Постанова КЦС ВС № 727/2322/16-ц

Постанова Іменем України 04 травня 2020 року м. Київ справа № 727/2322/16-ц провадження № 61-41834св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Чернівецької області у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Височанської Н. К., Владичана А. І., від 27 червня 2018 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Під час розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виселення, який ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2017 року залишений без розгляду, ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про витребування майна. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 20 травня 2011 року вона отримала у спадок після смерті матері 50/100 житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських будівель і споруд. 23 листопада 2012 року вона видала довіреність на ім`я ОСОБА_4 на розпорядження належними їй правами на спірну частку в нерухомому майні. 22 січня 2013 року ОСОБА_4 від її імені уклала із ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_5 , договір купівлі-продажу 50/100 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що вона не мала бажання укладати договір купівлі-продажу та нікому не довіряла вчиняти від її імені правочини щодо продажу належного їй майна, позивач просила витребувати від ОСОБА_1 спірне майно. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці у складі судді Слободян Г. М. від 21 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Витребувано від ОСОБА_1 50/100 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою господарських будівель і споруд. В іншій частині позову відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_3 доведено обставину, за якою спірне майно вибуло поза її волею, згоди на відчуження якого вона ОСОБА_4 не надавала, а довіреність останньою була отримана обманним шляхом. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 27 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 лютого 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 . Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 набув право власності на спірне майно на підставі укладеного між ним та ОСОБА_3 , від імені якої діяла ОСОБА_4 , договору купівлі-продажу, який не визнано недійсним, що свідчить про правомірність набуття майна у власність, а тому відсутні підстави для його витребування. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 заволоділа належним їй нерухомим майном та розпорядилася ним без її згоди, тобто спірне майно вибуло з власності не з її волі, а тому наявні підстави для його витребування на підставі статей 387, 388 ЦК України. Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. 14 квітня 2020 року справа передана судді-доповідачу. Фактичні обставини справи, встановлені судами Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 20 травня 2011 року ОСОБА_3 отримала у спадщину 50/100 житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських будівель і споруд. 23 листопада 2012 року ОСОБА_3 видала довіреність ОСОБА_4 , яка зареєстрована в реєстрі під №1323 й посвідчена приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Войцехівським А. В., якою, зокрема, надано право на укладення від імені довірителя усіх дозволених законом правочинів цивільно-правового характеру щодо належної ОСОБА_3 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . 22 січня 2013 року між ОСОБА_3 , від імені якої діяла ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_5 , було укладено договір купівлі-продажу 50/100 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 44). Даних про спростування презумпції чинності цього правочину матеріали справи не містять. 24 вересня 2013 року ОСОБА_7 (дочкою позивачки) подано заяву до УБОЗ УМВС про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_4 щодо розпорядження належною ОСОБА_3 власністю (а. с. 41-42). 17 жовтня 2014 року ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За змістом положень статей 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (частина третя пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У пункті 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено у частині першій статті 388 ЦК України. Установивши, що ОСОБА_1 набув право власності на 50/100 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі укладеного між ним та ОСОБА_3 , від імені якої діяла ОСОБА_4 , нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 22 січня 2013 року, який не оспорений та недійсним не визнавався (положення статті 204 ЦК України) суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положення статей 387, 388 ЦК України, у зв`язку із чим правильно відмовив у задоволенні зустрічного позову. При цьому судом апеляційної інстанції надана оцінка змісту довіреності, виданої ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , якою останній, поряд з іншими повноваженнями, надано право на укладення від імені довірителя усіх дозволених законом правочинів цивільно-правового характеру щодо належної ОСОБА_3 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Таким чином, апеляційний суд правильно вказав, що відчуження майна за договором від імені власника за довіреністю, який не оспорений та недійсним не визнавався, породжує правові підстави набуття у власність спірного майна, що виключає поширення приписів статей 387-388 ЦК України на спірні правовідносини у межах цього спору. Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 заволоділа належним їй нерухомим майном та розпорядилася ним без її згоди, тобто спірне майно вибуло з власності не з її волі, є необґрунтованими, оскільки правомірність договору купівлі-продажу від 22 січня 2013 року не спростовано, такі обставини можуть бути предметом доказування у іншому спорі, зокрема про визнання недійсним договору купівлі-продажу з підстав, визначених статями 203, 215 ЦК України. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів, що в силу приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 27 червня 2018 року- без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара