Постанова 4857 № 803/1860/16

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2020 рокуЛьвівСправа № 803/1860/16 пров. № А/857/62/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М. суддів: Заверухи О.Б., Старунського Д.М., за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т. розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року (головуючий суддя: Денисюк Р.С., місце ухвалення - м. Луцьк, дата складення повного тексту рішення - 25.11.2019) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинити дії, - встановив: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася з позовом до суду, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.11.2016 № 0067771304, зобов`язання надати Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області висновок про відшкодування з Державного бюджету України в користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 346164 грн бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 10.11.2016 № 5305/13-04/ НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2016 року, що виникло за рахунок від`ємного значення ПДВ, що декларувалося в серпні 2016 року». Перевіркою встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у податковій декларації за серпень 2016 року на суму 346164 грн. Позивач не погодився з такими висновками, викладеними в акті перевірки та оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, зокрема, вказує, що відповідач неправильно тлумачить норми податкового законодавства, пов`язані з придбанням, державною реєстрацією та використанням в господарській діяльності фізичної особи-підприємця транспортних засобів, придбанням будматеріалів для облаштування території автостоянки, яка використовується для стоянки та зберігання належного позивачу автопарку, що в свою чергу безпосередньо використовується у господарській діяльності фізичної особи-підприємця. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 06 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року позов задоволено. Постановою Верховного Суду від 18 червня 2019 року касаційну скаргу Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області задоволено частково. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 06 січня 2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду 13 листопада 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 23 листопада 2016 року № 0067771304 в частині визначення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 345997,11 грн. (триста сорок п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім гривень 11 копійок), застосування штрафних санкцій в сумі 172998,56 грн. (сто сімдесят дві тисячі дев`ятсот дев`яносто вісім гривень 56 копійок). Зобов`язано Головне управління ДПС у Волинській області надати Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області висновок про відшкодування з Державного бюджету України в користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 345997,11 грн. (триста сорок п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім гривень 11 копійок) бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5372,47 грн (п`ять тисяч триста сімдесят дві гривні сорок сім копійок). З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції п. 198.5 ст. 198, п. 199.1 ст. 199, п. п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), неповного з`ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності позивача, зокрема: автомобіля «Audi Q7», будівельних матеріалів в асортименті, та в оподатковуваних операціях, що є обов`язковою умовою для віднесення до податкового кредиту сум податку, сплачених (нарахованих) у зв`язку з придбанням цих товарів. Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце. У відповідності до ч. 4 ст. 229 і ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлених про дату, час, місце розгляду справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що з 01.11.2016 по 07.11.2016 Луцькою ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2016 року, що виникло за рахунок від`ємного значення ПДВ, що декларувалося в серпні 2016 року, за результатами якої складено акт від 10.11.2016 № 5305/13-04/ НОМЕР_1 . Відповідно до висновків вказаного акта перевірки контролюючим органом виявлено, що в порушення пункту «а» пункту 198.5 статті 198, пункту 199.1 статті 199, пункту 200.1, пункту 200.4 «б» статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у податковій декларації за серпень 2016 року на суму 346164 грн. На підставі цього акту перевірки, Луцькою ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 23.11.2016 № 0067771304, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 346164,00 грн. та нараховано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 173082,00 грн. Висновки контролюючого органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з ПДВ за серпень 2016 року на суму 346164,00 грн ґрунтуються на тому, що позивачем у складі податкового кредиту було неправомірно відображено ПДВ на суму 341967,50 грн, яка сформована за наслідками операції з придбання легкового автомобіля Audi Q7 3.0 TDI quattro, що зареєстрований на фізичну особу, а не на суб`єкта господарювання, а також у податковій декларації з ПДВ за серпень 2016 року позивачем у складі податкового кредиту було неправомірно відображено ПДВ на суму 4029,20 грн, яка сформована за наслідками операцій з придбання будівельних матеріалів, оскільки не підтверджено, що вказані товари призначаються для їх використання в операціях, що є господарською діяльністю платника податку. Крім того, в зазначеній податковій декларації позивачем у складі податкового кредиту неправомірно відображено ПДВ на суму 166,89 грн, яка сформована за наслідками придбання газу вуглеводного. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково, оскільки: фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 дотримані вимоги податкового законодавства щодо включення сплаченого ПДВ до податкового кредиту у серпні 2016 року за господарськими операціями з придбання транспортного засобу, який зареєстрований за правилами Порядку державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок; нарахування податкового кредиту по операціях з придбання будівельних матеріалів, які в подальшому були використані при здійсненні будівельних робіт, в тому числі і під час ремонту автостоянки для паркування транспортних засобів, тобто, по операціях, що є господарською діяльністю платника податку. Щодо включення до податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2016 року сум ПДВ по придбанню газу вуглеводного скрапленого в сумі 166,89 грн, то оскільки підтверджуючих первинних документів щодо правомірності включення цієї суми до податкового кредиту за серпень 2016 року позивачем не надано, відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 23.11.2016 № 0067771304 підлягає скасуванню в частині визначення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 345997,11 грн, застосування штрафних санкцій в сумі 172998,56 грн. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки, відповідачем оскаржується в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції щодо скасування податкового повідомлення-рішення Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 23 листопада 2016 року № 0067771304 в частині визначення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 345997,11 грн та застосування штрафних санкцій в сумі 172998,56 грн, отже, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення, лише у цій частині. Так, згідно п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу. Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Згідно п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. (п. 200.2 ст. 200 ПК України). Відповідно до вимог п. 200.4 ст. 200 ПК України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений та підтверджений належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих валових витрат та податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний дохід на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем. Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду. Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру). Суд апеляційної інстанції зазначає, що до податкового кредиту декларації з ПДВ за серпень 2016 року від 16.09.2016, позивачем включено суму ПДВ у розмірі 341967,50 грн, сплачену при придбанні легкового автомобіля Audi Q7 3.0 TDI quattro, номер кузова - НОМЕР_2 , 2016 року виготовлення, відповідно до договору № 325972 від 09.08.2016, укладеного між ТзОВ «Ніко Захід Преміум» (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець). На виконання цього договору, вказаний автомобіль переданий позивачу на підставі акту приймання-передачі № 60 від 10.08.2016 (а. с. 54, том 1). Згідно акту перевірки від 10.11.2016 № 5305/13-04/ НОМЕР_1 , оплата за придбаний автомобіль проведена в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 09.08.2016 № 5215, №

53. Тобто, відповідачем не заперечується придбання позивачем транспортного засобу. Продавцем цього автомобіля, позивачу було видано податкову накладну від 09.08.2016 № 68 та видаткову накладну № 325972 від 10.08.2016 (а. с. 52, 55, том 1), в яких була вказана сума сплаченого позивачем ПДВ в розмірі 341967,50 грн. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 12.08.2016, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , вказаний транспортний засіб, зареєстрований на ОСОБА_1 , яка є його власником (а. с. 53, том 1). Згідно п. 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 07 вересня 1998 року № 1388 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в сервісних центрах МВС. Транспортні засоби, що належать фізичним особам - підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами. Проаналізувавши вказану норму, суд апеляційної інстанції зауважує, що транспортні засоби реєструються за їх власниками фізичними або юридичними особами, а реєстрація за фізичними особами-підприємцями, не передбачена. Отже, у свідоцтвах про реєстрацію транспортних засобів не може зазначатися - фізична особа-підприємець, як власник такого транспортного засобу. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним покликання скаржника, що використання в оподатковуваних операціях легкового автомобіля, можливе лише у випадках їх реєстрації на суб`єкта господарювання, а не на приватну особу. Оскільки, у відповідності до п. 6 постановою Кабінету Міністрів від 07 вересня 1998 року № 1388, транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами, реєстрація за фізичними особами-підприємцями транспортних засобів - не передбачена. Отже, право на формування податкового кредиту у фізичної особи-підприємця, зареєстрованого платником ПДВ, по операціям з придбання транспортних засобів, інших основних засобів виникає у разі, якщо такі придбаваються для використання у межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях і таке використання, враховуючи вимоги пункту 44.1 статті 44 ПК України, повинно підтверджуватися документально. Суд апеляційної інстанції зауважує, що при вирішенні цього спору, зокрема, щодо використання в оподатковуваних операціях легкового автомобіля, апеляційний суд, у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки Верховного Суду викладені у постанові від 18.06.2019 при касаційному розгляді цієї справі. Так, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що факт використання позивачем придбаного транспортного засобу Audi Q7 3.0 TDI quattro у своїй господарській діяльності, підтверджується наступними документами. Наказом-розпорядженням № 1 від 10.08.2016 «Про використання службового автомобіля», згідно, якого надано у службове використання легковий автомобіль для директора по зовнішньо-економічним зв`язкам, витрати на паливо-мастильні матеріали та обслуговування автомобіля здійснюються за рахунок коштів ФОП ОСОБА_1 (а. с. 66, том 1) Подорожніми листами службового легкового автомобіля № 01/08/2016 за період з 10.08.2016 по 31.08.2016, № 01/09/2016 за період з 01.09.2016 по 30.09.2016, № 01/10/2016 за період з 01.10.2016 по 31.10.2016, № 01/11/2016 за період з 01.11.2016 по 30.11.2016 та № 01/12/2016 за період з 01.12.2016 по 31.12.2016 (а. с. 67-71, том 1). Крім цього, придбання позивачем автомобіля марки Audi Q7 3.0 TDI quattro, зумовлено необхідністю використання його в господарській діяльності, а саме для відряджень директора (комерційного директора) та інших осіб. Вказане підтверджується наказами-розпорядженнями на відрядження, посвідченнями про відрядження (а. с. 123-165, том 1). Також, про використання вказаного автомобіля в господарській діяльності позивача в подальшому, надано подорожні листи службового легкового автомобіля за період використання 01.01.2017-30.06.2017 (а. с. 28-33 том 2). На думку суду апеляційної інстанції, придбання позивачем, як фізичною особою-підприємцем, транспортного засобу марки Audi Q7 3.0 TDI quattro, підтверджено відповідними первинними документами, які містяться в матеріалах справи та є такими, що дають підстави вважати, що вказаний автомобіль був придбаний та використовувався при здійсненні господарської діяльності позивачем. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що ФОП ОСОБА_1 дотримані вимоги податкового законодавства щодо включення сплаченого ПДВ до податкового кредиту у серпні 2016 року за операцією з придбання транспортного засобу. Щодо придбання позивачем у серпні 2016 року будівельних матеріалів в асортименті на загальну суму ПДВ в розмірі 4029,20 грн у ТОВ «Волиньсталь», ТОВ «Комтранс 2005», ПАТ «УГМК», ЛРФ АТ «УГМК», ТОВ «Епіцентр К» та включення цієї суму ПДВ до складу податкового кредиту в податковій декларації з ПДВ за серпень 2016 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Факт придбання вказаних товарів, реальність цих господарських операцій підтверджується первинними документами та не заперечується відповідачем. Однак, контролюючий орган вказує, що будівельні матеріали на загальну суму ПДВ 4029,20 грн не призначені для їх використання в операціях, що є господарською діяльністю позивача, а саме: позивачем в ході проведення перевірки не надано актів виконаних робіт (послуг), довідок про виконання будівельних робіт типової форми або інших документів, що підтверджують використання вищевказаного товару, а також відсутні у підприємця кваліфіковані працівники по встановленню вищевказаних будівельних матеріалів. Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно п. п. 2.7, 2.10 акту перевірки від 10.11.2016 № 5305/13-04/ НОМЕР_1 , фактичний вид діяльності позивача, є надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, у підприємницькій діяльності позивач використовує 26 транспортних засобів, має стоянку для паркування транспортних засобів площею 4975,4 кв. м. (а. с. 8-11, том 1). Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить приміщення магазину Ж-1 загальною площею 59,8 кв м та асфальтною площадкою площею 4975,4 кв м за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення ВСР № 012646 від 22.02.2006 та довідкою Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 28.05.2015 року № 277 (а. с. 50-51 том 1). Магазин побудовано на земельній ділянці площею 0,4953 га, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 288838 від 21.08.2007 (а. с. 49, том 1). Позивачем у березні-серпні 2016 року здійснено реконструкцію приміщення магазину та побудовано гаражі з побутовими приміщеннями, прохідної та вбиральні, а також замінено зіпсоване асфальтне покриття на бруківку, за адресою: АДРЕСА_2 . У зв`язку з чим у серпні 2016 року ОСОБА_1 придбано, зокрема: металопрофіль, плоский лист, труба профільна, швелер, пінопласт тощо. ОСОБА_1 , 14.04.2016 подала до Управління ДАБІ у Волинській області декларацію про початок виконання будівельних робіт - реконструкція магазину та будівництво гаражів з побутовими приміщеннями, прохідної, вбиральні по АДРЕСА_2 (а. с. 45-46, том 1) та фактично розпочала ці роботи, які були в подальшому виконані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 згідно із договором від 28.03.2016 № 10-16 (а. с. 44, том 1) та підтверджується декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності від 08.08.2016 (а. с. 42-43, том 1), а також містобудівним розрахунком (а. с. 45-52, том 2). Проаналізувавши вказані документи, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані об`єкти нерухомості, позивач використовує виключно для обслуговування її господарської діяльності, зокрема, для стоянки великовантажних автомобілів та їх ремонту. Крім цього, будь-якої іншої діяльності, зокрема, торгівельної, позивач на цій земельній ділянці не здійснює. Також, на думку суду апеляційної інстанції, цільове призначення вказаної земельної ділянки (для обслуговування магазину), не свідчить про те, що ця земельна ділянка та приміщення, які розташовані на ній, не призначені для здійснення основної діяльності позивача, оскільки обслуговування підприємницької діяльності позивача, потребує здійснення й інших функцій для забезпечення ведення основного виду господарської діяльності позивача - вантажних перевезень. Крім цього, відповідачем в акті перевірки, пункт 2.10, підтверджується що позивачем використовуються в підприємницькій діяльності офісні приміщення та власна стоянка для паркування транспортних засобів площею 4975,4 кв м за вищенаведеною адресою. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачка правомірно включила до податкового кредиту декларації з ПДВ за серпень 2016 року від 16.09.2016 суму ПДВ у розмірі 4029,20 грн за операцією з придбання будівельних матеріалів. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 23.11.2016 № 0067771304 підлягає скасуванню в частині визначення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 345997,11 грн, застосування штрафних санкцій в сумі 172998,56 грн, оскільки позивачкою дотримані вимоги податкового законодавства щодо включення сплаченого ПДВ до податкового кредиту у серпні 2016 року за операцією з придбання транспортного засобу та по операціях з придбання будівельних матеріалів, які в подальшому використовувалися при здійсненні господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 . Щодо зобов`язання відповідача подати висновок про відшкодування з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 346164,00 грн. бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, то суд зазначає наступне. Згідно п. 200.7 ст. 200 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. У такій заяві платник податку зазначає про його відповідність або невідповідність критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті. Пунктом 200.11 ст. 200 цього ПК України передбачено, що контролюючий орган має право провести документальну перевірку платника податку в разі, якщо розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено за рахунок від`ємного значення, сформованого за операціями: за періоди до 1 липня 2015 року, що не підтверджені документальними перевірками; з придбання товарів/послуг у платників податку, що використовували спеціальний режим оподаткування, визначений відповідно до статті 209 цього Кодексу, за період до 1 січня 2016 року. Відповідно до п. п. «б» п. 200.14 ст. 200 ПК України, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки сум бюджетного відшкодування, визначених у пункті 200.11 цієї статті, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування. За приписами п. 200.12 статті 200 ПК України, контролюючий орган зобов`язаний протягом п`яти робочих днів після закінчення перевірки: або подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету; або за заявою платника податку до відповідного контролюючого органу зарахувати таку суму в рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України. На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу (п. 200.13 ст. 200 ПК України). Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно п. 3.1 акту перевірки від 10.11.2016 № 5305/13-04/ НОМЕР_6 , у рядку 20.2.1 декларації з ПДВ за серпень 2016 року позивач задекларувала суму бюджетного відшкодування ПДВ 603536 грн, при цьому, перевіркою підтверджено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у податковій декларації за серпень 2016 року на суму 257372 грн та встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у цій же декларації на 346164 грн, у зв`язку із чим винесено податкове повідомлення-рішення від 23.11.2016 №0067771304 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 346164 грн. Оскільки, в ході судового розгляду цієї справи, встановлено протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 23.11.2016 № 0067771304 в частині визначення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 345997,11 грн, а пунктом 200.12 статті 200 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено обов`язок контролюючого органу щодо подання до органу казначейства відповідного висновку, а тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії підлягають до задоволення шляхом прийняття рішення про зобов`язання Головного управління ДПС у Волинській області подати Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню позивачу з бюджету. Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат за подання апеляційної скарги не має. Апеляційна скарга Головного управління ДПС у Волинській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 313, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд - постановив: апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 803/1860/16 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням строку передбаченого п. 3 Прикінцевих положень КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді О. Б. Заверуха Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 06.05.2020