Постанова 4824 № 359/6376/19

справа № 359/6376/19 головуючий у суді І інстанції Журавський В.В. провадження № 22-ц/824/4158/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 05 травня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Мостової Г.І., суддів Слюсар Т.А., Волошиної В.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 21 квітня 2011 року у розмірі 121 116 грн 81 коп., яка складається з: 1 061 грн 89 коп. - заборгованості за кредитом; 120 054 грн 92 коп. - заборгованості за відсотками за користування кредитом, та відшкодувати судові витрати у розмірі 1 921грн (а.с.1-3). Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2019 року відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк». Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача заборгованості, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт досягнення сторонами згоди про предмет договору та інші умови та позивачем не надано до суду жодного належного доказу укладення договору між сторонами та відповідно отримання позичальником кредитних коштів у розмірі 1 100 грн., з наданням їй Умов надання банківських послуг, і Тарифів, що в сукупності із заявою свідчило б про укладений у належній формі договір про надання банківських послуг; розрахунок заборгованості не є тим доказом, який підтверджує розмір заборгованості відповідача, оскільки сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем не є підтвердженням наявності заборгованості, наявна в матеріалах справи заява, підписана відповідачем, не містить відомостей щодо встановлення відповідачу будь-якого кредитного ліміту, будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано, до позовної заяви копію картки позичальника, виписки по рахунках відповідача, позивачем не долучено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції: · дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по кредиту; · не врахував, що відповідно до анкети-заяви від 21 квітня 2011 року позичальник висловив згоду про укладення договору та отримання кредитної картки «Універсальна», особистим підписом засвідчив, що ця заява разом з Умовами надання банківських послуг, і Тарифами в сукупності із заявою свідчить про укладений у належній формі договір про надання банківських послуг; · залишив поза увагою, що активація картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Разом з анкетою-заявою відповідач особисто підписав довідку про Умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 пільгового періоду» в якій зазначено: базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5%), порядок нарахування пені, розмір штрафів. Вказана довідка була додана до позовної заяви, про те не була врахована судом першої інстанції. А також, в апеляційній скарзі вказується, що виписка та довідка банку надаються до суду апеляційної інстанції, оскільки підстави відмови у позові стали відомі після отримання судового рішення, надати додаткові докази для повного та всебічного встановлення обставин справи та ухвалення обґрунтованого рішення суд першої інстанції не пропонував. Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив. За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскаржуване рішення залишається без змін з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що 21 квітня 2011 року відповідачем підписано Заяву, при підписанні якої відповідач погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт), а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Крім вказаного, відповідач погодився, що ця заява, разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. В поданій позовній заяві, позивач посилається на те, що відповідач отримав кредит у розмірі 1 100 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Однак, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 21 квітня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, де зазначено, що позичальник просить надати послуги та видати зарплатну картку, що вбачається з відмітки, що зроблена біля послуги - зарплатна картка. А також, у анкеті-заяві відсутні відомості про те, яку саме картку та розмір кредитного ліміту отримала відповідач (а.с. 6 зворот). В апеляційній скарзі, позивач стверджує, що відповідно до анкети-заяви від 21 квітня 2011 року позичальник висловив згоду про укладення договору та отримання кредитної картки «Універсальна», про що засвідчив особистим підписом. А разом з анкетою-заявою відповідач особисто підписав довідку про Умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 пільгового періоду» в якій зазначено: базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5%), порядок нарахування пені, розмір штрафів, що була додана до позовної заяви. Колегія апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції довідки про Умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 пільгового періоду» в якій зазначено: базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5%), порядок нарахування пені, розмір штрафів. Як вбачається з додатків до позовної заяви та матеріалів справи, вказаний доказ до суду першої інстанції позивачем не подавався (а.с. 2 зворот, 3). У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Разом з тим, вказані документи не підтверджують наявність між сторонами кредитних відносин та наявність заборгованості. Як вбачається з матеріалів справи, ні витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», ні витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача. Вбачається, що Заява, підписана відповідачем не містить умов кредитування, відомостей про те встановлення кредитного ліміту, відомостей про те, яку банківську послугу отримав відповідача, яка картка останньому видана, розміру відсоткової ставки та штрафних санкцій. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 21 квітня 2011року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦПК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 526 ЦК України визначено, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмові формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Системний аналіз наведених положень цивільного законодавства дає підстави вважати, що при укладенні кредитного договору кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту, й несе зобов`язання із своєчасного його повернення та сплати процентів. Істотними умовами кредитного договору, що визначені законом, є предмет, сума, строк її повернення та розмір процентів. Проценти за користування кредитними коштами, як і саме обов`язок з повернення кредиту, нараховуються/виникає з моменту зарахування коштів на рахунок позичальника (у даному випадку, зарахування на видану банком платіжну картку та її використання - зняття готівки, тощо), а не з моменту укладення договору або дати, з якої кредитодавець зобов`язаний був надати грошові кошти. Однак, матеріали справи не містять заяви відповідача на отримання кредиту, а також документів за операцію із застосуванням платіжної картки щодо зарахування кредитних коштів, визначених внутрішніми документами АТ КБ «Приватбанк», а подана до позову заява не є належним доказом у розумінні статті 77 ЦПК України, оскільки така заява не підтверджує отримання кредитної картки та факт зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника, з якого могли виникнути як право банку на нарахування відсотків, так і вимоги про повернення кредиту, а так само обов`язок позичальника з повернення кредиту. За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами доказування: письмовими, речовими, і електронними доказами; висновками експертів; показання свідків. За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Представлені суду докази не дають суду підстав вважати, що банком виконані вимоги частини 1 статті 1054 ЦК України щодо зарахування грошових коштів на рахунок відповідача та відповідно використання їх відповідачем. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За пунктом 62 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Розрахунок заборгованості сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, оскільки нічим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити. Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів про надіслання відповідачу інформації щодо встановлення відсоткової ставки та інших умов кредитування та щодо наявності вищезазначеної заборгованості саме у такому розмірі. Крім цього, розрахунок заборгованості оформлений не належним чином, в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, підпису цієї особи та печатки банку, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України №55 від 07 квітня 2003 року. Як вбачається з матеріалів справи, до суду першої інстанції позивачем не було надано виписки про рух коштів. Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 5,6 статті 81 ЦПК України). Згідно з статтею 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною 3 статті 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, АТ КБ «ПриватБанк» до неї долучив виписку по рахунку за період з 01 січня 1999 року по 08 січня 2020 року (а.с. 68-70) та довідку про Умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 пільгового періоду» (а.с. 71). На момент звернення з позовною заявою, вказані докази були наявні у позивача, однак, він не подав їх до суду першої інстанції. Наведені представником банку у апеляційній скарзі причини не є об`єктивними причинами, які перешкодили подати зазначені докази до суду першої інстанції. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При цьому, колегія апеляційного суду звертає увагу на те, що відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доводи апелянта про те, що відповідач заперечень проти позову не подавав, розмір заборгованості та умови договору не оспорював, колегія суддів відхиляє, оскільки доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. Підсумовуючи викладене, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факту отримання кредитних коштів та їх подальше використання відповідачем. Оскільки, для вирішення питання про стягнення відсотків та, відповідно, пені і штрафу, необхідні докази отримання кредитних коштів, тому, з урахуванням установлених судом обставин, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову і в цій частині. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX. Відповідно до пункту 12 цього Закону розділ ХII «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнити пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину». Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2019 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 05 травня 2020 року Головуючий Г.І. Мостова Судді В.М. Волошина Т.А. Слюсар