Постанова 4857 № 380/395/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/395/20 пров. № А/857/3933/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Бруновської Н.В., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі № 380/395/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Сасевич О.М. в м. Львів Львівської області 20.02.2020 року о 13:56 годині відповідно до протоколу судового засідання, дата складення повного тексту судового рішення 25.02.2020 року), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Матвієнко Андрія Анатолійовича, в якому просила суд зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Матвієнко Андрія Анатолійовича включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (надалі також -ПАТ «Дельта Банк») за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з належною їй сумою в розмірі 6505 доларів США, але не більше суми граничного розміру відшкодування. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року позов задоволено частково. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 , якій необхідно здійснити відшкодування коштів за вкладом на рахунку № НОМЕР_1 за договором від 26.02.2015 року №004-13719-260215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США у сумі 6506 доларів США за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив представник Уповноваженої особи, який вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» було вчинено належні відповідні дії, на виконання своїх повноважень щодо виявлення нікчемності договору банківського вкладу (депозиту), який був укладений в період заборони укладення депозитних договорів з підстав віднесення банку до проблемних. Також суд першої інстанції в порушення частини третьої статті 242 КАС України, не дослідив та не надав жодної оцінки положенням договору банківського вкладу, зокрема п. 2.1. Договору, який визначає момент набрання Договором чинності, і який пов`язаний із внесенням виключно вкладником суми вкладу, а не внесенням коштів третіми особами. Так, згідно п.2.1. Договору банківського вкладу (депозиту) «договір набуває чинності з моменту підписання його Сторонами, скріплення печаткою Банку та внесення Вкладником суми вкладу». Згідно преамбули Договору «Вкладником» є ОСОБА_1 . І саме «Вкладником» за Договором, тобто позивачем станом на поточну дату сума вкладу внесена не була. За таких обставин, вважає, що договір банківського вкладу (депозиту) не набув чинності. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 27 квітня 2020 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 року ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії проблемних. 26.02.2015 року між ПАТ «Дельта Банк» (банк), з однієї сторони, та ОСОБА_1 (вкладник), було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США №004-13719-260215. Згідно з пункту 1.2 зазначеного Договору, сума вкладу складає 6505,00 доларів США. Пунктом 1.8 Договору визначено, що зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього Договору. 26.02.2015 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до Договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США №004-13719-260215 від 26.02.2015 року. Згідно з пунктом 1 додаткової угоди №1, сторони домовились викласти пункт 1.8 статті 1 Договору в такій редакції: « 1.8 зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору. Виключно для цілей цього договору сторони домовились, що умови п.5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі до цього договору, не застосовуються. У разі, якщо в день укладання сторонами цього договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму вкладу на рахунок, цей договір вважається таким, що не був укладений.». Судом також з`ясовано, що 26.02.2015 року між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдарована) укладено договір дарування грошей. Згідно із п.1 Договору про дарування грошей від 26.02.2015 року, дарувальник передає безоплатно у власність обдарованої, а обдарована приймає у дарунок 1/3 частку грошових коштів в сумі 19515,84 доларів США, що дорівнює еквіваленту 547341,87 грн., які складаються із суми вкладу - 19076,29 доларів США, що знаходяться на зберіганні на вкладному (депозитному) рахунку № НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк», згідно з договором № НОМЕР_3 банківського вкладу (депозиту) «Найкраща пропозиція on-line» у доларах США від 11.11.2014 року, та нарахованих згідно вищеописаного договору відсотків у сумі 439,55 доларів США, що зберігаються на поточному рахунку № НОМЕР_4 у Банку. Матеріалами справи стверджується, що 27.11.2019 року позивач зверталася із заявою до відповідача, в якій просила включити її до списку вкладників, які мають право на відшкодування коштів межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом в сумі 6505 доларів США. Згідно з листом начальника управління клієнтської підтримки ПАТ «Дельта Банк» від 28.12.2019 року №05-3417414, позивачу надіслано лист про нікчемність правочину, в якому повідомлено про наступне. На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 року №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», виконавчою дирекцією Фонду 02.10.2015 року прийнято рішення №181 «Про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», строком на 2 роки з 05.10.2015 року до 04.10.2917 року. 20.02.2017 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №619 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора», відповідно до якого продовжено строк здійснення ліквідації та повноваження ліквідатора на два роки до 04.10.2019 року включно. 04.04.2019 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №772 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора», відповідно до якого продовжено строки здійснення ліквідації та повноваження ліквідатора на один рік до 04.10.2020 року включно. Керуючись статтею 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі також - Закон № 4452-VI) повідомлено позивача про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) №004-13719-260215 від 26.02.2015 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. Незгода позивача із діями відповідача стала підставою для звернення до суду за захистом порушених прав. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов`язання Уповноваженої особи подати до Фонду інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду. Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Законом № 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. За визначенням статті 2 Закону № 4452-VI вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Відповідно до частини першої, другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Пунктом 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (надалі також - Положення № 14), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників. Суд апеляційної інстанції вказує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом № 4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Необхідно зазначити, що положення чинного законодавства не пов`язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів. Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону № 4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Згідно положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів. Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI (в редакції, чинній на дату укладення договору банківського вкладу) визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Виходячи з аналізу наведених вище норм, Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу. Уповноважена особа визнала нікчемним договір банківського вкладу (депозиту), що укладений між банком і позивачем, з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. Разом з тим, зі змісту даної норми видно, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не може застосовуватись до договору, укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», оскільки умови цього договору не передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання переваг позивачу чи іншим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім`я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом. Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11 червня 2019 року по справі №826/12370/16. Договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США від 26.02.2015 року, визнано Уповноваженою особою нікчемним на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, через те, що кошти на рахунок позивача надійшли внаслідок перерахування коштів на вкладний рахунок іншою фізичною особою з метою створення штучного зобов`язання Фонду на відшкодування коштів за рахунок держави. З урахуванням викладеного позиція відповідача зводиться до того, що, укладаючи такий договір банківського вкладу (депозиту) банк надав кредитору переваги (пільги), прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку. Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону №4452-VI, Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI). Зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору. Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 року у справі №910/14681/17, від 30.05.2018 року у справі №910/23036/16, від 23.10.2018 року у справі №804/6992/15. Апеляційний суд відхиляє посилання Уповноваженої особи про порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивачки положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства та/або Продуктами банку. Зарахування коштів на депозитний рахунок позивача з поточного рахунку іншої фізичної особи узгоджується з положеннями пунктів 10.12, 10.19 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (в редакції, чинній на дату укладення договору банківського вкладу; надалі також - Інструкція № 492), оскільки договором банківського вкладу з урахуванням укладеної до нього додаткової угоди передбачено зарахування коштів на депозитний рахунок вкладника з рахунку іншої особи. Більше того, 26.02.2015 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до Договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США №004-13719-260215 від 26.02.2015 року. Згідно з пунктом 1 додаткової угоди №1, сторони домовились викласти пункт 1.8 статті 1 Договору в такій редакції: « 1.8 зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору. Виключно для цілей цього договору сторони домовились, що умови п.5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі до цього договору, не застосовуються. У разі, якщо в день укладання сторонами цього договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму вкладу на рахунок, цей договір вважається таким, що не був укладений.». Таким чином, відповідачем не доведено наявність правових підстав стосовно не включення позивача до переліку вкладників ПАТ ««Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду як вкладника відповідно до договору банківського вкладу. Крім того, апеляційний суд вважає безпідставними посилання уповноваженої особи на укладення договору банківського вкладу під час дії постанови Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», оскільки остання відповідно до положень статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ «Дельта Банк» обмеження відповідач не надав. При цьому невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. Посилання скаржника на те, що переваги від укладення договорів банківського вкладу полягають в можливості отримання платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отримання її позачергово та раніше за інших кредиторів банку, судом касаційної інстанції сприймаються критично, оскільки останні фактично є припущеннями Уповноваженої особи, в той же час, жодних доказів на підтвердження зобов`язання позивача повернути кошти ініціатору відповідного перерахунку після отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду, надано не було. Як встановлено судом першої інстанції, позивач уклав з ПАТ «Дельта Банк» 26.02.2015 договір №004-13719-260215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 6505,00 доларів США. Укладення зазначеного договору відбулись до початку віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (02 березня 2015 року). Таким чином, виходячи з матеріалів справи, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону № 4452-VI, вклад розміщено на рахунку в ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. При цьому Уповноваженою особою не наведено правових підстав для не включення позивачки до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до приписів Закону № 4452-VI. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про ОСОБА_1 , як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов`язання Уповноваженої особи подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ґрунтуватися на засадах верховенства права. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі- ЄСПЛ). Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог «якості» закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (№ 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча, пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Право на вмотивованість судового рішення, яке є складовою права на справедливий суд, не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, яке ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Відповідно до пункту першого статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі № 380/395/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель