Постанова 4873 № 925/1398/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" травня 2020 р. Справа№ 925/1398/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Скрипки І.М. суддів: Тищенко А.І. Михальської Ю.Б. при секретарі судового засідання Припутніцькій Ю.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабель Трейд" на рішення Господарського суду Черкаської області від 13.01.2020 (повний текст підписано 16.01.2020) у справі №925/1398/19 (суддя Кучеренко О. І.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабель Трейд" до фізичної особи-підприємця Олійник Ігоря Івановича про стягнення 26580,00 грн. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кабель Трейд" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до фізичної особи-підприємця Олійник Ігоря Івановича про стягнення 26 580,00 грн., з яких 500,00 грн. штрафу, 25 080,00 грн. неустойки, 1000,00 грн. збитків, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання з надання послуг з перевезення вантажу згідно з договором транспортного експедирування №2008/001 від 20.08.2019. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду Черкаської області від 13.01.2020 у справі №925/1398/19 позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Олійник Ігоря Івановича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабель Трейд" 172, 82 грн. пені та 12, 49 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд виходив з необґрунтованості та недоведеності вимог про стягнення штрафу та збитків. В той же час, задовольняючи позов в частині стягнення пені лише в сумі 172, 82 грн., суд дійшов висновку, що у заявленому позивачем розмірі (25 080,00 грн.) пеня задоволенню не підлягає, оскільки не відповідає приписам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань". Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 24.01.2020 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про стягнення неустойки в розмірі 25 080, 00 грн. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального права. Доводи апелянта зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням в частині відмови у стягненні 24 907,18 грн. пені. Апелянт вважає, що чинним законодавством передбачена можливість визначення сторонами в договорі, окремо від визначених в ст. 549 ЦК України форм неустойки, штрафних санкцій, в тому числі, можливість застосування за порушення не грошового зобов`язання штрафної санкції, порядок обчислення якої встановлено сторонами аналогічно до порядку обчислення пені - у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення. На думку апелянта, суд безпідставно посилається на недотримання позивачем при нарахуванні пені вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», яким розмір пені обмежено подвійною обліковою ставкою Національного банку України, оскільки зазначений Закон регулює відповідальність за невиконання грошових зобов`язань, в той час як спірну штрафну санкцію нараховано за порушення не грошового зобов`язання з поставки товару. Вказує, що зазначене обмеження встановлено для пені, в той час, як спірна штрафна санкція за своєю правовою суттю не є пенею. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вважає твердження позивача щодо правової природи неустойки, передбаченої договором транспортного експедирування, припущеннями позивача, що суперечать законодавчо закріпленим поняттям пені та штрафу. Більш того, нарахування пені у розмірі 25080, 00 грн., що перевищує розмір самого договору (19 000, 00 грн.), вважає порушенням принципу співрозмірності, адже перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача 10.02.2020 передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 відкрито апеляційне провадження, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 20.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кабель Трейд" (Клієнтом - позивач у справі), в особі директора Майданик І.В., що діє на підставі Статуту та фізичною особою-підприємцем Олійник Ігорем Івановичем (Експедитором - відповідач у справі) було укладено договір транспортного експедирування №2008/001 (далі - договір, а.с.48-55), за умовами якого Експедитор зобов`язався за плату і за рахунок Клієнта виконати, а при необхідності - також і організувати виконання визначених цим договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу, а Клієнт зобов`язався прийняти та оплатити належним чином надані послуги. Згідно з п. 1.2 договору конкретний перелік послуг і інформація про них зазначаються у заявці на перевезення вантажу, підписаної обома сторонами, яка є невід`ємною частиною цього договору. Зразок заявки наводиться у Додатку №1 (для автотранспорту) і Додатку №2 (для морського транспорту) до договору, які є його невід`ємною частиною. Заявка, підписана уповноваженою на те особою Клієнта і скріплена печаткою Клієнта, направляється Експедитору факсом або в сканованому вигляді електронною поштою з подальшим направленням оригіналу цієї заявки (рекомендованим листом з повідомленням про вручення, кур`єрською службою або шляхом вручення під розписку) протягом 3 (трьох) робочих днів 9 дня направлення цієї заявки факсом або електронною поштою. Якщо Експедитор приймає заявку до виконання, він зобов`язаний в день отримання цієї заявки факсом або в сканованому вигляді електронною поштою поставити на отриманої таким шляхом заяві підпис уповноваженої на те особи Експедитора і печатку Експедитора і цього ж дня направити цю заявку Клієнту факсом або в сканованому вигляді електронною поштою, а після отримання від Клієнта оригіналу заявки - протягом 3 (трьох) робочих днів з дня такого отримання проставити на отриманому оригіналі заявки підпис уповноваженої на те особи Експедитора і друк Експедитора і направити цей оригінал заявки Клієнту рекомендованим листом з повідомленням про вручення, кур`єрською службою або шляхом вручення під розписку. Відповідно до п. 3.4 Договору Клієнт зобов`язується оплатити послуги і додаткові витрати Експедитора протягом 2 (двох) банківських днів після вивантаження вантажу та підписання обома сторонами акту здачі-приймання наданих послуг і отримання від Експедитора оригіналу рахунку на оплату. Пунктом 4.4 договору визначено, що у разі порушення терміну доставки вантажу, зазначеного у заявці Клієнта з вини Експедитора, Експедитор зобов`язаний сплатити Клієнту неустойку у розмірі 12% від вартості послуг Експедитора (вартості замовлення) за кожний день прострочення. Неустойка нараховується протягом всього періоду прострочення доставки вантажу, незалежно від його тривалості. Відповідно до п. 4.5 договору, якщо Експедитор не може забезпечити подачу транспортного засобу для завантаження вантажу на час, вказаний в заявці Клієнта, Експедитор зобов`язаний за кожну добу такого порушення сплатити Клієнту штраф у розмірі 500,00 грн. за кожну добу. У п. 4.9 договору встановлено, що за невиконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України. Збитки, завдані Експедитором Клієнту в результаті невиконання або неналежного виконання Експедитором своїх зобов`язань за цим Договором, підлягають відшкодуванню в повному обсязі. Відповідно до п. 8.1 договору він вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом одного року. Якщо одна із сторін або обидві сторони не виконують або неналежно виконують свої зобов`язання за цим договором, термін його дії продовжується до моменту належного виконання зобов`язання винною стороною. На виконання вищевказаних вимог договору сторонами була підписана Заявка №2008/01 (а.с.56), відповідно до якої Експедитор зобов`язався 26.08.2019 з 09 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. подати автомобіль під навантаження за адресою: Росія, Пермський Край, м.Пермь, вул. 25 Октября, буд. 106 та доставити вантаж у термін 02.09.2019-03.09.2019 за адресою: Україна, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд.

1. У заявці також встановлена вартість здійснення послуг перевезення у розмірі 19 000,00 грн. 13.09.2019 сторонами складено акт здачі-приймання транспортно-експедиторських послуг, який зі сторони Клієнта підписано 14.09.2019 із зауваженнями щодо порушення строків поставки (а.с.58). 13.09.2019 згідно платіжного доручення №8263 позивач сплатив відповідачу вартість послуг згідно з договором у сумі 19 000,00 грн. Звертаючись із позовом до суду, позивач зазначає про порушення відповідачем умов договору щодо строків подачі транспортного засобу на навантаження та терміну доставки вантажу, оскільки транспортний засіб під навантаження відповідачем було подано 27.08.2019, а не 26.08.2019, вантаж доставлено позивачу лише 14.09.2019, а не 03.09.2019. У листі від 20.09.2019 №1253-У2-06 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкаб" повідомило позивача, що затримка при проходженні кордону на пограничному переході м. Нехотеевка відбулася з вини митних органів РФ. При цьому експортна декларація була складена коректно та зазначено, що необхідні поправки були внесені з боку товариства невідкладно у момент звернення, і ніяким чином не вплинули на строк проходження вантажем кордону. 24.09.2019 з метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача направлено претензію №2409/1 з вимогою у 30-денний термін з моменту отримання претензії сплатити грошові кошти в загальній сумі 26 580,00 грн. та попереджено про звернення до суду у разі невиконання даної вимоги (а.с.60-62). Отримана 09.10.2019 відповідачем претензія, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 64), залишилась без відповіді та задоволення. У зв`язку наведеними порушеннями позивач нарахував і просить стягнути з відповідача 500,00 грн. штрафу, 25 080,00 грн. неустойки, 1 000,00 грн. збитків. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, а також з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи з викликом осіб, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався. Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010). Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб`єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. (ст. 4 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність"). Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між сторонами виникли господарські відносини, які за своєю правовою природою охоплюються визначенням договору транспортного експедирування (у даному випадку - послуги на перевезення вантажу автомобільним транспортом) на підставі письмового строкового оплатного договору. Крім наведеного вище Закону, договір транспортного експедирування регламентовано гл. 64 ЦК України та гл. 32 ГК України. Відповідно до ст. 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Аналогічні положення містяться також у ст. 929 ЦК України, згідно з якою за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. У ст. 931 ЦК України встановлено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату. Позивач зазначає, що виконання умов договору відповідачем проведено неналежним чином, зокрема, відповідач надав транспортний засіб 27.08.2019, а не 26.08.2019, а також було порушено строк доставки вантажу 14.09.2019, замість 03.09.2019. Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Поняття неустойки визначено у ст. 549 ЦК України, згідно з якою неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з положеннями ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України). Відповідальність Експедитора за порушення умов договору передбачена пунктами 4.4, 4.5 договору, згідно з якими за порушення строку подачі транспортного засобу під завантаження Експедитор сплачує Клієнту штраф у розмірі 500,00 грн. за кожну добу такого порушення, а також у разі порушення терміну доставки вантажу, зазначеного у заявці Клієнта з вини Експедитора, Експедитор зобов`язаний сплатити Клієнту неустойку у розмірі 12% від вартості послуг Експедитора (вартості замовлення) за кожний день прострочення. Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання передбачені у ст. 617 ЦК України, згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Аналогічні положення містяться також у ч. 2 ст. 218 ГК України, якою передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що з огляду на наведені положення закону, умови договору та надані сторонами докази, відповідач в порушення укладеного між сторонами договору неналежним чином виконав свої зобов`язання в частині своєчасної доставки вантажу до місця призначення, що є підставою для застосування до нього відповідальності, яка визначена у договорі. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст.628, 629 ЦК України). З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання за кожен день прострочення. Як вбачається зі змісту п. 4.5 договору, нарахування неустойки за порушення терміну доставки вантажу встановлюється у розмірі 12% від вартості послуг Експедитора (вартості замовлення) за кожний день прострочення. Тобто, розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що, за визначенням статті 549 ЦК України, відповідає поняттю «пеня». Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень ч. 2 ст. 546 ЦК України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а ч. 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений ст. 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені ч. 1 ст. 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону. Отже, позивач відповідно до умов договору і положень чинного законодавства мав право на застосування штрафних санкцій до відповідача у зв`язку з порушенням останнім строку виконання господарського зобов`язання. Аналогічна правова позиція щодо можливості застосування договірної санкції, яка не передбачена ст. 549 ЦК України, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.07.2018 у справі №904/8299/17. Зазначена в п. 4.4 договору штрафна санкція за порушення термінів доставки товару не підпадає під визначення у ст. 549 ЦК України таких видів неустойки, як пеня та штраф, а є окремим договірним видом штрафної санкції, зокрема, порядок її обчислення встановлено аналогічно до порядку обчислення пені - у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення, але, на відміну від пені, яка застосовується за прострочення виконання грошових зобов`язань, дана санкція визначена сторонами за прострочення виконання не грошового зобов`язання, що узгоджується з положеннями ч.4 ст.231 ГК України. Враховуючи, що сторони за взаємною згодою визначили неустойку та її розмір за порушення не грошового зобов`язання за спірним договором (порушення терміну доставки вантажу), положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», відповідно до якого розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обмежується подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, не підлягає застосування до спірних правовідносин. З огляду на викладене, місцевим господарським судом без належних правових підстав визначено до стягнення з відповідача 172, 82 грн. пені за прострочення виконання не грошового зобов`язання з 03.09.2019 до 13.09.2019 від вартості послуг експедитора (19 000, 00 грн.) із застосуванням положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». В той же час, визначаючи розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача за порушення терміну доставки вантажу, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до укладеної між сторонами заявки, відповідач мав доставити вантаж у термін 02.09.2019-03.09.2019, в той же час товар був переданий позивачу по акту здачі-приймання 14.09.2019. За прострочення строку поставки вантажу позивач нараховує неустойку в розмірі 12 % від вартості послуг експедитора (19 000, 00 грн.) за кожний день прострочення за період з 03.09.2019 до 14.09.2019 за 11 днів, всього на загальну суму 25 080, 00 грн. Обов`язковою підставою для сплати неустойки за порушення терміну доставки вантажу є наявність вини експедитора. У листі від 20.09.2019 №1253-У2-06 (а.с.65) Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкаб" повідомило, що затримка при проходженні кордону на пограничному переході м. Нехотеевка відбулася з вини митних органів РФ. При цьому експортна декларація була складена коректно та зазначено, що необхідні поправки були внесені з боку товариства невідкладно у момент звернення, і ніяким чином не вплинули на строк проходження вантажем кордону. Таким чином, прострочення доставки вантажу відбулось з вини митних органів Російської Федерації. Оскільки відповідач мав доставити вантаж у термін 02.09.2019-03.09.2019, а доставлений лише 14.09.2019, колегією суддів відхиляються заперечення відповідача про повну відсутність його вини у простроченні терміну доставки вантажу. Посилання представника позивача у відповіді на відзив відповідача на позовну заяву (а.с.110-113) про прибуття автомобіля до митного посту на оформлення лише 09.09.2019, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.76,77 ГПК України. В той же час, в матеріалах справи міститься наданий позивачем лист Федеральної митної служби №02-01-22/14558 від 20.09.2019 (а.с.90), відповідно до якого вантаж був вивезений через автомобільний пункт пропуску 09.09.2019. Оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження дати прибуття автомобіля з товаром до митного посту на оформлення, але є достовірні дані про затримання при проходженні кордону на пограничному переході м. Нехотеевка з вини митних органів РФ та вивезення вантажу через автомобільний пункт пропуску 09.09.2019, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 9 120,00 грн. неустойки, за 4 дні прострочення з 10.09.2019 по 13.09.2019 включно, виходячи з наступного розрахунку: 2 280, 00 грн. (12 % від вартості послуг експедитора (19 000,00 грн.) за кожен день прострочення х 4 дні = 9 120,00 грн. Заперечення відповідача про перевищення розміру штрафної санкції суми договору та невідповідність принципу співрозмірності, перетворення на несправедливо непомірний тягар для відповідача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, колегією суддів відхиляються, виходячи з того, що до стягнення підлягає неустойка в розмірі 9 120, 00 грн., а не 25 080, 00 грн., як заявлено позивачем. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання. При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Суд зазначає, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. З огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, майновий стан сторін, виходячи з загальних засад цивільного судочинства, а саме справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів не вбачає правових підстав для реалізації права на зменшення розміру пені, враховуючи її розмір, що підлягає до стягненню 9 120, 00 грн., при заявленій сумі в 25 080, 00 грн. Місцевий господарський суд не звернув уваги на вказані обставини справи в їх сукупності, а тому, задовольняючи позов в частині стягнення пені лише в сумі 172, 82 грн., дійшов помилкового висновку, що у заявленому позивачем розмірі (25 080,00 грн.) пеня задоволенню не підлягає, оскільки не відповідає приписам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки апелянтом (позивачем) рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині відмови у стягненні з відповідача 500,00 грн. штрафу за прострочення часу подачі транспортного засобу на завантаження та 1 000,00 грн. збитків, відповідно в цій частині воно не підлягає перегляду в суді апеляційної інстанції. При цьому судом не встановлено неправильності застосування норм матеріального права при відмові в позові у стягненні з відповідача 500,00 грн. штрафу за прострочення часу подачі транспортного засобу на завантаження та 1 000,00 грн. збитків. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи апелянта щодо помилковості висновків місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача неустойки знайшли своє часткове підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Заперечення відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, детально спростовані судом у даній постанові. Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Місцевий господарський суд не з`ясував всі істотні обставини справи, що мають значення для справи, не надав належної оцінки доказам, що містяться в матеріалах справи, внаслідок чого прийняв судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права. Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, № 303-А , п.29). Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабель Трейд" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Черкаської області від 13.01.2020 у справі №925/1398/19 підлягає частковому скасуванню з вищевикладених підстав, з викладенням резолютивної частини в редакції постанови Північного апеляційного господарського суду. У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а також, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги позивача, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги пропорційно задоволеній частині позовних вимог. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабель Трейд" на рішення Господарського суду Черкаської області від 13.01.2020 у справі №925/1398/19 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 13.01.2020 у справі №925/1398/19 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції: «

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Олійник Ігоря Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабель Трейд" (61003, м. Харків, вул. Короленка, буд. 25, ідентифікаційний код 38632904) 9 120,00 грн. неустойки, 659, 09 грн. судового збору за подання позовної заяви.

3. В решті позову відмовити».

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Олійник Ігоря Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабель Трейд" (61003, м. Харків, вул. Короленка, буд. 25, ідентифікаційний код 38632904) 1047, 71 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Черкаської області видати накази.

5. Матеріали справи №925/1398/19 повернути до Господарського суду Черкаської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Головуючий суддя І.М. Скрипка Судді А.І. Тищенко Ю.Б. Михальська