Постанова 4801 № 145/168/19

Справа № 145/168/19 Провадження № 22-ц/801/976/2020 Категорія: 99 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ратушняк І. О. Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 05 травня 2020 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Стадника І.М., суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В. з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2020 року, ухвалене під головування судді Ратушняка І.О., дата складення повного тексту якого не зазначена в справі №145/168/19 у справі за заявою ОСОБА_1 (заявник) за участі ОСОБА_2 , Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, Тиврівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (заінтересовані особи) про встановлення факту смерті спадкодавця, встановив: ОСОБА_1 звернувся до районного суду із заявою встановлення факту смерті спадкодавця, яку мотивував тим, що не має можливості належним чином оформити спадщину після смерті свого батька, який за життя успадкував після смерті брата майно, проте належним чином спадщину не прийняв. Батько ОСОБА_3 був спадкоємцем другої черги спадкування за законом після брата ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та спадщину прийняв в силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України. До складу прийнятої батьком спадщини увійшло і право на земельну частку (пай) розміром 3,85 в умовних кадастрових гектарах на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, яке належало ОСОБА_4 на підставі сертифіката серії ВН № 0216781 від 21 травня 1997 року. ОСОБА_4 до дня смерті проживав та був зареєстрований по АДРЕСА_1 разом з його батьком, заявником та його братом ОСОБА_2 . ОСОБА_4 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час риболовлі та купання на р. Південний Буг в с. Кліщів Тиврівського району, його тіло була знайдено лише через місяць після загибелі, медичне свідоцтво про смерть його покійний батько не одержував, смерть органами РАЦСу не реєструвалася. Встановлення даного факту необхідне йому для того, щоб реалізувати своє право на спадкування та одержати свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) після смерті його батька, який в свою чергу успадкував її після смерті свого брата й його дядька заявника - ОСОБА_4 . Просить встановити факт, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Кліщів Тиврівського району Вінницької області. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2020 року в задоволенні заяви відмовлено. Не погодившись із судовим рішенням заявник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права та невідповідність його висновків дійсним обставинам справи, просив скасувати рішення та ухвали нове про задоволення заяви. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд не взяв до уваги покази свідків, які підтвердили викладені в заяві доводи, натомість взявши до уваги зроблену у тексті заяви технічну помилку щодо дати виявлення тіла ОСОБА_4 , суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні заяви. В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Соломон В.А. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній. Інші учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, своїх представників з належно оформленими повноваженнями до суду не направили, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи. Апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися за засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько заявника - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина, у тому числі і право на земельну частку (пай) розміром 3,85 в умовних кадастрових гектарах на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, яку він за твердженням заявника успадкував після смерті свого брата ОСОБА_4 , що володів даним правом на підставі сертифіката серії ВН № 0216781 від 21 травня 1997 року. Смерть ОСОБА_4 органами РАЦСу не реєструвалася, він нібито загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час риболовлі та купання на р. Південний Буг с. Кліщів, медичне свідоцтво про смерть не видавалось. Відповідно до довідки обласного бюро судово-медичної експертизи № 692 від 25.05.2019 (а.с. 93) за даними архіву бюро за період з 01.01.2003 по 31.12.2005 в Тиврівському відділенні бюро труп ОСОБА_1 , 1961 р.н. не досліджувався. Відмовляючи в задоволенні заяви суд першої інстанції виходив із того, що заявником не надано доказів на підтвердження доводів заяви. Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції вірним, а доводи апеляційної скарги його не спростовують. Відповідно до п. 8 ч. 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану смерті. За вимогами частини 2 статті 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 13 Постанови № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (з подальшими змінами) заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву з посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. При цьому слід мати на увазі, що встановлення з зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті і полягає у з`ясуванні, насамперед, обставин не самої події смерті, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану) та від оголошення особи померлою, яке провадиться за іншими правилами ЦПК. На відміну від факту смерті особи, який встановлюється судом за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин, громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина, коли немає доказів про факт його смерті. У цих справах суд визнає днем смерті громадянина, оголошеного померлим, день його гаданої смерті, якщо він пропав без вісті за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, а в інших випадках днем смерті вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим. Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Статтею 17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою. Порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, в стверджуваний час смерті ОСОБА_1 був передбачений Інструкцією, затвердженою наказом МОЗ України від 03.07.1995 № 124, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.08.1995 за № 267/803, яка втратила чинність згідно з наказом МОЗ України від 08.08.2006 № 545, але була чинною станом на 2004 рік. Пунктами 2-4 Розділу І Інструкції встановлено, що заява про реєстрацію смерті може бути подана до органів реєстрації актів громадянського стану родичами померлого, його сусідами, працівниками житлово-експлуатаційних організацій та іншими особами, а також за повідомленням адміністрації закладу охорони здоров`я, де настала смерть. Заява про реєстрацію смерті повинна бути зроблена не пізніше трьох діб з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі неможливості одержання довідки медичної установи або висновку судово-медичної експертизи чи прокурора - не пізніше 5 діб. Лікарське свідоцтво про смерть видається всіма закладами охорони здоров`я: лікарнями, амбулаторно-поліклінічними закладами, диспансерами, пологовими будинками, санаторіями, патологоанатомічними бюро, бюро судово-медичної експертизи. В містах, селищах міського типу, населених пунктах сільської місцевості в закладах охорони здоров`я, в яких працюють не менше двох лікарів, видаються тільки лікарські свідоцтва про смерть. В сільських населених пунктах в закладах охорони здоров`я, де працює тільки один лікар, у випадках його відсутності (хвороба, відпустка і таке інше), як виняток, фельдшером видається фельдшерська довідка про смерть (форма N 106-1/0-95, затверджена наказом МОЗ України від 3 липня 1995 р. N 124). Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається родичам померлого чи іншим особам (згідно з пунктом 2 цієї Інструкції) під розписку на корінці лікарського свідоцтва про смерть, який залишається в закладах охорони здоров`я. Видача трупа без лікарського свідоцтва про смерть забороняється. У випадках поховання померлого закладами охорони здоров`я - останні обов`язково заповнюють лікарське свідоцтво про смерть і віддають його в органи реєстрації актів громадянського стану - не пізніше трьох діб з дня настання смерті. У випадках загублення лікарського свідоцтва про смерть видається нове свідоцтво з поміткою "дублікат" на підставі письмової заяви особи, яка звернулась у заклад охорони здоров`я за дублікатом лікарського свідоцтва про смерть. При підозрі на насильницьку смерть або у випадках, коли смерть настала від механічної асфіксії, дії крайніх температур, електричного струму, після штучного аборту, проведеного за межами медичного закладу, при раптовій смерті дітей, які не знаходились під медичним наглядом, а також на померлих, особа яких не встановлена, лікарське свідоцтво про смерть видається судово-медичним експертом після розтину згідно з Кримінально-процесуальним кодексом, наказом МОЗ України N 6 від 17.01.95. Забороняється видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, без особистого встановлення лікарем факту смерті. У виняткових випадках свідоцтво про смерть може бути видано лікарем, який встановив смерть тільки на підставі огляду трупа (при відсутності підозри на насильницьку смерть). Це не поширюється на судово-медичних експертів та патологоанатомів, яким забороняється видавати лікарське свідоцтво про смерть тільки на підставі зовнішнього огляду трупа (наказ МОЗ України N 6 від 17.01.95 р., наказ МОЗ України N 81 від 12.05.92 р.) - пункти 3-4 Розділу ІІ Інструкції. Пунктом 1 Розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 №52/5, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма N 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма N 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. Виходячи з вимог наведених нормативно-правових актів факт смерті особи має бути підтверджений лікарським свідоцтвом про смерть або фельдшерською довідкою про смерть, а встановлення факту смерті особи в певний час судом може мати місце за умови його підтвердження належними і допустимими доказами, проте неможливості реєстрації органами РАЦС, зокрема, у зв`язку з пропуском строку для подання заяви про реєстрацію смерті. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Так, апелянтом не додано доказів на підтвердження своїх доводів, зокрема лікарського свідоцтва про смерть, довідки про поховання, протоколу огляду трупа, тощо. Посилання заявника на відсутність лікарського свідоцтва про смерть через неможливість доправити тіло дядька до бюро судово-медичної експертизи в м. Вінницю є безпідставними. Як зазначалось вище, відповідно до вимог Інструкції лікарське свідоцтво про смерть або ж фельдшерську довідку про смерть міг видати лікар (фельдшер) місцевої лікарні. Крім того, на підтвердження своїх доводів заявник зазначає, що при виявленні тіла були присутні працівники Тиврівського РВ УМВС, які в свою чергу запросили понятих при впізнанні особи. На виконання вимог КПК працівниками міліції мали бути складені відповідні протоколи (огляду місця події, огляду трупа), а за результатами проведеної перевірки та судово-медичної експертизи трупа - мало бути прийняте процесуальне рішення про порушення кримінальної справи чи відмову в цьому. Заявником не додано до матеріалів справи копій таких протоколів, і за матеріалами справи можливість надання суду чи витребування ним їх копій втрачена у зв`язку зі спливом строків їх зберігання. Разом з тим, встановлення факту народження або смерті особи має важливе значення як для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, так і для вирішення питань правонаступництва померлої особи, а тому рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у їх сукупності та взаємозв`язку. Отже колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий І.М. Стадник Судді Ю.Б. Войтко І.В. Міхасішин