Постанова КЦС ВС № 404/2561/15-ц

Постанова Іменем України 04 травня 2020 року м. Київ справа № 404/2561/15 провадження № 61-39670св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Кіровограді, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 березня 2018 року у складі судді Бершадської О. В. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 червня 2018 року у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Мурашка С. І., Суровицької Л. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Кіровограді (далі - ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України») про визнання договорів недійсними, припинення іпотеки та зобов'язання зарахувати кошти. Позовна заява мотивована тим, що 24 квітня 2008 року між нею та банком укладено кредитний договір № 55208С13, відповідно до якого банк надав їй кредит у сумі 26 350 доларів США з кінцевою датою погашення 23 квітня 2033 року, зі сплатою 12,5% річних. Додатками до кредитного договору є: Графік погашення кредиту за договором (додаток № 1), Таблиця сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки (додаток 2), а також 28 травня 2010 року та 31 травня 2010 року між ними укладені додаткові договори до кредитного договору . У порядку забезпечення виконання умов кредитного договору укладено іпотечний договір № 55208Z20, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Вказувала, що додаток № 1 до кредитного договору «Графік платежів» не містить даних графіку щомісячних платежів у розрізі сум сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом, детально не розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Сума погашення за кожний платіжний період складає 87,84 доларів США. Додаток № 2 до кредитного договору «Таблиця сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки» складений не у відповідності до строковості, зазначеній у договорі (дата погашення з 1 по 15 число кожного місяця, однак в додатку № 2 зазначається дата 24 число кожного місяця). Сума погашення за кожний платіжний період складає 87,83 доларів США. Зазначала, що всупереч вимогам діючого законодавства кредитний договір не містить обґрунтування оплати послуг нотаріуса за вчинення дій щодо оформлення іпотечного договору, лише у додатку № 2 до кредитного договору зазначається сума у розмірі 1 130 доларів США якоплата послуг нотаріуса. Також у додатку № 2 до кредитного договору не зазначаються суми, сплачені позичальником у розмірі 1 565 грн 50 коп., що згідно з курсом Національного банку України на день сплати становить 310 доларів США, як оплата збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, яке вона сплатила відповідно до квитанції № 12 від 24 квітня 2008 року, сума, яку вона мала сплатити відповідно до пункту 36 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410, за внесення запису до Реєстру іпотек у розмірі 34 грн, що згідно з курсом Національного банку України на день сплати становить 6,73 доларів США. Відповідно до висновку експертного економічного дослідження № 04 від 06 березня 2015 року, складеного судовим експертом ОСОБА_2 , загальний розмір процентів за відсотковою ставкою 12,5 % за весь період користування кредитом замість документально заявленого банком у додатку № 2 до кредитного договору у розмірі 41 844,07 доларів США складає 41 911,57 доларів США. Документально обґрунтована сукупна вартість кредиту у вигляді реальної відсоткової ставки на момент укладення кредитного договору у розмірі 15,99 % та абсолютного значення подорожчання кредиту в розмірі 47 187,49 доларів США замість задекларованих у додатку № 2 до кредитного договору реальної відсоткової ставки на момент укладення кредитного договору у розмірі 15,2 % та абсолютного значення подорожчання кредиту в розмірі 45 155,29 доларів США. Вказувала, що цим підтверджується, що банк скористався тим, що їй об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору, і вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг. Банк не надав їй відомості, необхідні клієнту при укладанні договору, та по суті примусив її сплатити платежі на незаконних підставах. Тобто, під час укладення кредитного договору банк приховав від неї повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів її в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку вона сплатила би банку, сплачуючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Приховування важливої, об`єктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку свідчить про наявність умислу в діях банку. Зазначала, що кредитний договір № 55208С13 від 24 квітня 2008 року є таким, що укладений із застосуванням обману зі сторони банку щодо процентної ставки та реальної сукупної вартості кредиту. Ці умови є істотними умовами кредитного договору та такими, що могли вплинути на її рішення як споживача при придбанні послуги з надання кредиту. Враховуючи вищевикладене, з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати недійсним кредитний договір № 55208С13 від 24 квітня 2008 року, укладений між нею та банком, визнати недійсним іпотечний договір № 55208Z20 від 24 квітня 2008 року, укладений між банком та нею, стягнути з відповідача витрати, пов`язані з проведенням судово-економічної експертизи. Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 лютого 2017 року позов в частині припинення іпотеки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , зобов`язання банку зарахувати в рахунок повернення коштів за кредитним договором № 55208С13 від 24 квітня 2008 року всі кошти, які були сплачені нею за кредитним договором, як безпідставно отримані, залишено без розгляду. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 червня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що відсутні передбачені законом підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними відповідно до положень статей 203, 215, 230, 234 ЦК України, як укладених внаслідок введення в оману позичальника з боку банку, та положень статей 11, 15, 18, 19 та 21 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо його нечесної підприємницької діяльності та несправедливих умов договору, а позивачем не доведено введення його в оману під час укладення спірного кредитного договору, оскільки перед підписанням ОСОБА_1 мала можливість ознайомитися з текстом і умовами договору, власноручно підписала його та графік погашення заборгованості, при цьому після укладення з банком спірного правочину продовжувала здійснювати платежі на виконання умов кредитного договору, з урахуванням внесених змін. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У липні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 . Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 липня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В. Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року № 1112/0/226-20 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що за клопотанням було призначено судово-економічну експертизу, висновок експерта повністю підтверджує обставини, зазначені у позовній заяві, проте судами не було надано належної правової оцінки висновку експерта та не взято до уваги документально підтверджений факт введення позичальника в оману щодо істотних умов кредитного договору. Відповідач не надав суду жодних письмових доказів, які б ставили під сумнів або спростовували вказаний висновок. З аналізу кредитного договору вбачається, що в його змісті відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для його укладення, а саме банк при укладенні оспорюваного кредитного договору з позичальником належно не здійснив детальний, достовірний та об'єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та пункту 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила). Також під час укладення кредитного договору банком було порушено пункти 3.3, 3.4, 3.8 Правил. Таким чином, вважає, що в момент підписання кредитного договору між сторонами вона була введена в оману банком щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості абсолютного значення подорожчання кредиту. З огляду на вказане зазначає, що оспорюваний кредитний договір є недійсним в силу положень статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», у якому вказано, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального право, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Фактичні обставини справи, встановлені судами 24 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 55208С13, за умовами якого банк зобов`язувався надати позивачу на придбання квартири 26 350 доларів США, а позивач зобов`язувалася повернути в порядку і на умовах, визначених цим договором та графіком погашення кредиту за договором, який є додатком № 1 до кредитного договору, вказані кошти та сплатити проценти за його користування, з кінцевою датою погашення 23 квітня 2033 року. У статті 6 спірного договору вказано, що позичальник володіє інформацією та погоджується з тим, що укладення цього договору, договорів, що забезпечують його зобов`язання за цим договором, договором страхування тощо може потягнути за собою необхідність здійснення платежів на користь третіх осіб у розмірах, встановлених чинним законодавством України та /або третіми особами. Позичальник підтверджує, що його попереджено про валютні ризики, які він може понести у разі отримання кредитних коштів, та надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних з конвертацією валюти. Сукупна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартість всіх супутних послуг та інших фінансових зобов`язань позичальника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту визначена з наявних на момент укладення цього договору у банка показників і даних та наведена в додатку № 2 до цього договору. Факт підписання кредитного договору, додатку № 1 «Графік погашення кредиту за договором», додатку № 2 «Таблиця сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки» позивачем не оспорюється. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надав передбачені договором кошти позивачу, яка купила квартиру АДРЕСА_1 за 156 550 грн, що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 24 квітня 2008 року за реєстром №1726. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 24 квітня 2008 року за реєстром № 1746 між банком та позивачем укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметом іпотеки є вищезазначена квартира. 28 травня 2010 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір № 55208С13-1 до кредитного договору, відповідно до якого у статті 2 пункту 2.2 кредитного договору було вилучено підпункт 2.2.2 щодо сплати комісії за управління кредитом. 31 травня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 55208С13-2 до кредитного договору, відповідно до якого змінено підпункт 2.2.1 пункту 2.2 статті 2 кредитного договору, а саме встановлено нові проценти за користування кредитом у розмірі 0,1 % річних та виключено підпункт 2.4.2 пункту 2.4 статті 2 кредитного договору щодо розміру пені. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 березня 2010 року з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 29 592,94 доларів США (т. 1, а. с.105-106). 30 квітня 2010 року на виконання зазначеного рішення суду видано виконавчий лист. У червні 2012 року ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: управління державної міграційної служби України у Кіровоградській області, служба у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку. Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 січня 2013 року, позов ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» задоволено частково. Звернуто стягнення на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 28,4 кв. м шляхом її продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Встановлено початкову ціну предмета іпотеки для подальшої реалізації у розмірі 118 087 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2013 року заочне рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 січня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Положенням частини другої статті 389 ЦПК Українивстановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає. Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК Українивідповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Частинами першою, третьою статті 215 ЦК Українипередбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про; встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей. Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Даними про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини. Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня2015 року у справі № 6-1341цс15. Судами встановлено, що умови укладеного сторонами договору вказують на те, що позичальник зобов`язалась погасити кредит на рахунок, вказаний у підпункті 2.3.1 цього договору в строк, зазначений в пункті 2.1 цього договору. Погашення кредиту відбувається у валюті кредиту щомісяця рівними частинами, починаючи з наступного місяця після одержання кредиту у сумах, визначених Графіком погашення кредиту. Строки, передбачені Грфіком погашення кредиту за договором, є обов`язковими (підпункт 2.4.1 Кредитного договору). У додатку № 1 до кредитного договору сторонами погоджений графік погашення кредиту та відсотків із зазначенням сукупної вартості кредиту та встановлення щомісячної суми до сплати. У статті 6 спірного договору вказано, що позичальник володіє інформацією та погоджується з тим, що укладення цього договору, договорів, що забезпечують його зобов`язання за цим договором, договором страхування тощо може потягнути за собою необхідність здійснення платежів на користь третіх осіб у розмірах, встановлених чинним законодавством України та /або третіми особами. Позичальник підтверджує, що його попереджено про валютні ризики, які він може понести у разі отримання кредитних коштів, та надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних з конвертацією валюти. Сукупна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартість всіх супутних послуг та інших фінансових зобов`язань позичальника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту визначена з наявних на момент укладення цього договору у банка показників і даних та наведена в додатку № 2 до цього договору. Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що оспорювані угоди підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, у додатках до кредитного договору та графіках погашення кредиту, які підписані позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування. Крім того, ОСОБА_1 після укладення кредитного договору в подальшому частково виконувала його умови щодо погашення. З наведеного вбачається, що доводи касаційної скарги про те, що під час укладення кредитного договору було порушено положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пункти 3.3, 3.4, 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, є безпідставними. Посилання у касаційній скарзі на те, що судами не було надано належної оцінки висновку експерта, не можуть бути прийняті судом, оскільки, врахувавши положення статті 89 ЦПК України, суди дійшли правомірного висновку, що висновок експерта від 10 жовтня 2016 року № 31-15 не спростовує обізнаність та погодження ОСОБА_1 з усіма умовами надання кредиту банком, у тому числі, із сукупною вартістю кредиту у вигляді реальної ставки за кредитним договором та сукупної вартості кредиту у вигляді абсолютного здороження кредиту. Крім того, висновок експерта щодо збільшення реальної процентної ставки не містить відповідних розрахунків, на підставі яких експерт дійшов такого висновку, а визначена експертом сума здороження кредиту на 1 259,23 доларів США виникла за рахунок оплати послуг третіх осіб, що використовуються при укладенні кредитного договору, зокрема внаслідок оплати послуг нотаріуса та страхування майна і страхування позичальника від нещасних випадків вже після укладення кредитного договору, що не створює підстав для відповідальності банку за інформацію про розмір платних послуг цих осіб. Наведений вище пункт 6 підписаного кредитного договору містить інформацію щодо можливих додаткових витрат на користь третіх осіб. Апеляційний суд обґрунтовано сказав, що матеріали справи не мають переконливих доказів того, що навіть за умови збільшення процентів на 0,09 та сукупної вартості на 1 259,23 доларів США позивач не уклала б кредитний договір, а у випадку сплати процентів за користування кредитом у більшому розмірі, ніж той, що передбачений умовами договору, вона має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів. Враховуючи те, що відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що також відсутні підстави для визнання іпотечного договору недійсним, оскільки такий є похідним від основного зобов'язання. З наведеного вбачається, що позивач у порушення частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України не довів належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався як на обґрунтування своїх позовних вимог. Отже, вирішуючи спір, суди апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законно обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував. Разом з тим, у силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 червня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян