Постанова 4850 № 200/13223/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 року справа №200/13223/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Ястребова Л.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року (повний текст складено 04 березня 2020 року в м. Слов`янськ) у справі № 200/13223/19-а (суддя І інстанції - Арестова Л.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області, Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: 14 листопада 2019 року позивач, ОСОБА_1 , 14 листопада 2019 року звернувся з позовною заявою до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Лиманського міського відділення, Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області про визнання протиправними дії Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Лиманського міського відділення щодо припинення щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 ; зобов`язання Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Лиманського міського відділення відновити нарахування та виплатити щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з 08.06.2016 року по 30.09.2019 року. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу були призначені страхові виплати в порядку, передбаченому Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". В жовтні 2019 року позивач звернувся з заявою до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Лиманського міського відділення з приводу надання роз`яснень невиплати страхових виплат з 08.06.2016 по 30.09.2019. Відповіддю від 26.11.2019 року позивача повідомлено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ. Заборгованість по раніше нарахованим, але не виплаченим сумам страхових виплат, відділення виплатити не може, так як окремий порядок, визначений КМУ, відсутній. Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати соціальних виплат протиправними та такими, що порушують його конституційні права, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року у справі № 200/13223/19-а позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області щодо припинення виплати щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з 08.06.2016 року. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Лиманського міського відділення відновити нарахування та виплатити щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з 08.06.2016 року по 30.09.2019 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати соціальних виплат у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч.1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України. В задоволені решти позовних вимог - відмовлено. Відповідач № 1 не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України. У відповідності з довідкою від 12 вересня 2019 року № 1442-5000192969 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України м. Горлівка до м. Лиман, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки Міністерства охорони здоров`я України про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії ААА № 120598 ОСОБА_1 встановлено 65 % втрату працездатності та третя група інвалідності. Позивач є особою, що отримує страхові виплати, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", перебуває на обліку в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області. Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримував страхові виплати з 01.10.2014 року по 07.06.2016 року в Харківському міському відділенні управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області. Постановою відділення ВД ФССНВУ у м. Харкові від 11 грудня 2015 року № 2011/16786/40012.1/30 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 3 451,92 грн. Виплати постановлено провадити з 08 грудня 2015 року по 07 червня 2016 року включно (а.с. 62). Згідно з довідкою Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області від 17.12.2019 року № 15.02-14/7315, останній місяць отримання ОСОБА_1 страхових виплат є 07 червня 2016 року. Відповідно до постанови Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Лиманського міського відділення від 02 грудня 2019 року № 0528/2478/2478.1/35 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 5 698,48 грн. з 01 жовтня 2019 року. Листом Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Лиманського міського відділення від 06.11.2019 позивача ОСОБА_1 повідомлено, що суми соціальних, які не виплачені за минулий період, обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ. Заборгованість по раніше нарахованим, але не виплаченим сумам страхових виплат, відділення виплатити не може, так як окремий порядок, визначений КМУ, відсутній (а.с. 12). Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно не виплати соціальних виплат позивачу з 08 червня 2016 року по 30 вересня 2019 року з підстав, які не передбачені ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Надаючи оцінку правовідносинам у даній справі, колегія суддів виходить з наступного. У положеннях ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом. Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV від 23.09.1999 (далі - Закон № 1105-XIV). Пунктом третім розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Статтею 3 Закону №1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (пп. 1, 3 ч. 1 ст. 3). Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. Відповідно до ст. 12 Закону України Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. В своїх поясненнях до суду другий відповідач наголошує, що припинив страхові виплати у зв`язку із тим, що закінчилась дія довідки внутрішньо переміщеної особи. Суд зазначає, що такої підстави, як закінчення дії довідки в законі відсутнє. Відповідно до п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 соціальні виплати припиняються у разі:1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Суду не надано доказів щодо причин припинення страхових виплат позивачу. Крім того, суд зазначає, що підзаконні нормативно-правові акти, на які посилається відповідач, не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. У спірних правовідносинах ч.2 ст. 77 КАС України на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, покладено обов`язок доведення правомірності припинення соціальних виплат позивачу, а тому, останній, не надав жодних пояснень припинення вказаних виплат. Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності. Харківське міське відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області, припиняючи соціальні виплати за відсутності передбачених законами України підстав порушило право позивача на їх отримання, при цьому, зазначене право є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи, що судом встановлено протиправність припинення виплати позивачу соціальних виплат з 08.06.2016 року по 31.08.2019 року, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача поновити нарахування та разом з цим, сплатити заборгованість за весь період починаючи з 08.06.2016 року по 31.08.2019 року. Також, розглядаючи вказану справу відносно окремого порядку виплат, суд зазначає наступне. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, п.15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.", а п.18 доповнено реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.". За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту. Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами. Судом встановлено, що жодних змін у Закон №1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались. Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. У випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Таким чином, приписи постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335, якими внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки відповідних змін у Закон №1105-XIVвнесено не було. Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Зміст наведеної норми свідчить про те, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами Кодексу адміністративного судочинства України, а й іншими законами України. Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці". Таким чином, право позивача щодо отримання соціальної допомоги є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком у силу вимог частини другої статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а бездіяльність відповідача носить триваючий характер. За таких обставин суд вважає доводи другого відповідача щодо порушення позивачем строку звернення до суду з позовною заявою такими, що не відповідають дійсності. Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. З урахуванням положень статті 9 КАС України, з метою повного захисту законних прав позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Харківській області щодо припинення виплати щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з 08.06.2016 року. Оскільки станом на день винесення рішення по справі позивач знаходиться на обліку в управлінні відповідача, то саме ним підлягає виконанню відновлення нарахування та виплата заборгованості щомісячних грошових сум часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з 08.06.2016 року по 30.09.2019 року. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року у справі № 200/13223/19-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року у справі № 200/13223/19-а - залишити без змін. Повне судове рішення складено 12 травня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді Т.Г. Гаврищук Л.В. Ястребова