Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/2817/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4662/20 Справа № 185/2817/18 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 27 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 травня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2019 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що 15 липня 2014 року відповідач отримав кредит в розмірі 800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Свої зобов`язання за кредитним договором позичальник не виконує, в зв`язку з чим, станом на 31 грудня 2017 року має заборгованість 88936,82 грн., з яких: заборгованість за кредитом 4792,87 грн., заборгованість по процентам 75532,67 грн., заборгованість за пенею та комісією 3900,00 грн., штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) 4211,28 грн.. Вказану суму кредитної заборгованості Банк просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк відмовлено в повному обсязі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з пропуску Банком строку позовної давності. При цьому, відмовляючи у стягненні заборгованості по відсоткам, пені та комісії, а також штрафів, суд виходив з їх необґрунтованості. В апеляційній скарзі акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просило вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що із виписки вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, розплачувався за товар в магазині, а отже й отримував кредитну картку. Крім того, апелянт зазначає, що строк дії картки встановлено до 07/2016 року, із позовом Банк звернувся 11 квітня 2018 року, а тому суд дійшов помилкового висновку про пропуск строку позовної давності. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2019 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду змінити, з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з пропуску Банком строку позовної давності. При цьому, відмовляючи у стягненні заборгованості по відсоткам, пені та комісії, а також штрафів, суд виходив з їх необґрунтованості. З вказаними висновками в повній мірі погодитись не можна, виходячи з наступного. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, умови кредитування. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та комісії, а також штрафів наданий Банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам за користування кредитом, пені та комісії, а також штрафів. При цьому, колегія суддів не може погодитись із висновком суду щодо застосування до позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту наслідків пропуску Банком строку позовної давності. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Банку щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Так, в позовній заяві Банк посилається на те, що відповідно до Заяви № б/н від 15 липня 2014 року відповідачка отримала кредит у розмірі 800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Разом з позовною заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» надав розрахунок заборгованості за договором б/н від 15 липня 2014 року. Однак, доказів того, що 15 липня 2014 року відповідачу надавались кредитні кошти в розмірі 800,00 грн., банком ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції надано не було. Надані позивачем Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, вказана вище Заява виключають реальну можливість стягнення за ними заборгованості, оскільки в розумінні положення ст. 626 ЦК України не є договором, а тому за вказаними документами виключається реальна можливість стягнення будь-яких коштів. Дослідивши зібрані у справі докази окремо й в їх сукупності, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Банку в частині стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту задоволенню не підлягають з підстав їх необґрунтованості. Таким чином, колегія суддів вважає безпідставним застосування судом першої інстанції наслідків пропуску Банком строку позовної давності до позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних Банку щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, а саме з підстав їх необґрунтованості. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк задовольнити частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2019 року змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних Банку щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко