Постанова 4815 № 569/2525/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 травня 2020 року м. Рівне Справа № 569/2525/19 Провадження № 22-ц/4815/453/20 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Бондаренко Н.В. (суддя-доповідач), Хилевича С.В., Боймиструка С.В. секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Семен Євгенія Вікторівна з участю представників сторін розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2020 року в складі судді Ковальова І.М., проголошене в 15год.09 хв. в м.Рівне, в с т а н о в и в У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Семен Євгенія Вікторівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності. Свої вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дочка та матір відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина на належне померлій спадкове майно, яке складалося з квартири у м.Рівному та квартири у м.Ужгороді. Свідоцтва про право на спадщину на зазначене спадкове майно протиправно, усунувши його від спадкування, отримав відповідач ОСОБА_2 02 листопада 2018 року відповідачем була відчужена квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Семен Є.В. У вказаній квартирі позивач проживає все життя. Вважає, що ОСОБА_2 вчинив фіктивний правочини без наміру відчуження майна, а саме вказаної квартири у м.Рівне з єдиною метою - унеможливити отримання ним у спадок майна та посилається на наступні обставини недійсності даного договору: позивач був усунутий протиправно від спадкування; на час розгляду даної справи в провадженні Рівненського міського суду є ще цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину не вчиненим (відмова від спадщини) та визначення додаткового строку для прийняття спадщини і розуміючи наслідки розгляду даної справи відповідач ОСОБА_2 вчинив фіктивний правочин. Крім того, як на підставу недійсності договору позивач в позовній заяві зазначає: покупець не оглядала квартиру; не має доступу до квартири так як у позивача сервітут; на сплату комунальних платежів не переоформлено рахунки на нового власника; заборгованість по квартирі сплачено після її відчуження. Просив визнати недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Семен Євгенією Вікторівною 02 листопада 2018 року за реєстром №1210 та скасувати державну реєстрацію права власності на цю квартиру, здійснену відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43845857 від 02 листопада 2018 року. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено того, що договір купівлі-продажу нерухомого майна-квартири АДРЕСА_1 від 2.11.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим договором. У поданій апеляційній скарзі позивач вважає рішення суду першої інстанції незаконним, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд не взяв до уваги того, що відповідачі є між собою рідними братом та сестрою, що вони тривалий час приховували. Вказане свідчить про фіктивний перехід права власності на квартиру з метою приховати її від можливого перерозподілу в майбутньому, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 5.07.2018 року у справі №922/2878/17. Покликається на те, що суд першої інстанції неправомірно зробив висновок про доведеність виконання відповідачами істотних умов договору, зокрема щодо здійснення покупцем оплати визначеної договором суми коштів; фактичної передачі ОСОБА_2 у власність ОСОБА_3 спірної квартири та ключів від неї; виконання п.5.3 договору купівлі - продажу про погашення заборгованості по комунальних послугах; реєстрації права власності. Судом не взято до уваги ряд обставин, які вказують на свідоме приховування відповідачами своїх справжніх намірів, зокрема не укладення новим власником договорів з комунальними службами; неповідомлення позивача про укладення спірного договору та його умови, ненадання йому примірника договору. Суд не дав належної оцінки неточностям, які були допущені нотаріусом Семен Є.В. при оформленні договору-купівлі продажу та безпідставно встановив громадянство його покійної дочки та факт реєстрації підприємницької діяльності ОСОБА_3 . Просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове про задоволення його позову в повному об`ємі. У поданих відзивах на апеляційну скаргу представник відповідачів посилається на те, що суд першої інстанцій об`єктивно та всебічно дослідив усі матеріали справи та надав їм правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків місцевого суду. Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. У справі, яка переглядається, судом правильно встановлено, що 03 листопада 2004 року позивач по даній справі ОСОБА_1 та його покійна дружина ОСОБА_6 , яка померла в 2005 році, подарували квартиру АДРЕСА_1 своїй дочці ОСОБА_4 , на підставі договору дарування посвідченого 03 листопада 2004 року приватним нотаріусом Рівненького міського нотаріального округу Кострикіним В.І. за р №4046, про що внесено запис до Державного реєстру правочинів 23 листопада 2004 року за № 293868 та зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно 16 червня 2005 року, реєстраційний №8214178 номер запису:1-7339 в книзі: 41 (витяг про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий 16.06.2005 КП «Рівненське міське БТІ за №7541168). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 - дочка позивача та матір відповідача ОСОБА_2 померла. Після смерті своєї матері ОСОБА_2 прийняв спадщину - квартиру АДРЕСА_1 , про що приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Хребтань Н.М. у м.Ужгороді 12.07.2013 року було видано йому свідоцтво про право на спадщину за законом (спадкова справа №2/2013 зареєстрована в реєстрі під №2011) та зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно 12.07.2013 року, реєстраційний №103430656101 номер запису: 1627027. Вказане свідоцтво про право на спадщину на час прийняття рішення по справі судом не скасоване. 02 листопада 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Семен Є.В., зареєстрованого в реєстрі за №1211 та зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно 02.11.2018 року, реєстраційний №10343065610 номер запису: 28730839, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 43845857. Відповідно до п. 2.1 даного договору продаж предмета договору вчинено за 805000,00 грн., зазначена ціна відповідає волевиявленню продавця та покупця. Оціночна вартість нерухомого майна, згідно звіту про оцінку майна, складеного 02.11.2018 року суб`єктом оціночної діяльності ПП «Бізнес-Експерт» складає 804165,00 грн. Суму вказану у п. 2.1. договору продавець отримав у повному обсязі від покупця готівкою до укладення договору. Визначення продавцем та покупцем ціни договору не суперечить чинному законодавству, враховуючи те, що сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. 02 листопада 2018 року приватним нотаріусом Семен Є.В., внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на зазначену вище квартиру на підставі договору купівлі-продажу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 43845857 від 02.11.2018 року, номер запису про право власності 28730839. З моменту укладення договору дарування, з 03 листопада 2004 року квартири АДРЕСА_1 по 02 листопада 2018 року укладення договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рахунки за надання комунальних послух на нових власників ( ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) не переоформлялись. Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України). Згідно з частинами першою та другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу від 2.11.2018 року недійсними з підстав фіктивності підтверджується матеріалами справи та фактичними обставини, встановленими судом, який дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність відсутності в обох сторін наміру щодо реального переходу права власності на нерухоме майно від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 . Відповідно до пунктів 2.1,2.2,2.3 договору купівлі-продажу продаж майна за домовленістю сторін вчиняється за 805000грн, які отримані продавцем від покупця до підписання цього договору. Сторони стверджують факт повного розрахунку за цим договором та відсутність будь-яких претензій фінансового характеру. Належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин позивачем суду не надано. Крім того, своїми підписами сторони засвідчили, що оспорюваний договір вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивними), не приховують іншого правочину (не є удаваними) і спрямовані на настання реальних наслідків, які обумовлені в них (пункт 4.3 договору). У відповідності зі ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом; право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним; права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Судом першої інстанції враховано, що між сторонами договору відбулося виконання його умов, тобто покупець прийняла спірну квартиру у власність та сплатила за неї визначену договором суму, право власності ОСОБА_3 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Встановлено, що продавець ОСОБА_2 у квартирі не проживає, тобто фактично спірним майном не володіє та не користується, він тривалий час проживає та працює у Швейцарії, де у червні 2017 року придбав квартиру. За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що майно на виконання умов договору не було передано необґрунтовані та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Позивач не довів своїх доводів щодо фіктивності укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу. Докази, на які він посилається спростовуються доводами відповідачів і наданими ними доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку. Необґрунтованими є і покликання в скарзі на правові висновки Верховного Суду у справах №923/333/16 від 29.03.2018р., від 5.07.2018 року у справі №922/2878/17, оскільки стосуються інших фактичних обставин, ніж ті, які були встановлені при розгляді цієї справи. Доводи апеляційної скарги про не переоформлення покупцем особових рахунків по сплаті комунальних послуг, не проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі, неповідомлення позивача про укладення спірного договору та його умов, ненадання йому примірника договору є безпідставними та не є безумовним свідченням фіктивності оспорюваного договору. Крім цього, слід зазначити, що ОСОБА_1 не є стороною договору купівлі - продажу від 2.11.2018 року та ним не порушені його права та законні інтереси, оскільки позивач, не являючись з 2004 року власником квартири АДРЕСА_1 , за умовами цього договору набув право сервітуту, тобто право пожиттєвого безоплатного проживання у двох кімнатах, що також свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування державної реєстрації права власності. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Інші аргументи апеляційної скарги є аналогічними доводам, викладеним у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях, та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено 6 травня 2020 року. Судді: Бондаренко Н.В. Боймиструк С.В. Хилевич С.В.