Постанова 4875 № 917/6/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" травня 2020 р. Справа № 917/6/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Зубченко І.В. , суддя Чернота Л.Ф. без виклику сторін розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (вх. №1078 П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 05.03.2020 р. у справі №917/6/20 (суддя Ціленко В.А.; повний текст рішення складено 05.03.2020) за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м.Київ до Приватного підприємства Хазар 2007, с. Велика Круча, Полтавська область про стягнення 26 279,96 грн, - ВСТАНОВИЛА: 08.01.2020р. позивач, Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Приватного підприємства Хазар 2007 про стягнення за договором постачання природного газу №3311/16-ТЕ-24 від 21.12.2015 року, заборгованості у загальній сумі 26 279,96 грн., у тому числі: основний борг у сумі 0,00 грн., 3% річних у сумі 1 726,17 грн.; пені у сумі 24 553,79 грн., інфляційних втрат у сумі 0,00 грн та судового збору у розмірі 1921,00 грн. (а.с.1-6). Згідно ухвали господарського суду Полтавської області від 10.01.2020р. розгляд справи №917/6/20 здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами ( а.с. 45-46). Рішенням господарського суду Полтавської області від 05.03.2020 у справі №917/6/20 в позові відмовлено (а.с. 64-67). Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем, ПП «Хазар-2007» заборгованість за поставлений природний газ у 2016 році, згідно договору постачання природного газу була погашена до 30.11.2016 року, а саме до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств центрального водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», нараховані пеня та 3 % річних підлягають списанню згідно з ч.3 ст. 7 вищевказаного Закону. Виконання вказаної норми «списання санкцій» не потребує включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Не погодившись з прийнятим рішенням позивач, Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 10.03.2020 року (позивачем допущена описка, вірна дата рішення суду 05.03.2020) по справі №917/6/20 в частині відмови у стягненні пені у сумі 24 553,79 грн. та 1 726,17 грн. три проценти річних, прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити, а саме стягнути з відповідача 26 279,96 грн., з них 24 553,79 пені та 1 726,17 грн. три проценти річних, судовий збір за подання апеляційної скарги (а.с. 71-75). Скаржник вважає зазначене рішення суду таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значенням для справи. Апелянт зазначає, що рішення прийнято з порушенням норм ст. 625 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України, Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств центрального водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». На думку скаржника, застосування Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств центрального водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» до спірних правовідносин є неправомірними, оскільки законом передбачено чітке коло осіб, що мають право на списання заборгованості та нарахувань, передбачений також і певний порядок сплати заборгованості. Скаржник посилається на ч.1 ст. 5 Закону та зазначає, що реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31.12.2016 року. Також, апелент посилається на ч. 1 ст. 7 Закону, якою встановлено, що на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 01.07.2016 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховується, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості. Апелянт вважає, що у даному випадку суд ухвалив рішення, порушивши ряд норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини. Крім того, скаржник посилається на ч.2 ст.3 Закону, якою передбачені документи, необхідні для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючи організації, що подаються центральному органу виконавчої влади, які забезпечують формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Відповідач, ПП «Хазар-2007» у відзиві на позовну заяву не погоджувався з позовними вимогами та заперечував посилаючись на те, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016 № 1730-VIII, який в силу ч.3 ст. 7 Закону, виключає можливість нарахування спірних сум, оскільки пеня, 3% річних нараховані позивачем на заборгованість за спожитий природний газ за січень-квітень 2016 року була погашена відповідачем повністю до набрання чинності вказаним Законом (а.с.49-51). Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2020р. сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Радіонова О.О., судді Зубченко І.В., Чернота Л.Ф. (а.с.102). Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2020р. у справі №917/6/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ на рішення господарського суду Полтавської області від 05.03.2020р. по справі №917/6/20, встановлено строк відповідачу до 27.04.2020 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання позивачу по справі, заяв та клопотань, що пов`язані з розглядом апеляційної скарги. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 103-105). Передбаченим процесуальним законом правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач у справі не скористався. Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Малозначними є справи, визначені частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, до таких відносяться: - справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; - справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом спору у даній справі є стягнення пені в розмірі 24 553,79 грн., 3% річних у розмірі 1 726,17 грн., що загалом складає 26 279,96 грн. Відповідно ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Розглянувши апеляційну скаргу та матеріали господарської справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне. 21.12.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Постачальник) та Приватним підприємством "Хазар-2007" (Споживач) був укладений договір постачання природного газу №3311/16-ТЕ-24 (надалі Договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язався передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач прийняти та оплатити його на умовах договору (а.с 18-24). Пунктом 1.2 договору, газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Пунктом 2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) газ обсягом до 470,0 тис. куб. м., у тому числі по місяцях (тис. куб. м): січень 170,0, лютий 160,0, березень 140,0. Відповідно до Додаткової угоди №3 від 31.03.2016 до договору постачання природного газу від 21.12.2015 №3311/16-ТЕ-24 пункт 2.1 ст.2 Договору додано абзац у наступній редакції «Постачальник передає Споживачу з 01.04.2016 року по 30.04.2016 (включно) газ обсягом до 30,0 тис. куб. м. Викладено абзац другий пункту 6.1 ст. 6 «Порядок та умови проведення розрахунків» Договору у наступній редакції: «Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу» (а.с. 28-30). Пунктом 5.2 договору (з урахуванням змін відповідно Додаткової угоди №1 від 21.12.2015 №3311/16-ТЕ-24, а.с.25-26), ціна за 1000 куб. м. газу за цим договором в період з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1770,74 грн., крім того ПДВ 20%. До ціни газу додається тариф на транспортування природного газу центральними трубопроводами Пат «Укртрансгаз» - 126,20 грн, крім того ПДВ 20%, всього 151,44 грн. Плата за 1000 куб.м. природного газу 1896,94, крім того ПДВ 20 %, всього з ПДВ 2276,33 грн. Відповідно до Додаткової угоди №3 від 31.03.2016 до Договору постачання природного газу від 21.12.2015 №3311/16-ТЕ-24, зокрема, пункт 5.2 ст. 5 «Ціна договору» Договору викладено в наступній редакції: « 5.2. Ціна за 1000 куб. м. газу за цим договором в період з 01.04.2016 по 30.04.2016 (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1770,74 грн, крім того ПДВ 20%. Всього до сплати з ПДВ 2124,89 грн. (а.с. 28-30). Пунктом 6.1 договору, оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Пунктом 6.4 договору, передбачено, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовується витрати постачальника, пов`язанні з одержанням виконання, у другу чергу сплачується інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу погашається основна сума боргу. Відповідно до Додаткової угоди №3 від 31.03.2016 до Договору постачання природного газу від 21.12.2015 №3311/16-ТЕ-24, зокрема, пункт 7.2 ст. 7 «Права та обов`язки сторін» Договору доповнено підпунктами у наступній редакції: « 8) оплатити постачальнику вартість послуг оператора ГТС з балансування згідно п. 37.7 та п. 6.6 цього договору; 9) своєчасно у порядку, визначеному п. 3.5 цього договору, передавати постачальнику підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу» (а.с. 28-30). Пунктом 8.1 договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. Пунктом 8.2 договору, зокрема, передбачено, що у разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Відповідно ст.12 Договору, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року по

31. Березня 2016 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. Відповідно до Додаткової угоди №3 від 31.03.2016 до Договору постачання природного газу від 21.12.2015 №3311/16-ТЕ-24, ст. 12 Договору «Строк дії договору» викладено в наступній редакції: «Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 до 30.04.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (а.с. 28-30). На виконання умов договору, позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 815 957,63 грн., що підтверджується актами приймання передачі природного газу, а саме: акти приймання - передачі природного газу від 31.01.2016 (у січні 2016) 152,836 тис. куб. м. на суму 347904,86 грн., від 29.02.2016 (у лютому 2016) 100,275 тис. куб .м. на сум 228258,79 грн., 31.03.2016 (у березні 2016) 96,888 тис. куб .м на сум 220548,87 грн., 30.04.2016 (у квітні 2016) 9,057 тис. куб. м на суму 19245,11 грн. (а.с. 31-34). Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 14-17). Позивач у справі вважає, що у зв`язку з порушенням договірних зобов`язань та несвоєчасною оплатою відповідач зобов`язаний понести відповідальність у вигляді пені та 3% річних, що стало підставою для звернення до суду із зазначеним позовом. Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Господарського процесуального кодексу України. За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Згідно із ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. За своєю правовою природою договір №3311/16-ТЕ-24 постачання природного газу від 21.12.2015р. є договором поставки. Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Приписами ст. 530 ЦК України передбачено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов`язкову силу для сторін. Будучи пов`язаними взаємними правами та обов`язками (зобов`язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов`язання. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, до звичайно ставляться. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором. Згідно з вимогами ч. 2 ст.193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. У відповідності до ч. 1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу. Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. У відповідності до п. 8.2 договору, в якому визначено, що у разі невиконання споживачем п. 6.1. Договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Як вірно встановлено господарським судом, відповідач за поставлений газ розраховувався несвоєчасно, згідно наданих в матеріалах справи доказів, остаточний розрахунок був здійснений останнім 27.05.2016 року. У зв`язку з тим, що зобов`язання з оплати поставленого протягом 2016 року природного газу здійснювалося відповідачем з порушенням встановлених договором строків оплати, позивач нарахував відповідачу 1 726,17 грн. три проценти річних та 24 553,79 грн. пені за порушення строків виконання грошових зобов`язань. При ухваленні оскаржуваного рішення, господарським судом було враховано те, що 30 листопада 2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Відповідно до приписів статті 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Згідно зі статтею 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Частиною 1 статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними. Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016. Водночас, ч.3 ст. 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Частина 3 статті 7 Закону є нормою прямої дії і застосування цієї норми не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання. Отже, цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання, як у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. Право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться у залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Відповідно виконання цієї норми також не потребує включення підприємства до реєстру, оскільки за змістом Закону до реєстру включаються та процедурі врегулювання заборгованості підлягають не погашені суми боргу перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Єдиною умовою списання заборгованості, нарахованої за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії є набрання чинності Законом. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного суду від 30.11.2018 у справі №904/990/18, від 23.01.2018 у справі №914/3131/15. Таким чином, господарський суд вірно встановив, що позивачем нарахована пеня, 3% річних на заборгованість за спожитий природний газ за січень-квітень 2016 року, яка була погашена відповідачем 27.05.2016 повністю до набрання чинності Законом, отже з урахуванням частини 3 статті 7 Закону, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Суд апеляційної інстанції вважає недоцільним посилання господарського суду на докази, які подав відповідач, а саме: ліцензії від 14.12.2012 № 580, розпорядження Пирятинської міської ради Полтавської області від 10.10.2016 №109, рішення Виконавчого комітету Пирятинської міської ради Полтавської області від 09.09.2016 № 258, дозволи № 500.18.53, № 499.18.53, оскільки колегія суддів звертає увагу, що відповідно штампу господарського суду на сторінці 54 справи, останнім надіслані вищевказані документи на електронну адресу суду не завірені електронним цифровим підписом . Однак, апеляційній суд, враховує положення статей 1, 2, 3, частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також те, що відповідачем Приватним підприємством "Хазар-2007" за договором постачання природного газу № 3311/16-ТЕ-24 від 21.12.2015 року було придбано природний газ виключно для виробництва теплової енергії, для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання скаржника на ч.1 ст. 5 Закону, оскільки відповідач сплати борг до набрання чинності Законом, а отже кредиторська заборгованість не підлягає реструктуризації, оскільки, в силу ч.3 ст. 7 Закону, не повинна нараховуватися взагалі. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновок місцевого господарського суду, рішення господарського суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому повинно бути залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Розподіл судових витрат здійснюється відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення господарського суду Полтавської області від 05.03.2020 року у справі № 917/6/20 залишити без задоволення. Рішення господарського суду Полтавської області від 05.03.2020 року у справі № 917/6/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття є остаточною і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 06.05.2020р . Головуючий суддя О.О. Радіонова Суддя І.В. Зубченко Суддя Л.Ф. Чернота