Постанова 4812 № 467/356/19

07.05.20 22-ц/812/636/20 Справа №467/356/19 Провадження № 22-ц/812/636/20 Суддя-доповідач апеляційної інстанції: Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 травня 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Базовкіної Т.М., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання - Цуркан І.І., за участю: відповідачки - ОСОБА_1 її представника - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 28 січня 2020 року, ухваленого під головуванням судді - Догарєвої І.О. в приміщенні того ж суду у справі за позовом ОСОБА_3 до Арбузинської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області, ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 про тлумачення заповіту, в с т а н о в и л а: У березні 2019 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до Арбузинської селищної ради Миколаївської області про тлумачення заповіту. Позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 7,72 га кадастровий номер 4820382200:03:000:126 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах Арбузинської селищної ради (до створення об`єднаної територіальної громади - Новокрасненської сільської ради) Арбузинського району Миколаївської області, що належала ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА №748665, виданого 21 листопада 2006 року головою Арбузинської райдержадміністрації. 31 жовтня 2007 року, відповідно до заповіту, посвідченого секретарем Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області Дуйко В.І. та зареєстрованого в реєстрі за №109, ОСОБА_5 на випадок смерті зробив розпорядження, відповідно до якого Державний акт на право власності на земельну ділянку, розташовану в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,72 га, серія НОМЕР_1 та зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010600500974, виданий Арбузинською райдержадміністрацією 21 листопада 2006 року, він заповів позивачу - ОСОБА_3 . У встановлений законом строк позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом, проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки, згідно роз`яснення нотаріуса предметом спадкування повинна була бути земельна ділянка, а не Державний акт на право власності на земельну ділянку у зв`язку із чим йому було рекомендовано звернутися до суду за тлумаченням змісту заповіту. Позивач вважає, що за своїм змістом розпорядження спадкодавця було спрямоване на те, щоб заповісти йому земельну ділянку, на яку у останнього на момент складання заповіту було право, підтверджене державним актом на земельну ділянку, а сам заповіт було складено некоректно. Посилаючись на викладене та на положення ст. ст. 1233, 317, 213, 1256 ЦК України позивач просив суд тлумачити заповіт, посвідчений секретарем Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області Дуйко В.І. 31 жовтня 2007 року та зареєстрований в реєстрі за №109 наступним чином: «Я, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживаю та прописаний в с. НовокраснеАрбузинського району Миколаївської області (паспорт НОМЕР_2 виданий 29.07.2004 року Арбузинським РВУМВС України в Миколаївській області ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на випадок своєї смерті роблю таке заповітне розпорядження: земельну ділянку площею 7,72 гектарів, розташовану в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить мені на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА №748665 зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010600500974 виданого Арбузинською райдержадміністрацією 21 листопада 2006 року, заповідаю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3». Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївського суду від 24 квітня 2019 року за клопотанням представника позивача до участі у справі у якості співвідповідача залучено ОСОБА_1 , у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 . Відповідачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 заперечували проти позову посилаючись на те, що ОСОБА_5 за життя складено ще один заповіт, зареєстрований в реєстрі за №24 від 16 лютого 2018 року, яким належну йому земельну ділянку, він заповів своїй доньці ОСОБА_1 . Зазначений заповіт був посвідчений в.о. старости села Новокрасне Арбузинського району Миколаївської області Фортуна О .І . на підставі наданих йому повноважень згідно рішення №39 від 26 січня 2018 року Арбузинської селищної ради Миколаївської області. Оскільки в базі Міністерства юстиції України на даний час відсутня Арбузинська селищна рада Арбузинського району Миколаївської області як територіальна громада то відомості про зазначений заповіт до Спадкового реєстру внести не можливо. Наведене свідчить проте, що ОСОБА_5 свою останню волю щодо земельної ділянки виразив останнім заповітом. Крім того, посилались на позицію Верховного суду у справі №335/9398/16-ц у постанові від 05 грудня 2018 року в якій зазначено, що при здійсненні тлумачення заповіту суд не може змінювати волю заповідача, тобто підміняти собою заповіт, суд не може брати на себе права власника щодо розпорядження майном на випадок смерті, тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Неточності та помилки у тексті заповіту щодо волі заповідача, а саме майна яке передається у спадщину не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень ст.ст.213,1256 ЦК України. Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 28 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що неточності та помилки у тексті заповіту щодо серії державного акту про право власності на земельну ділянку, яка передається у спадщину, за обставин цієї справи не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України. Не погодившись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме не застосування вимог ст. ст. 213, 1256 ЦК України та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що тлумачення заповіту судом в даному випадку жодним чином не змінює волі заповідача, тобто не підмінює собою сам заповіт. Обставини справи не викликають сумніву в тому, що воля заповідача була спрямована саме на заповідання земельної ділянки, а не правовстановлюючого документа на нього і в даному випадку тлумачення заповіту виступає лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті і жодним чином не спотворює його волю. Відзиви на апеляційну скаргу не надходили. В судове засідання позивач та його представник, а також представник відповідача, третя особа не з`явився про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення відповідачки - ОСОБА_1 та її представника - адвоката Ковалик М.Ф., які приймали участь у справі в режимі відеоконференції, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Вказаним положенням закону рішення суду першої інстанції в цілому відповідає. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_5 на праві власності належала земельна ділянка площею 7,72 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА №748665, виданого Арбузинською районною державною адміністрацією 21 листопада 2006 року про що також містяться відомості у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1 а.с.10 -11). Арбузинським сектором реєстрації №5 Миколаївської філії Центру ДЗК реєстратором Івановою Т.В. у книгу записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі серії 1 АА008938 внесено запис №82 про реєстрацію за ОСОБА_5 . Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА №748665 виданого 21 листопада 2006 року, зареєстровано за №010600500974, кадастровий номер 4820382200:03:000:126 площею 7,72 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 12-15). Також, Арбузинським сектором реєстрації №5 Миколаївської філії Центру ДЗК реєстратором Івановою Т.В. в книгу записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі серії 1АА008938 внесено запис №258 про реєстрацію за ОСОБА_5 . Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №831908 виданого 30 квітня 2010 року, зареєстровано за №011047900167, кадастровий номер 4820382200:03:000:126 площею 7,72 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області (т.1 а.с.52). Отже, наведене свідчить про те, що за життя ОСОБА_5 було отримано два державних акти на одну й ту саму земельну ділянку з кадастровим номером 4820382200:03:000:126. Відомостей щодо підстав повторної видачі Державного акту, або недійсності одного із зазначених документів суду не надано. 31 жовтня 2007 року ОСОБА_5 склав заповіт відповідно до якого на випадок своєї смерті зробив заповітне розпорядження: Державний акт на право власності на земельну ділянку, розташовану в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,72 га, серія НОМЕР_1 , та зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010600500974 виданий Арбузинською районною державною адміністрацією 21 листопада 2006 року заповів ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с.52). Вказаний заповіт посвідчений ОСОБА_7 секретарем Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області за реєстровим номером №109 та 01 жовтня 2008 року зареєстрований в Спадковому реєстрі за номером 45543406 та значиться як «Чинний». Крім цього, 16 лютого 2018 року ОСОБА_5 склав заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті зробив заповітне розпорядження: земельну ділянку, розташовану в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7.72 га (Державний акт - серія МК № 748665, виданий Арбузинською районною державною адміністрацією Миколаївської області 21.11.2004 року) заповів ОСОБА_1 (т. 1 а.с.47) Вказаний заповіт посвідчений ОСОБА_8 , в.о. старости с. Новокрасне, Арбузинського району Миколаївської області за реєстровим номером №24 та який у Спадковому реєстрі не зареєстрований. Відповідно до вимог статті 1247 ЦК України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (в редакції від 21 вересня 2010 року). Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ст. 210 ЦК України). Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (ст. 1251 ЦК України). Наказом Міністерства юстиції України № 1810/5 від 07.07.2011 року, затверджено положення «Про спадковий реєстр» в якому визначено порядок ведення й користування Спадковим реєстром, внесення до нього відомостей про заповіти та спадкові договори, посвідчені в Україні, а за бажанням заповідача - посвідчені (складені та/або прийняті на зберігання) і зареєстровані в іноземних державах згідно з Конвенцією про запровадження системи реєстрації заповітів, про заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину, а також надання інформації з нього. Відомості про заповіти, у тому числі посвідчені посадовими та службовими особами, зазначеними в статтях 1251 та 1252 Цивільного кодексу України, статті 37 та частині першій статті 40 Закону України «Про нотаріат», спадкові договори та внесення змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів, заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину підлягають обов`язковому внесенню до Спадкового реєстру (п. 1.7 Пунктом 1.7 Положення). Відповідно до п. 5.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу (ст. 1254 ЦК України). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер та після його смерті відкрилася спадщина, в тому числі і на зазначену земельну ділянку (т.1 а.с.39). З копії спадкової справи №58-2018, заведеної приватним нотаріусом Арбузинського районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Л.М 27 вересня 2018 року після смерті ОСОБА_5 вбачається, що із завами про прийняття спадщини звернулися його донька - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подала заяву про відмову від спадщини (т. 1 а.с. 29, 47, 30). 01 жовтня 2018 року приватний нотаріус Арбузинського районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Л.М. надала ОСОБА_3 роз`яснення, в якому зазначила, що поданий ним заповіт від 31 жовтня 2007 року за реєстровим №109, зареєстрований в Спадковому реєстрі 01 жовтня 2008 року за номером 45543406 і значиться як чинний, водночас предметом спадкування повинна була б бути земельна ділянка, а не Державний акт на право власності на земельну ділянку, як зазначено в заповіті, у зв`язку з чим ОСОБА_3 рекомендовано звернутись до суду з приводу визнання певних фактів та тлумачення заповіту. Вказала про те, що за життя ОСОБА_5 склав інший заповіт на іншу особу, який в Спадковому реєстрі не значиться (т. 1 а.с.56). Звертаючись до суду позивач посилався на те, що за своїм змістом розпорядження спадкодавця було спрямоване на те, щоб заповісти йому земельну ділянку, на яку у спадкодавця на момент складання заповіту було право, підтверджене державним актом на земельну ділянку, а сам заповіт було складено некоректно. У статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права і обов`язки, що належали спадкодавцю у момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Згідно зі статтею 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. Відповідно до статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України. Згідно зі статтею 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення. Верховний Суд у складі об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину та з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. При цьому частина 2 статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту, ураховуючи також, що заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту. Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. На підставі досліджених доказів у судовому засіданні, судом першої інстанції встановлено, що померлий ОСОБА_5 на день смерті був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 та проживав один. Поховання проводила його донька - ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 40). Обставини щодо складення та посвідчення заповіту ОСОБА_5 від 31 жовтня 2007 року підтвердила у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 , яка пояснила, що працюючи на посаді секретаря Новокрасненської сільської ради до неї звернувся ОСОБА_5 та виявив бажання заповісти належну йому земельну ділянку ОСОБА_3 . В заповіті вона вказала державний акт замість земельної ділянки, оскільки так складалися та посвідчувалися нею усі заповіти щодо земельних ділянок при цьому внаслідок технічної помилки наявна невідповідність у заповіті серії державного акту. Отже, встановлене свідчить про те, що заповіт, який було посвідчено 31 жовтня 2007 року від імені ОСОБА_5 має неточності та помилки щодо спадкового майна, оскільки заповідано державний акт на земельну ділянку, а не саму ділянку, крім того невірно зазначено серія державного акту. Так, за положеннями статей 125, 126 Земельного кодексу (в редакції на момент посвідчення заповіту 31 жовтня 2007 року) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, які підлягають державної реєстрації. Сам по собі Державний акт про право власності на земельну ділянку як об`єкт матеріального світу не має будь-якої цінності (історичної, тощо) та не надає його володільцю жодних прав, відтак, враховуючи викладені обставини, суть поняття спадкування як переходу прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК України), заповідаючи правовстановлюючий документ, спадкодавець заповідає і право, посвідчене цим документом. Як встановлено судом ОСОБА_5 земельна ділянка площею 7,72 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області належала на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №748665, виданого Арбузинською районною державною адміністрацією 21 листопада 2006 року, між тим, заповідаючи позивачу саме державний акт на належну йому земельну ділянку, серія цього правовстановлюючого документу зазначена невірно МК замість ЯА , а також враховуючи те що за життя спадкодавець з невстановлених причин отримав два державні акти на одну й ту саму земельну ділянку, суд першої інстанції з огляду на обставини даної справи дійшов вірного висновку про неможливість усунути вказані неточності та помилки шляхом тлумачення заповіту. Саме про такі обставини зазначено в постанові Верховного Суду у справі №335/9398/16-ц від 05 грудня 2018 року. Колегія погоджується з висновком суду про відсутність підстав скасування заповіту від 31 жовтня 2017 року, який зареєстрований в Спадковому реєстрі та є чинним з огляду на те, що заповіт від 16 лютого 2018 року не зареєстрований у Спадковому реєстрі. Доводи апеляційної скарги зводяться до підстав позову, яким надав належну правову оцінку. Європейський як суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 28 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: Т.М. Базовкіна В.І. Темнікова Повний текст постанови складено 08 травня 2020 року.