Постанова Одеський апеляційний суд № 511/679/19

Номер провадження: 22-ц/813/612/20 Номер справи місцевого суду: 511/679/19 Головуючий у першій інстанції Ільяшук А. В. Доповідач Ващенко Л. Г. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.04.2020 року м. Одеса Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі: головуючого - судді Ващенко Л.Г. суддів - Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С., за участі секретаря - Чепрас А.І., розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 29 серпня 2019 року (одноособово суддя Ільящук А.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: орган опіки та піклування Роздільнянської районної державної адміністрації, служба у справах дітей Роздільнянської районної державної адміністрації, виконавчий комітет Роздільнянської міської ради, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА (короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції) 11.04.2019 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування Роздільнянської районної державної адміністрації (далі-Орган опіки та піклування), служба у справах дітей Роздільнянської районної державної адміністрації (далі-Служба у справах дітей), виконавчий комітет Роздільнянської міської ради, як орган опіки та піклування (далі-Органі опіки та піклування 2) про позбавлення батьківських прав, а саме: позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_3 , 2007 року народження. Позов обґрунтовано наступним. ОСОБА_4 , донька позивачки перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , в шлюбі у подружжя народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2010 році ОСОБА_2 і ОСОБА_4 розлучилися, дитина залишилась проживати разом із матір`ю. ІНФОРМАЦІЯ_2 мати дитини ОСОБА_4 померла. Відповідач має іншу родину, де в нього є двоє малолітніх дітей. Після смерті ОСОБА_4 на протязі останніх 3/х років ОСОБА_2 вихованням сина не займається, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не цікавиться його навчанням, не забезпечує йому необхідного догляду (харчування, медичного догляду та лікування). Дитина декілька разів була у новій родині батька, однак будь-якого інтересу до більш тісного спілкування із батьком не проявляє. Позивачка є бабусею дитини, яка займається його вихованням і лише разом з нею дитина почуває себе у безпеці, а про батька не згадує. Дитина навчається по індивідуальній загальноосвітній програмі у зв`язку з наявними у неї захворюванням нервової системи. Позивачка має фінансову можливість проводити відповідне лікування онука на території України та за кордоном. Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 16.04.2018 року позивачка призначена опікуном неповнолітнього ОСОБА_3 . Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, позивачка просила задовольнити позов. У судовому засіданні 29.08.2019 року позивачка позов підтримала і просила про його задоволення. Відповідач у судовому засіданні 29.08.2019 року позов не визнав і просив відмовити у позові. Представник Служби у справах дітей позов підтримав, а представник Органу опіки та піклування 2 заперечував проти задоволення позову. Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 29.08.2019 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено. (короткий зміст вимог апеляційної скарги) ОСОБА_1 не погодилась із рішенням суду від 29.08.2019 року, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. (узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу) Апеляційна скарга ОСОБА_1 зазначає: ОСОБА_4 , донька позивачки, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 народила сина ОСОБА_3 , а у 2010 році донька розлучилася з відповідачем через те, що він зловживав алкогольними напоями, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, застосовував до неї фізичне насилля. На підставі рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 27.08.2010 року з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягувались аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла і після її смерті, на підставі постанови державного виконавця, закрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина. Онук ОСОБА_3 , після смерті матері проживає разом із позивачкою. Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 16.04.2018 року у справі № 511/2071/17, провадження №2/511/62/18 позивачку визнано опікуном дитини, а розпорядженням Роздільнянської РДА Одеської області від 22.05.2018 року № 340/А-2018 онуку ОСОБА_3 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. При ухваленні рішення суд не врахував особу відповідача ОСОБА_2 , який у 2000 році був засуджений до позбавлення волі за ч. 1 ст. 142 КК України, а 08.12.2008 року і 16.05.2009 року арештовувався у зв`язку із притягнення до кримінальної відповідальності. Крім того, за місцем проживання відповідач характеризується вкрай негативно як особа, що зловживає алкогольними напоями, а згідно довідки № 1718 від 18.03.2017 року лікаря-нарколога, відповідач з 18.03.2016 року перебуває на «Д» обліку у лікаря-нарколога (а.с.81) і це свідчить про те, що ОСОБА_2 є хронічним алкоголіком. Суд не прийняв до уваги що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_6 , а саме: після розірвання шлюбу відповідач вихованням сина не займається, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не цікавиться його навчанням, не забезпечує йому необхідного догляду (харчування, медичного догляду та лікування). З квітня 2016 року відповідач, незважаючи на неодноразові звернення до нього, не надав жодної копійки на утримання сина. Навчанням та вихованням ОСОБА_6 , з моменту смерті його матері, на протязі останніх трьох років, займається позивачка. ОСОБА_5 страждає тяжкими захворюваннями нервової системи, а відповідач не займається його медичним доглядом і не надає будь-якої матеріальної допомоги. У березні 2019 року вона лікувала дитину у лікаря-стоматолога, на що витратила більш як 7 000 гривень. Суд прийняв до уваги покази ОСОБА_2 , що той «ніколи не втрачав своїх батьківських почуттів до сина і завжди надавав йому посильну матеріальну допомогу у виді аліментів», однак не звернув уваги та те, що постановою державного виконавця від 14.10.2016 року закінчено виконавче провадження щодо стягнення з відповідача аліментів. Суд прийняв до уваги довідку №15 від 01.08.2019 року, в той час коли такої медичної установи не існує взагалі. Всупереч вимогам п. 16 постанови Пленуму Веховного Суду України від 30.03.2007 №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» про те, що, хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками, суд прийшов до висновку, що відповідач не є хронічним алкоголіком, так як не перебуває на обліку у лікарів психіатра та нарколога. Посилання суду на заяву відповідача від 09.10.2017 року до Служби у справах дітей (а.с.100) не витримує критики. Відповідно до п. 11 Типового Положення про службу у справах дітей районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2007 p. N 1068, служба у справах зобов`язана запрошувати для бесіди батьків або опікунів, піклувальників, посадових осіб з метою з`ясування причин та умов, які призвели до порушення прав дітей і вживати заходів до їх усунення. Якби у 2017 році вона допустила вказані у заяві від 09.10.2017 року порушення прав онука, то служба у справах дітей повинна була вжити відповідні заходи, однак будь-які документів, які б свідчили про це, суду не надано. Відповідно до паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім`я відповідача, останній з 18.07.2018 року по 09.07.2019 року включно перебував за межами України. Вказаний факт виключає теоретичну можливість відповідача займатись вихованням сина та отримував постійні доходи. За весь цей час відповідач не перерахував жодного цента (копійки) на утримання онука, хоча мав таку можливість і суд не врахував ці обставини. Безпідставно суд не врахував висновок Служби у справах дітей про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав про ухилення від виконання батьківських обов`язків, а також свідчення свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , що після смерті матері дитини його батько з 2016 року вихованням та утримуванням сина не займається. (узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи) Відповідач ОСОБА_2 , треті особи в особі представників: Служби у справах дітей; Органів опіки та піклування не скористались правом надати відзив, заперечення або пояснення на апеляційну скаргу. ІІІ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА (встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини) Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини. ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_5 , батьком якого є відповідач ОСОБА_2 , а матір`ю дитини є ОСОБА_10 , після розірвання шлюбу ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла (а.с.4,6) ОСОБА_5 , 2007 року народження, після смерті матері ОСОБА_4 зареєстрований разом із бабусею ОСОБА_11 у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Роздільнянської міської ради №4571 від 27.09.2018 року (а.с.5) ОСОБА_5 навчається в НВК (школа-гімназія) №1 м. Роздільна, і, згідно характеристики даного навчального закладу, опікун ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню дитини, цікавиться його навчанням ( а.с.8). Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 112/0 від 20.03.2019 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 страждає на захворювання, відповідно до діагнозу лікарів (а.с.9-11,78). Орган опіки та піклування 03.05.2019 року надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав стосовно ОСОБА_2 (а.с.25,26). Відповідач ОСОБА_2 має нову сім`ю, є батьком двох дітей: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.104-106). 09.10.2017 року відповідач звернувся до Служби із заявою, що за домовленістю із ОСОБА_1 , його син ОСОБА_5 проживає разом з бабусею, однак з серпня 2017 року ОСОБА_1 відмовляється від матеріальної допомоги та перешкоджає у спілкуванні із сином (а.с.100). Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 16.04. 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та встановлення опіки, малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відібрано від його батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 без позбавлення батьківських прав, ОСОБА_1 призначено опікуном малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с.50-54) Згідно акту обстеження умов проживання від 22.07.2019 року відповідача ОСОБА_14 по АДРЕСА_2 , умови проживання добрі, є всі необхідні речі для розвитку дітей, до складу сім`ї входять: дружина ОСОБА_15 , син ОСОБА_16 , 2013 року народження і донька ОСОБА_17 2017 року народження. ( а.с. 87,104-106). ОСОБА_2 , згідно довідки №15 від 01.08.2019 року Роздільнянської ЦРБ, на обліку у лікаря-нарколога не перебуває (а.с.103). Відповідно до довідки № 10472 відділу Державної виконавчої служби Роздільнянського міжрайонного управління юстиції в Одеській області від 07.06.2019 року, у відділі ДВС відсутні на виконанні виконавчі документи щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_18 (а.с.38). На підставі висновку ЛКК №187 від 20.06.2019 року, ОСОБА_5 , за станом здоров`я, потребує в індивідуальному навчанні у школі в 2019-2020 роках по загально навчальній програмі (а.с.79)0. ОСОБА_2 перебував за межами України в період з 18.07.2018 року по 09.07.2019 року включно (паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , а.с.75). Судом апеляційної інстанції встановлені нові обставини і досліджені нові докази. До апеляційної скарги позивачка додала нові докази в копіях: висновок ЛКК №237 від 27.07.2018 року про те, що ОСОБА_5 , за станом здоров`я потребував в індивідуальному навчанні у школі в 2018-2019 роках по загально навчальній програмі; акт обстеження умов проживання від 21.09.2018 року ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_3 ; акт обстеження матеріально-побутових умов від 25.1.2018 року у квартирі АДРЕСА_3 ; довідку про склад сім`ї і зареєстрованих від 28.02.2019 року у будинку АДРЕСА_4 ; довідку про доходи позивачки ОСОБА_1 за липень 2018 року - червень 2019 року; лист-подяку позивачці з притулку для дітей «Теплий дім»; акт обстеження матеріально-побутових умов від 01.03.2019 року у квартирі АДРЕСА_3 ; довідку ДФС про подану декларацію про майновий стан і доходи позивачки ОСОБА_1 в період з січня 2017 року по грудень 2017 року; свідоцтво про державну реєстрацію з 11.04.2000 року фізичної особи-підприємця позивачки ОСОБА_1 ; акт судово-медичного обстеження №8 ОСОБА_19 від 08.01.2009 року; розпорядження від 22.05.2018 року №340/а-2018 Роздільнянської районної державної адміністрації «Про надання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування»; довідку № 1148-24032010 / 51030 ОСК УМВД України в Одеській області від 24.03.2010 року стосовно відповідача ОСОБА_2 ; характеристику на відповідача ОСОБА_2 станом на 2010 рік; медичну документацію стосовно ОСОБА_6 і витрати на лікування; постанову держвиконавця від 24.10.2016 року про закінчення виконавчого провадження зі стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 у зв`язку зі смертю стягувача, відповідно до п.3 ч. 2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.133-162). Між сторонами виникли правовідносини щодо позбавлення батьківських прав, які регулюються нормами СК України. (доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції) Суд першої інстанції, відмовляючи у позові виходив з того, що позивачка не довела вимог щодо умисного ухилення відповідача, як батька від виконання ним батьківських обов`язків відносно дитини (а.с.112-117). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне. Позивачка просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_6 , 2007 року народження з підстав п.2 ч.1 ст. 164 СК України (а.с.2,3). Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини. Держава має забезпечити, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли за рішенням суду буде встановлено, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (ст. 164 ч.1 п.2 СК України). Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і у сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Вирішуючи питання позбавлення батьківських прав необхідно встановити не лише факт невиконання батьком обов`язків по вихованню, а і факт того, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки. Позбавлення батьківських прав є крайньої мірою відповідальності і застосовується судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними. Позивачка, заявляючи вимоги з підстав п.2 ч.1 ст. 164 СК України, стверджувала, що відповідач не приймає участі у вихованні сина, не цікавиться його життям і не спілкується з ним, що, на її думку, свідчить про ухилення відповідача від виконання ним своїх обов`язків. На підтвердження зазначених обставин, посилалась на пояснення свідків: ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які допитані судом і пояснили, що вихованням дитини фактично займається бабуся, а батька не цікавить доля дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про застосування таких заходів слід вирішувати після з`ясування обставин ставлення батьків до дітей. Відповідач ОСОБА_2 у суді першої інстанції пояснював, що він ніколи не втрачав своїх батьківських почуттів до сина і надавав посильну матеріальну допомогу у вигляді аліментів. Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з матір`ю, а він регулярно сплачував аліменти на утримання сина. Позивачка, після смерті матері дитини, припинила брати від нього гроші в якості аліментів й надавати можливість спілкуватися та бачитись із сином. У квітні 2018 року, на підставі рішенням суду, позивачці відмовлено у позбавленні його батьківських прав, однак позивачку призначено опікуном сина, проти чого він не заперечував і рішення суду в цій частині не оскаржив (а.с.107-109). У судовому засіданні 29.08.2019 року неповнолітній ОСОБА_3 повідомив суду, що не бажає проживати з батьком, хоче проживати з бабусею, разом з тим, не заперечує проти спілкування з батьком (а.с.108,109). Європейський суд з прав людини у справі "Савіни проти України" (рішення від 18.12.2008 року), зокрема зазначав про наступне, «п. 47… право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. The United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. рішення у справі ОСОБА_20 , п. 87). Пункт 49 рішення у справі "Савіни проти України" також зазначає, що «…. хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу "Ньяоре проти Франції" (Gnahore v. France), N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (див., наприклад, справу "Скоццарі та Дж`юнта проти Італії" (Scozzari & Giunta v. Italy), [GC], NN 39221/98 і 41963/98, п. 148, ЄСПЛ 2000-VIII). Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами тривалий час існують неприязні відносини з приводу виховання дитини. У 2018 році відповідачка вже зверталась із позовом про позбавлення відповідача батьківських прав з підстав ухилення останнім від виконання обов`язків щодо виховання дитини (а.с.50-54). З рішення Роздільнського районного суду Одеської області від 16.04.2018 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 , зважаючи на конфліктну ситуацію із позивачкою і ставлення дитини, з метою, щоб не наражатись на відкритий конфлікт та не травмувати сина, надав дозвіл на проживання дитини із бабусею, тобто зайняв позицію, яку суд визнав частково правильною (а.с.52 зворот). Ухиленням від обов`язків з виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, є лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів свідомого нехтування відповідачем своїми обов`язками, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки. Зокрема відсутні докази на підтвердження того, що в період з травня 2016 року (після прийняття судом рішення від 16.04.2018 року) і по квітень 2019 року (час звернення до суду із позовом) позивачка зверталась до органу опіки та піклування з приводу не виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, що до відповідача у цей період застосовувались будь-які заходи впливу. Суд, з врахуванням обставин справи, надав належну оцінку висновку органу опіки та піклування від 03.05.2019 року (а.с.25,26) про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина, який, в силу ч.5 ст. 19 СК України, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду ( ч.5 ст.19 СК України), зважаючи зокрема на те, що висновок складено за відсутності ОСОБА_2 , який в цей період знаходився за межами України і суперечить обставинам справи та наданим доказам. Беручи до уваги, що позивачка не надала достатніх доказів того, що відповідач ухилявся від виконання обов`язків з виховання малолітнього сина, а також, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин і таких виняткових обставин, у даному випадку, не встановлено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку по відмову у позові за недоведеністю позовних вимог. (мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу) Доводи позивачки у скарзі про те, що: суд не врахував особу відповідача ОСОБА_2 , який у 2000 році був засуджений до позбавлення волі, а у 2008 та 2009 роках арештовувався за підозрами у скоєнні злочинів і за місцем проживання характеризується вкрай негативно як особа, що зловживає алкогольними напоями, а згідно довідки від 18.03.2017 року лікаря-нарколога з 18.03.2016 року перебуває на «Д» обліку у лікаря-нарколога і це свідчить, що ОСОБА_2 є хронічним алкоголіком; суд не взяв до уваги, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, оскільки з квітня 2016 року вихованням сина не займається, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не цікавиться його навчанням, не забезпечує йому необхідного догляду (харчування, медичного догляду та лікування); дитина страждає тяжкими захворюваннями нервової системи, а відповідач не займається його медичним доглядом і не надає будь-якої матеріальної допомоги; висновок суду, що відповідач не перебуває на обліку у лікаря-нарколога суперечить матеріалами справи, суд взяв до уваги довідку №15 від 01.08.2019 року, видану установою, якої не існує; хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію підтверджуються відповідними медичними висновками, однак суд безпідставно прийшов до висновку, що відповідач не є хронічним алкоголіком; суд повірив відповідачу, що нібито позивачка після смерті доньки припинила брати від нього гроші на утримання онука і перестала надавати йому можливість спілкуватись та бачитись з сином, що не підтверджено належним і допустимими доказами; посилання суду на заяву відповідача від 09.10.2017 року до Служби у справах дітей не витримує критики, оскільки відповідно до п. 11 Типового Положення про службу у справах дітей …, служба у справах дітей повинна була вжити заходів, однак будь-яких документів, які б свідчили про це, суду не надано, тобто заяву сфальсифіковано з метою вплинути на рішення суду; відповідач з 18.07.2018 року по 09.07.2019 року включно перебував за межами України і цей факт виключає теоретичну можливість відповідача займатись вихованням сина та отримував постійні доходи, відповідач не надавав матеріальної допомоги на утримання сина, хоча мав таку можливість; суд безпідставно не врахував висновок Служби у справах дітей про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, а також свідчення свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - не заслуговують на увагу. Позивачка просить позбавити відповідача батьківських прав з підстав того, що він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Суду не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, не виконував свої батьківські обов`язки, а також, що протягом квітня 2018 - квітня 2019 року позивачка зверталась до відповідача або органу опіку та піклування з приводу того, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, у тому числі не надає матеріальної допомоги на утримання та лікування дитини. Відомості щодо особи відповідача (засудження його у 2000 році, арешти у 2008 та 2009 роках, перебування на «Д» обліку в 2016 році у лікаря-нарколога), у даному випадку, не мають правового значення для вирішення спору. Слід зазначити, що довідка від 18.09.2017 року лікаря-нарколога про перебування відповідача з 18.03.2016 року на «Д» обліку, як доказ, вже була предметом оцінки судом у справі №511/2071/17, а.с.50-54,81. З рішення суду вбачається, що на запит суду Роздільнянська ЦРБ 12.04.2018 року повідомила, що ОСОБА_2 у 2015 році одноразово перебував на стаціонарному лікуванні, однак на обліку у лікаря-нарколога не перебуває (а.с.51). Згідно довідки №15 від 01.08.2019 року Роздільнянської ЦРБ, ОСОБА_2 на обліку у лікаря-нарколога не перебуває. Постановою держвиконавця від 24.10.2016 року закінчено виконавче провадження зі стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , у зв`язку зі смертю стягувача, відповідно до п.3 ч. 2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Позивачка, всупереч ст. ст. 76-80 ЦПК України, не надала достатніх доказів, які б у своїй сукупності дали змогу суду дійти висновку про наявність обставин справи, що входять до предмета доказування, а саме, що відповідач ухилявся від виконання обов`язків з виховання малолітнього сина. Заява відповідача від 09.10.2017 року до Служби у справах дітей також була предметом дослідження і оцінки судом під час вирішення справи №511/2071/17 (а.с.51 зворот,100). Перебування відповідача за межами України з липня 2018 року по липень 2019 року, саме по собі не є доказом для ствердження, що відповідач у цей період ухилявся від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. З врахуванням обставин справи, суд надав належну оцінку висновку органу опіки та піклування від 03.05.2019 року, який має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду, а також поясненням свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Надані позивачкою письмові докази (висновок органу опіки та піклування, медична документація стосовно дитини, акти про умови проживання), у розумінні ст. 80 ч.1 ЦПК України, не є достатніми доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування, тобто, що відповідач ухилявся від виконання своїх обов`язків по вихованню малолітньої дитини. (чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду) Позивачка не довела своїх вимог, тому відсутні підстави для ствердження про порушення прав та інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду. (висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції) Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. СУДОВІ ВИТРАТИ. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1, ч.2 п.п.1-3 ЦПК України). Апеляційна скарга позивачки залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції про відмову у позові - без змін, тому позивачка не має права на відшкодування судових витрат. ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 29 серпня 2019 року- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки касаційного оскарження, визначені ст. 390 ЦПК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 05.05.2020 року. Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко Г.Я. Колесніков Є.С. Сєвєрова