Ухвала КЦС ВС № 214/6406/19

Ухвала Іменем України 30 квітня 2020 року м. Київ справа № 214/6406/19 провадження № 61-7000ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Покровського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Шевченко Вікторії Михайлівни, стягувач - ОСОБА_2 , ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, у якій просив: визнати неправомірними дії державного виконавця Покровського відділу державної виконавчої служби (далі - ВДВС) у м. Кривому Розі Головного територіального управління юстиції (далі - ГТУЮ) у Дніпропетровській області Шевченко В. М. щодо визначення заборгованості у сумі 11 241,25 грн зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, викладеної в розрахунку від 01 серпня 2019 року за період з 18 вересня 2018 року по 01 серпня 2019 року; визнати даний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів неправомірним; зобов`язати державного виконавця Покровського ВДВС у м. Кривому Розі ГТУЮ у Дніпропетровській області Шевченко В. М. не пізніше наступного робочого дня від дня отримання ухвали здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів на підставі виконавчого листа від 03 вересня 2012 року № 435/8492/12, виданого Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, за період з 18 вересня 2018 року по 01 серпня 2019 року із урахуванням вимог частини другої статті 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Скарга мотивована тим, що рішенням Саксаганського районного м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 жовтня 2012 року у справі № 435/8492/12 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03 вересня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття. На підставі вказаного рішення видано виконавчий лист, який перебуває на виконанні у Покровському ВДВС у м. Кривому Розі ГТУЮ у Дніпропетровській області (виконавче провадження № 35132233). 07 серпня 2019 року ОСОБА_1 отримав від державного виконавця розрахунок заборгованості із сплати аліментів, яка становила 11 241,25 грн. Визначення його доходу у вказаному розрахунку проводилось на рівні середньої заробітної плати для даної місцевості. Таке визначення ОСОБА_1 вважає протиправним, оскільки він здійснює незалежну адвокатську діяльність, тобто він не є особою яка не працює, не є фізичною особою-підприємцем та щодо нього відсутні відомості у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Таким чином, застосування державним виконавцем для визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з нього, відповідно до положень статті 195 СК України є незаконним та недопустимим, оскільки жодна з умов, зазначених у цій статті, не охоплює та не стосується його статусу. Вважає, що оскільки судовим рішенням визначено стягнення аліментів у частці від доходів, однак час для подання до фіскальних органів податкової звітності з відображенням доходів, отриманих ним від незалежної адвокатської діяльності, за результатами звітного року не настав, то нарахування розміру аліментів повинно бути не виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, а згідно частини другої статті 182 СК України, тобто 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.Проте державним виконавцем у розрахунку за липень визначено розмір заборгованості у сумі 2 900,00 грн, який майже в три рази перевищує мінімальний гарантований розмір аліментів, визначений статтею 182 СК України. Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 . Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2020 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що державний виконавець правильно нарахував заборгованість за аліментами, що підлягають сплаті ОСОБА_1 , виходячи із середньої заробітної плати працівника даної місцевості, оскільки у державного виконавця відсутні були відомості щодо його доходу. Такі дії державного виконавця відповідають положенням частин другої, третьої статті 195 СК України, тому неправомірність в діях державного виконавця щодо нарахування заборгованості по сплаті аліментів відсутня. У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його скаргу. Заявник наполягає на тому, що він не є фізичною особою-підприємцем, не є платником єдиного податку, оскільки працює як адвокат, тобто здійснює незалежну професійну діяльність, не є особою, яка не працює, тому застосування державним виконавцем для визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з нього, положень статті 195 СК України є незаконним та недопустимим. Державний виконавець має стягувати аліменти в розмірі, який зазначено у виконавчому документі, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого частиною другою статті 182 СК України. Посилається на те, що звітний період для подання ним податкової звітності до фіскальних органів не настав, тому неможливо на даний час обрахувати суму чистого доходу, необхідну для здійснення утримання аліментів. Вважає, що допущені судами обох інстанцій порушення норм процесуального права, неправильне тлумачення закону і застосування закону, який не підлягає застосуванню при регулюванні спірних правовідносин, незастосування закону, який мав бути застосований, призвело до ухвалення незаконних рішень, визнання дій державного виконавця правомірними та відмови у задоволенні його скарги. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступного висновку. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Сторони виконавчого провадження, як це передбачає стаття 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (стаття 451 ЦПК України). Згідно з частиною третьою статті 71 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Відповідно до частини другої статті 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У відповідності до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Судами попередніх інстанцій встановлено, що державний виконавець Покровського ВДВС у м. Кривому Розі ГТУЮ у Дніпропетровській області Шевченко В. М. виконала вимоги частини третьоїстатті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та визначила суму заборгованості зі сплати аліментів. В силу вимог частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем повідомлено боржника про розрахунок заборгованості. Виходячи з того, що чистий дохід ОСОБА_1 до подання ним щорічної декларації за минулий рік визначити було неможливо, а сам боржник не надав Покровському ВДВС у м. Кривому Розі ГТУЮ у Дніпропетровській області (на даний час - Покровський ВДВС у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)), відомості щодо його щомісячного доходу, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності розрахунку державним виконавцем розміру аліментів, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»). Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку, що законодавець визначив обов`язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Тобто, при наявності спору щодо розміру заборгованості за аліментами, факт існування якого встановлений судами попередніх інстанцій ( ОСОБА_1 просив у скарзі, крім іншого, визнати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів неправомірним та зобов`язати державного виконавця здійснити перерахунок заборгованості), заявник має право звернутись до суду з відповідною заявою у порядку позовного провадження. Встановивши, що державний виконавець Покровського ВДВС у м. Кривому Розі ГТУЮ у Дніпропетровській області Шевченко В. М. діяла в межах зазначених норм права та наданих їй повноважень, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що підстави для визнання її дій неправомірними відсутні. Доводи касаційної скарги містять посилання на факти, що були досліджені та оцінені судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. За правилами частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, а є лише незгодою заявника з їх змістом. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Покровського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Шевченко Вікторії Михайлівни, стягувач - ОСОБА_2 . Копію ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді В. О. Кузнєцов С. О. Карпенко М. Ю. Тітов