Ухвала КЦС ВС № 357/8020/19

Ухвала 29 квітня 2020 року м. Київ справа № 357/8020/19 провадження № 61-3945ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області про визнання права власності в порядку спадкування та за набувальною давністю, ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Білоцерківської міської ради Київської області про визнання права власності у порядку спадкування та за набувальною давністю. Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_2 , яка проживала та була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 . На день смерті матері залишилась спадщина, до якої входить вказана вище квартира. Вказував, що 21 травня 2018 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською A. A. було заведено спадкову справу № 23/2018 до майна померлої ОСОБА_2 на підставі його заяви від 21 травня 2018 року. Зазначав, що постановою нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25 травня 2018 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану вище квартиру, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, а тому оформити у нотаріуса спадкові права на нерухоме майно він не має можливості. ОСОБА_1 зазначив, що згідно з технічним паспортом від 15 листопада 2005 року спірна квартира складається з таких приміщень: коридор (5-1), житлова кімната (5-2), кухня (5-3), кладова (5-4), ванна (5-5). Приміщення (5-2), загальною площею 25,5 кв. м, ОСОБА_2 отримала у 2004 році в якості службового житла, у якому також була кладова (5-4). Зазначав, що 16 травня 2005 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю ОСОБА_2 надано дозвіл прибудувати до квартири АДРЕСА_1 приміщення коридору (5-1), кухні (5-3) і санвузла (5-5). 16 лютого 2006 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на вказану квартиру № 5, загальною площею 45,5 кв. м, по АДРЕСА_1 . Зазначав, що він проживав зі своєю матір`ю до дня її смерті та доглядав за нею, а після її смерті прийняв спадщину шляхом вступу у фактичне володіння та управління спадковим майном, що підтверджується рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2018 року. На момент вступу у фактичне володіння та управління спадковим майном він був впевнений у тому, що на вказану квартиру не претендують інші особи і він має законне право на отримання права власності на неї. Факт його безперервного володіння квартирою протягом більш як десять років підтверджується рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2018 року, яким встановлено, що він у період з 2007 року по теперішній час провидить ремонтні роботи в квартирі, сплачує комунальні послуги, у квартирі зареєстровані його дружина ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_5 з 21 лютого 2008 року. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а саме: на приміщення квартири (5-1), (5-3), (5-5) - у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , а на приміщення квартири (5-2), (5-4) - у порядку набувальної давності. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 : на приміщення ( 5-1), (5-3), (5-5) у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позовних вимог про визнання права власності за набувальною давністю відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю на приміщення (5-2), (5-4) квартири АДРЕСА_1 , мотивовано тим, що позивач знав про те, що вказані приміщення квартири належали померлому ОСОБА_6 , а тому не можна вважати володіння позивачем цим майном, на яке він просить визнати право власності за набувальною давністю, добросовісним. Також суд дійшов висновку, що позивач не довів давнісність та безперервність володіння і користування цими приміщення квартири. Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2019 року змінено в частині обґрунтування відмови у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю, в іншій частині рішення суду залишено без змін. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що отримання матір`ю позивача ОСОБА_2 у користування спірних приміщень квартири на підставі рішення міської ради та відповідного ордеру, тобто, підставне (титульне) заволодіння майном, виключає можливість застосування до спірних правовідносин норми права, яка регулює набуття права власності за набувальною давністю. ОСОБА_1 у березні 2020 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права за набувальною давністю, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків до 13 квітня 2020 року, але не більше десяти днів з дня вручення цієї ухвали, зокрема запропоновано заявнику подати: касаційну скаргу у новій редакції, з урахуванням пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України; з урахуванням вартості спірного майна самостійно встановити та розрахувати розмір судового збору та сплатити відповідно до розрахованої суми. У квітні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зокрема: касаційна скарга у новій редакції та квитанція про сплату судового збору від 08 квітня 2020 року № 08-3342886/С у розмірі 4 290,40 грн. Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено підстави касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, зокрема такими підставами є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права виключно у випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Підставами касаційного оскарження рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 175/4741/16-ц, від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга подана у передбачений законом строк, за формою та змістом відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. З урахуванням наведеного касаційне провадження в цій справі необхідно відкрити. Керуючись статтями 389, 390, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відкрити касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області про визнання права власності в порядку спадкування та за набувальною давністю, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року. Витребувати з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області матеріали вищезазначеної цивільної справи № 357/8020/19. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, в 10-денний строк з дня отримання ухвали. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик