Постанова 4804 № 263/9514/19

22-ц/804/951/20 263/9514/19 Єдиний унікальний номер 263/9514/19 Номер провадження 22-ц/804/951/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2020 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Баркова В.М., Мироненко І.П., секретар судового засідання Галстян Г.Г., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», представник позивача - Шкроміда Юрій Вікторович, відповідач - ОСОБА_1 , представник відповідача - адвокат Курилова Ольга Анатоліївна, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Музики О.М. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: 26.06.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (далі - ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування вимог позивач посилається на те, що 14 грудня 2018 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 14.12.2018-100005186. Відповідно до п.1.1 договору кредитор зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Кредитний договір укладений строком на один місяць (п. 8.1 договору), та не є договором споживчого кредиту, тому на нього не поширюється дія Закону України «Про споживчий кредит». Відповідно до заявки та підтвердження укладення кредитного договору кредитор надає позичальнику кредит у розмірі 7000 грн. на 14 календарних днів, з кінцевим терміном повернення кредиту 27 грудня 2018 року та платою за користування кредитом у розмірі 1960 грн.. 14 грудня 2018 року позивач видав відповідачу кредит у розмірі 7000 грн.. 01 січня 2019 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 01.01.2019-010000145 з аналогічними умовами. За заявою позичальника про перекредитування/зарахування від 01 січня 2019 року та на підставі ст. 601 ЦК України сторони провели зарахування рівних зустрічних однорідних вимог. Вимогу позивальника про видачу суми кредиту у розмірі 7000 грн. за кредитним договором № 01.01.2019-010000145 зараховано в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі 7000 грн. за кредитним договором від 14 грудня 2018 року № 14.12.2018-100005186. 29 січня 2019 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 29.01.2019-010000831 з аналогічними умовами як у попередньому договорі. За заявою позичальника про перекредитування/зарахування від 29 січня 2019 року та на підставі ст. 601 ЦК України, сторони провели зарахування рівних зустрічних однорідних вимог. Вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 7000 грн. за кредитним договором № 29.01.2019-010000831 зараховано в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі 7000 грн. за кредитним договором від 01 січня 2019 року № 01.01.2019-010000145. 12 лютого 2019 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 12.02.2019-010000882 з аналогічними умовами як у попередньому договорі. За заявою позичальника про перекредитування/зарахування від 12 лютого 2019 року та на підставі ст. 601 ЦК України сторони провели зарахування рівних зустрічних однорідних вимог. Вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 7000 грн. за кредитним договором № 12.02.2019-010000882 зараховано в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі 7000 грн. за кредитним договором від 29 січня 2019 року № 29.01.2019-010000831. Позивачем та ОСОБА_1 строки повернення кредиту та процентів не переносилися. Таким чином, ОСОБА_1 отримала гроші за останнім кредитним договором, погасила за цей рахунок заборгованість за попереднім договором, і не виплатила заборгованість позивачу за останнім кредитним договором від 12.02.2019 року. Відповідач порушила свої зобов`язання, встановлені договором. Позивач просить суд стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість 12460 грн за кредитним договором № 12.02.2019-010000882, яка складається з суми тіла кредиту 7000 грн, плати за користування кредитом 1960 грн, штрафу 3500 грн, відшкодувати витрати на судовий збір у розмірі 1921 грн.. Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2019 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що висновки суду є невірними, оскільки кредитні договори, які не визнає відповідач, підписано двома підписами - одноразовим ідентифікатором (1) та аналогом власноручного підпису відповідача (2), що відповідає вимогам ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію» і положенням ст.207 ЦК України. Таким чином, кредитні договори з ОСОБА_1 укладені у повній відповідності з чинним законодавством. Відповідач підтвердила вчинення правочину прийняттям виконання. Відповідач вчинила щонайменше дві дії (прийняття виконання правочину та часткове виконання правочину), які підтверджують, що вона уклала кредитні договори та отримала кредит. Відповідач підтвердила укладення договору «12.02.2019-010000882 від 12.02.2019 року, сплативши відсотки та штраф за попередніми договорами. Однак суд першої інстанції протиправно не долучив до матеріалів справи докази та пояснення відповідача без надання доказів їх направлення позивачу. Суд не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи та не надав можливості позивачу дати додаткові пояснення та докази. Суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідач визнає укладення з позивачем договорів № 29.01.2019-010000831, № 12.02.2019-010000882. За заявою відповідача Нацкомфінпослуг не знайшла порушень чинного законодавства при укладенні та виконанні сторонами кредитного договору № 29.01.2019-010000831. Відповідач ОСОБА_1 до апеляційного суду не явилася. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача Шкроміди Ю.В. , який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення представника відповідача - адвоката Курилової О.А., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частин 1-3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Положеннями ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. З матеріалів справи встановлено, що 14 грудня 2018 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 14.12.2018-100005186. Відповідно до п.1.1 договору кредитор зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Кредитний договір укладений строком на один місяць (п. 8.1 договору), та не є договором споживчого кредиту, тому на нього не поширюється дія Закону України «Про споживчий кредит». Відповідно до заявки та підтвердження укладення кредитного договору кредитор надає позичальнику кредит у розмірі 7000 грн. на 14 календарних днів, з кінцевим терміном повернення кредиту 27 грудня 2018 року та платою за користування кредитом у розмірі 1960 грн.. 14 грудня 2018 року позивач видав відповідачу кредит у розмірі 7000 грн.. 01 січня 2019 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 01.01.2019-010000145 з аналогічними умовами. За заявою позичальника про перекредитування/зарахування від 01 січня 2019 року та на підставі ст. 601 ЦК України сторони провели зарахування рівних зустрічних однорідних вимог. Вимогу позивальника про видачу суми кредиту у розмірі 7000 грн. за кредитним договором № 01.01.2019-010000145 зараховано в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі 7000 грн. за кредитним договором від 14 грудня 2018 року № 14.12.2018-100005186. 29 січня 2019 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 29.01.2019-010000831 з аналогічними умовами як у попередньому договорі. За заявою позичальника про перекредитування/зарахування від 29 січня 2019 року та на підставі ст. 601 ЦК України, сторони провели зарахування рівних зустрічних однорідних вимог. Вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 7000 грн. за кредитним договором № 29.01.2019-010000831 зараховано в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі 7000 грн. за кредитним договором від 01 січня 2019 року № 01.01.2019-010000145. 12 лютого 2019 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 12.02.2019-010000882 з аналогічними умовами як у попередньому договорі. За заявою позичальника про перекредитування/зарахування від 12 лютого 2019 року та на підставі ст. 601 ЦК України сторони провели зарахування рівних зустрічних однорідних вимог. Вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 7000 грн. за кредитним договором № 12.02.2019-010000882 зараховано в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі 7000 грн. за кредитним договором від 29 січня 2019 року № 29.01.2019-010000831. Отже, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами укладені кредитні договори шляхом обміну електронним повідомленнями, а саме прийняття позичальником пропозиції кредитора про укладення кредитного договору (оферти). (т.1 а.с. 5-25) Кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: - дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферти), розміщена на сайті кредитора; - заявка, сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитором; - відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаного при його ідентифікації на сайті. Відповідно до заявки до кредитного договору № 12.02.2019-010000882 від 12 лютого 2019 року та підтвердження укладення цього договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 7 000 грн на 14 календарних днів з кінцевим терміном повернення до 26 лютого 2019 року та платою за користування кредитом у розмірі 1960 грн, що становить 28 % в процентному значенні (фіксована незмінювана процентна ставка). (т.1 а.с.24) Відповідач підтвердила, що ознайомлена і приймає умови кредитного договору (оферти), а також підтверджує, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 12.02.2019-010000882 від 12 лютого 2019 року, з якими вона попередньо ознайомилася. Акцептовані нею умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті. Крім того, відповідач розуміла, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код смс-повідомлення). (т.1 а.с.24) Для підписання і укладення цього правочину був проставлений електронний підпис комп`ютерною мишкою та введений код з смс-повідомлення, яке було направлено на номер телефону відповідача. Встановлено, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, видавши грошові кошти у розмірі 7000 грн ОСОБА_1 шляхом перерахування на картковий рахунок відповідача, що підтверджується квитанцією № 118985217 від 14 грудня 2018 року. (т.1 а.с.10) Згідно із пунктом 1.2 кредитного договору кредит надається для використання позичальником на будь-які законні цілі, включаючи перекредитування, підприємницьку, незалежну професійну діяльність або виконання обов`язків найманого працівника. Сторони погодились, що кредит за даним договором не є споживчим, а сам договір є договором про надання споживчого кредиту. За пунктом 4.1 кредитного договору позичальник зобов`язується використати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів за користування шляхом внесення в касу кредитора готівкою або перерахування на рахунок кредитора в такі терміни: а) повернення кредиту - до дати, вказаній у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти (26 лютого 2019 року); б) проценти за користування кредитом - в день повернення кредиту або в останній день строку, на який кредит пролонгований; в) штрафні санкції, які можуть бути нараховані кредитором за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором - негайно, з моменту пред`явлення кредитором вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій. Пунктом 5.4 договору передбачено, що у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником грошових зобов`язань за договором, кредитор залишає за собою право нарахування штрафу, розмір якого щодня зростає на 2 %, починаючи від 2 % у перший день невиконання. Тобто, сума штрафу, на яку має право позивач та яку відповідач повинен сплатити позивачу згідно умов договору, становить 14 873,6 грн, однак позивач просив стягнути з відповідача лише частину штрафу у розмірі 3500 грн. У пункті 8.1 кредитного договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з дати отримання кредитором у інформаційній системі кредитора від позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитора на номер його телефону, вказаного при реєстрації у інформаційній системі кредитора. Цей договір діє протягом 28 днів, а закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, кредитні кошти разом з процентами вчасно не повернула, внаслідок чого позивачем нарахована заборгованість на загальну суму 12 460 грн, яка складається із: 7 000 грн - заборгованості за кредитом, 1960 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом, 3500 грн - частини нарахованого штрафу, про що свідчить наданий розрахунок заборгованості. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.) У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України № 675-VIII від 3 вересня 2015 року «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII) Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження укладення електронного кредитного договору № 12.02.2019-010000882 від 12 лютого 2019 року ТОВ «Споживчий центр» було надано суду « Log File» з чіткою хронологією дій учасників електронної комерції при укладенні електронного договору в інформаційно-комунікаційній системі (т.1 а.с. 143). Отже, кредитний договір з відповідачем був укладений. Посилання представника ОСОБА_1 в судовому засіданні на те, що вона отримувала кошти від позивача, але невідомо, на яких підставах, спростовані матеріалами справи. Також суду надано довідку №15 від 23 січня 2019 року, яка містить дані про те, що фінансовий номер телефону ОСОБА_1 , вказаний в попередньому офлайн договорі № 01.01.2019-010000145 від 01 січня 2019 року, укладеного між сторонами, співпадає з номером телефону, який був використаний при укладенні електронного кредитного договору № 12.02.2019-010000882 від 12 лютого 2019 року та цифри в CMC-повідомленні співпадають цифрами, введеними в поле підпису одноразовим ідентифікатором під акцептом (т.1 а.с. 142). Згідно з довідкою ТОВ «Старт-Мобайл» від 16 січня 2020 року, MC-повідомлення з кодом підтвердження «3515» було надіслано 12 лютого 2019 року на номер абонента НОМЕР_1 о 21:00:41, тоді як із паперової копії електронного кредитного договору № 12.02.2019-010000882 вбачається, що при його укладенні був використаний саме код підтвердження «3515» (т.1 а.с. 25, 141). Заявка та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) були підписані відповідачем двома способами, а саме одноразовим ідентифікатором, отриманим останнім на належний йому номер телефону, та за допомогою аналогу власноручного підпису позичальника (факсимільного відтворення підпису), право на використання якого та його зразок були передбачені у пункті 11.1. кредитного договору № 07.09.2018-100004782 від 07 вересня 2018 року, який укладений сторонами у простій письмовій формі (т.1 а.с.83-84, 138,139). Вказані обставини відповідач не спростувала, тому не мають значення твердження її представника про те, що відповідачем були отримані кошти від позивача без обговорення умов кредитування. Також представник відповідача пояснила, що ОСОБА_1 повністю погашений борг перед позивачем, про що свідчить інформація Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, де зазначено, що відповідачем погашена заборгованість за договором від 29.01.2019 року . (т. а.с. 51- 52). Разом з тим, з даної інформації вбачається, що результат розгляду звернення ОСОБА_1 до Нацкомфінпослуг не стосується наявності заборгованості за договором від 12.02.2019 року. Станом на 12.03.2019 року у відповідача не було боргових зобов`язань перед позивачем, оскільки строк дії останнього кредитного договору не сплинув (п. 81.1 умов кредитного договору). Письмових доказів - платіжних документів, що підтвердили б сплату відповідачем заборгованості за останнім кредитним договором, ОСОБА_1 суду не надано. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що документи, які використані позивачем в якості доказу перерахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 , не є достовірним доказом отримання кредиту відповідачем, оскільки документи не містять даних про те, що особа відповідача була належним чином ідентифікована при реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача. Відповідач в суді першої інстанції заперечувала отримання кредиту, тому суд вважав, що позивачем не доведений належно факт укладання договору фінансового кредиту, тому відсутні підстави для стягнення грошових коштів за виконання у мов такого договору. Колегія суддів вважає помилковим такий висновок суду. Суд же оцінює докази у їх сукупності у відповідності до вимог ЦПК України. Так, відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до вимог ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1статті 81 ЦПК України). Статтею ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції також вказував, що належним та достовірним доказом заборгованості не може бути розрахунок, наданий позивачем, оскільки не є первинним бухгалтерським документом. Колегія суддів вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що 12.02.2019 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 12.02.2019-010000882 в електронній формі, умови якого позивачем були виконані. Відповідач у передбачений законом 14-денний строк, тобто до 26.02.2019 року. заборгованість не повернула. Факт перерахування коштів у розмірі 7 000 грн. саме відповідачу підтверджується: довідками ТОВ ФК «Елаєнс», яке безпосередньо здійснювало переказ вказаних грошових коштів на підставі договору № 07102016-03 про надання послуг з переказу грошових коштів, про успішне перерахування платежу в розмірі 7000 грн., які були успішно перераховані на картку клієнта, на підставі чого були видані відповідні квитанції (т.1 а.с. 68, 99). Апеляційному суду були надані відомості АТ КБ ПриватБанк від 24.02.2020 року, відповідно до яких 14.12.2018 року грошові кошти 7000 грн були успішно перераховані на картку відповідача ОСОБА_1 НОМЕР_2 (т.1 а.с. 204). Отже, як вже зазначалося, матеріалами справи достатньо підтверджено факт перерахування цієї суми саме на картку відповідача, і повернення цієї суми ОСОБА_1 не доведено. За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. В суді першої інстанції відповідач заперечувала факт укладання кредитного договору, при цьому вказувала, що оскільки при укладанні кредитного договору був порушений порядок, передбачений ст. 11 Закону України «Про електрону операцію», то й вимоги щодо стягнення штрафу та процентів є незаконними. При цьому розрахунок заборгованості не оспорювала. У зв`язку з цим просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (стаття 367 ЦПК України). Враховуючи наведені вище вимоги закону, умови договору та встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 12.02.2019-010000882 від 12 лютого 2019 року. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Позивач ТОВ «Споживчий центр» за подання позову до суду сплатило судовий збір у розмірі1 921 грн., а за подання апеляційної скарги - 2881,50 грн. Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і задовольняє позов ТОВ «Споживчий центр», то понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 4802,50грн. Керуючись ст.374, 367, 376, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2019 року скасувати. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №12.02.2019-010000882 в розмірі 12460 (дванадцять тисяч чотириста шістдесят) гривень, також у відшкодування судових витрат 4802 (чотири тисячі вісімсот дві) гривні 50 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 05 травня 2020 року. Судді Є.Є.Мальцева В.М.Барков І.П. Мироненко