Постанова 4821 № 695/854/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/871/20Головуючий по 1 інстанції Справа №695/854/19 Категорія: 304090000 Середа Л. В. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії: суддів Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., Сіренка Ю.В. за участю секретаря Чуйко А.В. розглянувши у письмовому провадженні в місті Черкаси апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 24 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в: У березні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору №б/н від 25 червня 2009 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 17.02.2019 року має заборгованість 269 323, 14 грн, яка складається з наступного: 3941, 52 грн - заборгованість за кредитом; 259 449,64 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 931, 98 грн - заборгованість за пенею та комісією. Банком звернуто увагу суду, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а тому банк вказує, що до стягнення підлягає борг у сумі 123 646, 87 грн, який складається із заборгованості за кредитом в розмірі 3941,52 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом з 27.06.2009 року по 01.04.2018 року в розмірі 119 705, 35 грн, яку позивач і просив суд стягнути на свою користь із ОСОБА_1 . Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 24 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач пропустив передбачений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності звернення до суду, про застосування якого просив відповідач у справі. За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи розрахунок заборгованості за вказаним договором із якого вбачається термін останнього погашення суми кредиту, а отже і не виконання відповідачем своїх зобов`язань, про які позивач достеменно знав та продовжував безпідставно нараховувати проценти з метою збільшення суми боргу, тому відсутні підстави для задоволення позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Не погодившись з вказаним рішенням суду банк звернувся з апеляційною скаргою в якій вказував, що рішення суду є незаконним, винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідністю висновків суду обставинам справи, тому просив його скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційні вимоги мотивував тим, що згідно з довідкою про картки клієнта видані за договором основною карткою за договором є картка за № НОМЕР_1 , яка надана клієнту у 2009 році, зі строком дії 02/10. В подальшому карта неодноразово перевипущена та у березні 2013 року йому надана картка за № НОМЕР_2 зі строком дії до 10/16, тобто до 30 жовтня 2016 року. Вказує, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки, тобто з 30 жовтня 2016 року. Банком подано позовну заяву до суду 04.03.2019 року, тобто в межах строку позовної давності. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційної інстанції не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду в повній мірі відповідає даним вимогам закону. Як видно із матеріалів справи, 25 червня 2009 року ОСОБА_1 було підписано заяву, відповідно до якої останній виявив бажання отримати кредитку «Універсальна «30 днів пільгового періоду» та погодився з тим, що вказана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг. Відповідно до відомостей даної заяви, ним отримано картку № НОМЕР_1 . Крім того, відповідачем підписано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», в якій визначено розмір відсотків - 36 річних (3% - на місяць). Звертаючись до суду з позовом банк просив стягнути із відповідача борг у сумі 123 646, 87 грн, який складається із заборгованості за кредитом в розмірі 3941,52 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом з 27.06.2009 року по 01.04.2018 року в розмірі 119 705, 35 грн Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Надані позивачем Умови надання споживчого кредиту фізичним особам з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови і правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи договір про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної карти. Таким чином, Умови і правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву банку заявив клопотання про застосування строку позовної давності, вказуючи, що строк дії кредитної картки закінчився та ним не був продовжений, нова картка також йому не видавалась. Крім того, зазначає, що згідно розрахунку заборгованості, який додано позивачем до позову вбачається, що останнє списання коштів за кредитним договором здійснено 12.06.2014 року на суму 13,02 грн. Даний платіж відповідачем не здійснювався, а тому враховуючи правову позицію Верховного суду України від 08 листопада 217 року №6-2891цс16, автоматичне списання коштів з рахунку не перериває строку позовної давності. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Враховуючи те, що сторони письмово не узгодили тривалість позовної давності за вимогами, що випливають із кредитного договору, до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України). Враховуючи те, що строк дії картки № НОМЕР_1 встановлений до 28 лютого 2010 року, саме з цієї дати почався перебіг трирічного строку позовної давності за вимогами банку про стягнення заборгованості. Відповідно до статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Матеріали справи містять розрахунок заборгованості у відповідності до якого останні погашення відбулися 27 січня 2014 року на суму 40,51 грн та 12 червня 2014 року на суму 13,02 грн. При цьому відповідач наголошує на тому, що 12 червня 2014 року відбулося автоматичне списання банком коштів на суму 13,02 грн. Однак, колегія суддів звертає увагу, що з розрахунку заборгованості не вбачається їх автоматичного списання, а тому вважає строком останньої сплати заборгованості саме 12 червня 2014 року. Отже, при зверненні до суду із позовом 04 березня 2019 року банком пропущено строк позовної давності. Щодо тверджень в апеляційній скарзі, що відбувся перевипуск картки та остання картка була з терміном дії до 31 жовтня 2016 року, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що перевипуск картки передбачений Умовами та Правилами надання банківських послуг, які не є складовою частиною укладеного кредитного договору, а в Заяві та Довідці про тарифи, які підписані відповідачем не міститься умов щодо перевипуску картки з новим терміном кредитування. Щодо стягнення процентів, необхідно зазначити таке. Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі правові висновки узгоджуються з позицією Великої палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 березня 2018 року у справі №14-10цс18. 28 лютого 2010 року є строком спливу дії картки та кінцевим строком дії кредитного договору. Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів після 28 лютого 2010 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 24 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді