Постанова КЦС ВС № 341/1660/16-ц

Постанова Іменем України 05 травня 2020 року м. Київ справа № 341/1660/16-ц провадження № 61-17562св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Галицька міська рада Івано-Франківської області, Виконавчий комітет Галицької міської ради Івано-Франківської області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2019 року у складі судді Юсип І. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А., ВСТАНОВИВ: 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні дорогою загального користування. Позовні вимоги з врахуванням збільшених позовних вимог мотивовані тим, що він постійно проживає у житловому будинку по АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 недалеко від вказано домоволодіння побудував нежитлове приміщення. Крім того, встановив огорожу, перекопав АДРЕСА_1 , насипав щебінь, чим здійснює перешкоди в користуванні дорогою загального значення. Посилаючись на те, що своїми діями ОСОБА_2 здійснює перешкоди в користуванні громадською дорогою, позивач просив зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні дорогою по АДРЕСА_1 шляхом приведення дороги в попередній стан, визнати недійсним рішення виконавчого комітету Галицької міської ради від 28 травня 2002 року № 121 в частині передачі ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,3079 га для ведення особистого селянського господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та визнати недійсним виданий на підставі цього рішення державний акт про право приватної власності на землю серії IV №027460 зареєстрованого 08 серпня 2002 року. Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2017 року до участі у справі залучено співвідповідачів: виконавчий комітет Галицької міської ради та Галицьку міську раду. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підстав для визнання недійсним рішення виконавчого комітету Галицької міської ради від 28 травня 2002 року № 121 в частині передачі ОСОБА_2 земельної ділянки та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, усунення перешкод в користування дорогою загального користування немає. Позивачем та його представником не доведено факту порушеного права та законних інтересів ОСОБА_1 , оскільки громадська дорога, яка веде, зокрема, до урочища «Батюхів» у м. Галичі, де позивач має земельну ділянку сільськогосподарського призначення, не перекрита, що спростовує позовні вимоги. Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2019 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У вересні 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи. Доводи інших учасників справи 04 листопада 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Карасави О. П. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник відповідача просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи. 17 жовтня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає у житловому будинку по АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, загальною площею 0,100 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Згідно копії державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,3079 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства, на підставі рішення виконавчого комітету Галицької міської ради народних депутатів від 28 травня 2002 року №

121. З копії акту прийому-передачі межових знаків на зберігання від 01 липня 2016 року вбачається, що межі земельних ділянок, які знаходяться по АДРЕСА_1 , загальною площею 0, 3079 га, наданої ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства, закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка в кількості три штуки. Власник земельних ділянок претензій щодо меж та конфігурації земельних ділянок не має. Власниками користувачами суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено. З акту від 13 вересня 2016 року в складі комісії голови депутатської земельної комісії, депутатів міської ради, завідувача земельним відділом міської ради встановлено, що межі земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_2 відповідають державному акту на право приватної власності на землю, зареєстрованого 08 серпня 2002 року №

615. На частину дороги завезено старе, демонтоване асфальтне покриття для покращення якості грантової дороги. До урочища « Батюхів » існує два проїзди. Відповідно до акту від 05 травня 2017 року в складі комісії Галицької міської ради встановлено, що земельна ділянка, яка є власністю ОСОБА_2 , не належить до дороги загального користування. Громадянин ОСОБА_2 не чинить перешкод в користуванні жителям м.Галича як польової дороги, так і дороги на АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України). Згідно частини першої статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Частиною першою-другою статті 116 ЗК України, тут і далі у редакції - чинній на момент звернення до суду з позовом ОСОБА_1 , визначено підстави набуття права на землю громадянами та юридичними особами із земель державної та комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (пункт а частина четверта статті 83 ЗК України). Згідно зі статтею 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Законом можуть бути встановлені інші обов`язки власників земельних ділянок. Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Статтею 126 ЗК України зазначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно». Згідно статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; відшкодування заподіяних збитків. Частиною першою статті 155 ЗК України встановлено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Відповідно до частин першої та третьої статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону. Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. У статті 188 ЗК України визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом. У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частини першої-другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Звертаючись з цим позовом до суду, позивач стверджував, що ОСОБА_2 перешкоджає йому користуватись проїздом по АДРЕСА_1 . Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшли правильного висновку про те, що позивач в порядку статті 81 ЦПК України не надав доказів того, що передача оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування земельної ділянки ОСОБА_2 , створює йому перешкоди у користуванні власною земельною ділянкою, а саме проїзду до неї. Разом із тим судами встановлено, що громадянин ОСОБА_2 не чинить перешкод в користуванні позивачем як польової дороги, так і дороги на вул . С.Бендери. Зокрема, висновком № 003/01-19 судової земельно-технічної експертизи від 01.02.2019 року встановлено, що ОСОБА_1 має можливість безперешкодно проїжджати по АДРЕСА_1 по двом напрямкам, у тому числі - по наявному шляху автомобільним транспортом і до місця свого проживання АДРЕСА_1 . Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів. При цьому суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову за недоведеністю. За таких обставин оскаржені судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими. Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Коротенко С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев