Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/762/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/762/19 пров. № А/857/4124/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Судової-Хомюк Н.М., за участю секретаря судового засідання: Гнідець Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року, головуючий суддя - Луцович М.М., ухвалене о 13:50 год. у м. Ужгород, повний текст якого складено 19.02.2020 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: В травні 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУПФУ в Закарпатській області, в якому просила визнати протиправною відмову в призначенні їй пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зобов`язати призначити їй пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу, що дає право на пенсію за віком, період ведення підприємницької діяльності з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 04.07.2018 року вона звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", однак згідно протоколу №071750000865 від 18.01.2019 року та довідки про наявний трудовий стаж № 11 від 31.01.2019 року у призначенні пенсії було відмовлено, у зв`язку із відсутністю права на пенсію за віком, оскільки необхідний для призначення пенсії страховий стаж становить 25 років, в той час, як страховий стаж ОСОБА_1 , становить 23 роки 11 місяців 19 днів. Наголошувала, що відповідачем протиправно не було зараховано до страхового стажу позивача здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування в період з 01.01.1998 року по 30.06.2000 року. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправною відмову Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області від 18.01.2019 року у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити з 04.07.2018 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу, що дає право на пенсію за віком, період ведення підприємницької діяльності з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Закарпатській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт сплати страхових внесків у спірний період, відтак відсутні підстави для задоволення адміністративного позову. Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04.07.2018 року позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що підтверджується наявною в матеріалах справи копією розписки-повідомлення від 04.07.2018 року за №2587 (а.с. 9). До вказаної заяви позивачем долучено трудову книжку. Однак, згідно Протоколу № 071750000865 від 18.01.2019 року та Довідки про наявний трудовий стаж №11 від 31.01.2019 року, відповідачем було відмовлено позивачеві в призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю у неї 25 років страхового стажу, необхідного для виникнення права на пенсію (а.с. 10-11). Так, згідно Протоколу № 071750000865 від 18.01.2019 року та Довідки про наявний трудовий стаж № 11 від 31.01.2019 року відповідач вказував, що страховий стаж позивача становить 23 роки 11 місяців 19 днів, а тому датою з якої позивач матиме право на пенсійну виплату є 02.01.2023 року (а.с. 10-11). Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач зі свого боку вчинила всі залежні від неї дії для підтвердження її зайняття підприємницькою діяльністю, і у неї відсутня будь-яка можливість в інший спосіб отримати вказані відомості. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Як встановлено статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Як встановлено ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року не менше 25 років. Згідно із ч.1 ст.8 Закону №1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст.36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Статтею 21 Закону №1058 врегульовані питання персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VІІІ від 03.10.2017, розділ XV "Прикінцеві положення" Закону країни "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" доповнено пунктом 3-1, яким встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). До Порядку № 22-1 також були внесені зміни та встановлено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності. Крім цього, ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Також, статтею 48 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому постановою КМУ від 12.08.1993 року №637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до п. 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Матеріалами справи, зокрема, копією трудової книжки позивача підтверджено, що 23.02.1996 року позивача було зареєстровано, як суб`єкта підприємницької діяльності в Ужгородській райдержадміністрації та 21.09.2005 року проведено припинення державної реєстрації позивача, суб`єкта підприємницької діяльності в Ужгородській райдержадміністрації. Факт здійснення позивачем підприємницької діяльності у період з 23.02.1996 року по 21.09.2005 року також підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 13). Також, згідно із листом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 11.09.2019 року №25249/05.02, відповідно до даних, які містяться в базі даних програмного забезпечення АРМ ОССВ позивач за період з 01.01.1998 року по 30.06.2000 року перебувала на загальній системі оподаткування, однак не здійснювала нарахування та сплату страхових внесків та одночасно повідомлено, що позивач нараховувала та сплачувала страхові внески за 1, 2 квартали 1997 року (а.с. 36). На адвокатський запит Г. К. Мартинова щодо надання інформації відносно періоду діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 1996 року по 2005 року, Ужгородська ОДПІ Головного управління ДФС у Закарпатській області, згідно листа від 27.02.2018 року №589/М/07-14-13, повідомила, що п. 1 ст. 102 ПКУ передбачено, що документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків і зборів, повинні зберігатися 1095 днів (три роки). Також, згідно типового переліку документів та затвердженої номенклатури справ в органах ДФС, сформовані особові справи платників податків у паперовому вигляді зберігаються 5 років з дати припинення підприємницької діяльності таких платників, та після закінчення вказаного терміну підлягають знищенню, таким чином Ужгородська ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області не має можливості надати запитувану інформацію (а.с.15). З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що позивач не може бути позбавлена свого права на зарахування до страхового стажу періоду зайняття підприємницькою діяльністю з 01.01.1998 року по 30.06.2000 року через відсутність відомостей як у органів пенсійного фонду так і в органах ДФС щодо того на якій системі оподаткування вона перебувала, оскільки така інформація відсутня, у зв`язку із знищенням документів не з її вини. З огляду на наведене, вірним є висновок суду попередньої інстанції про те, що позивач зі свого боку вчинила всі залежні від неї дії для підтвердження її зайняття підприємницькою діяльністю, і у неї відсутня будь-яка можливість в інший спосіб отримати відомості, зазначені у вищевказаних довідках. Крім цього, колегія суддів зазначає, що частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення . Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17). Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Таким чином, визнаючи протиправними дії відповідача належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання його призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Крім цього, згідно із ч. 2 ст. 6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Так, у п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі №260/762/19 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов Н. М. Судова-Хомюк Повний текст постанови складено 08.05.2020 року.