові (код 12) підрозділяються на: 121 - Готелі, ресторани та подібні будівлі; 122 - Будівлі офісні; 123 - Будівлі торговельні; 124 - Будівлі транспорту та засобів зв`язку; 125 - Будівлі промислові та склади; 126 - Будівлі для публічних виступів, закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення; 127 - Будівлі нежитлові інші. До групи «Будівлі офісні» (код 122) належать будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств. До групи «Гаражі» (код 1242) належать гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки, навіси для велосипедів. Згідно із ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. Група "Будівлі промислові та склади" (код 125) включає клас "Будівлі промислові" (код 1251) та дев`ять підкласів. Отже, в розумінні підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ, не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки промислові будівлі та складські приміщення, які належать промисловим підприємствам. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що для визначення об`єкту оподаткування до уваги повинні братись як дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно, так і відповідні документи платника податків, зокрема, документи на право власності. Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 набув право власності на нежитлову будівлю загальною площею 3701,6 кв.м. адміністративно-побутового і гаражного призначення, яка складається з адміністративно-побутової будівлі "4-а" площею 1414,6 кв.м. та гаражної будівлі "Б" площею 2287,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності - договір про поділ спільного майна подружжя від 08.12.2017, зареєстрований приватним нотаріусом Харківського районного округу Харківської області Павловою О.О. за реєстровим №1467. Нежитлова будівля адміністративно-побутового призначення відноситься до офісних будівель (код 1220 ДКБС). Нежитлова будівля гаражного призначення відноситься до гаражів (код 1242 ДКБС). Доказів використання вказаної нежитлової будівлі як будівлі промисловості, тобто такої, що використовується для виготовлення промислової продукції будь-якого виду, матеріали справи не містять. Отже, належна позивачу нежитлова будівля загальною площею 3701,6 кв.м. адміністративно-побутового і гаражного призначення, яка складається з адміністративно-побутової будівлі "4-а" площею 1414,6 кв.м. та гаражної будівлі "Б" площею 2287,0 кв.м., за адресою: Харківська область, Красноградський район, с. Наталине, вул. Промислова (Красноармійська), будинок 2-а, не є будівлею промисловості та є об`єктом оподаткування в розумінні імперативних приписів закону (п.п. "є" п. 266.2.2. ст. 266 ПК України). Ураховуючи приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що контролюючим органом правомірно віднесено належну нежитлову будівлю до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку. Висновок суду першої інстанції стосовно того, що норма підпункту 266.2.2 ПК України розповсюджується лише на промислові підприємства та не розповсюджується на фізичних осіб, у тому числі тих, які здійснюють підприємницьку діяльність, є хибною з урахуванням такого. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України). Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює. Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила. Водночас, застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення, дозволяє дійти до наступних висновків. Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга. Водночас, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище. Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання. Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України). Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Колегія суддів уважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Вирішуючи в межах цієї конкретної справи питання правомірності визначення податкового зобов`язання, з огляду на всі фактичні обставини даної справи, враховуючи положення Основного Закону, зокрема статті 13 Конституції України: «Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству»; статті 67 Конституції України, «Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом», а також дотримання відповідачем положень Податкового кодексу України в частині його повноважень та функцій, колегія суддів визнає, що спірне податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Баланс інтересів у спірних правовідносинах досягнутий шляхом реалізації відповідачем норм права при визначенні податкового зобов`язання позивачу без свавільного втручання та без покладення надмірного тягара. Отже, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17. З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права, ухвалив по суті правильне рішення та дійшов висновку, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством. Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. У відповідності до статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно із частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. З огляду на те, що неправильне застосування норм матеріального права не призвело до ухвалення неправильного судового рішення судом першої інстанцій по суті розгляду справи, оскаржуване рішення слід змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні у мотивувальній частині, то новий розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 у справі №520/6508/19 змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції даної постанови. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 у справі №520/6508/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Зеленський Судді І.С. Чалий Я.В. П`янова Повний текст постанови складено 12.05.2020 року