Постанова 4816 № 591/2393/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2020 року м.Суми Справа №591/2393/18 Номер провадження 22-ц/816/1073/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Орлова І. В. з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І., сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 13 березня 2020 року, постановлену у складі судді Клименко А.Я. в приміщенні Зарічного районного суду м. Суми,- ВСТАНОВИВ: У березні 2020 року позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на частину приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 111,37 кв.м (а. с. 145-147). Заява обґрунтована тим, що в провадженні Зарічного районного суду м. Суми знаходиться цивільна справа за його позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право власності недійсним та визнання права власності на майно. У зв`язку з цим вважає, що відчуження спірного майна відповідачами може ускладнити виконання рішення суду в разі задоволення його позову та потребувати в подальшому додаткових звернень до суду з метою витребування цього майна, розірвання договорів тощо. Просить накласти арешт на частину приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 111,37 кв.м; заборонити відповідачам вчиняти будь-які дії, пов`язані з відчуженням та передачею іншим особам приміщень за вказаною адресою до прийняття рішення по суті справи; заборонити відповідачам та будь-яким особам від їх імені та за їх дорученням чинити перешкоди в доступі до спірного приміщення. Зарічний районний суд м. Суми ухвалою від 13 березня 2020 року відмовив у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову (а.с. 149-150). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість судового рішення, просить ухвалу суду скасувати та забезпечити позов. В доводах апеляційної скарги, які є аналогічними доводам, викладеним у заяві, зазначає, що оскільки предметом позову є визнання недійсним свідоцтва про право власності, видані відповідачам на спірне приміщення, то в разі відчуження останніми спірного майна, виконання рішення у випадку задоволення його позовних вимог може бути ускладнене. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника адвоката Бровка Р.М., третю особу ОСОБА_5 , які підтримали апеляційну скаргу, представника ОСОБА_2 - адвоката Самохіна А.М., який заперечує проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що в провадженні Зарічного районного суду м. Суми знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право власності недійсним та визнання права власності на майно (а. с. 3-14, 75). З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №84267412 від 05 квітня 2017 року вбачається, що об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 157,5 кв.м, з 01 липня 2016 року належав на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №1736 від 01 липня 2016 року; 05 квітня 2017 року право власності скасовано на підставі рішення Зарічного районного суду м. Суми від 10 січня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Сумської області від 22 березня 2017 року (а. с. 123). 05 квітня 2017 року право спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 157,5 кв.м, зареєстроване за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в розмірі по 1/3 за кожним співвласником на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися (а. с. 125-127). Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції керувався ст. ст. 149-150 ЦПК України та виходив із того, що позивачем не доведено наявність обставин, які б могли істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених прав позивача. Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, так як суд дійшов їх правильно встановивши обставини справи та з вірним застосуванням норм процесуального права. Згідно з ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Отже, забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. З матеріалів справи не вбачається та заявником не доведено, що відповідачі намагаються реалізувати спірне майно чи вчиняють підготовчі дії до цього. Натомість, у постанові державного виконавця від 01 липня 2016 року при примусовому виконанні виконавчих листів №591/7908/14-ц від 25 лютого 2015 року, №591/7583/13-ц від 22 жовтня 2013 року, №591/4389/15-ц від 04 серпня 2015 року, №1805/8671/2012 від 17 травня 2013 року про стягнення з ТОВ «Олімп» на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 боргу вказано, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 157,5 кв.м, було описане державним виконавцем в акті опису і арешту майна боржника від 18 грудня 2013 року. 10 березня 2015 року Ковпаківський ВДВС м. Суми передав до СФ ДП «Сетам» на реалізацію вказане майно. Однак прилюдні торги від 15 квітня 2015 року, 18 червня 2015 року та 17 серпня 2015 року по реалізації арештованого майна у зв`язку з відсутністю покупців не відбулися, на підставі чого проведено уцінку. 14 вересня 2015 року стягувачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі їх заяви про залишення за собою нереалізованого майна боржника ТОВ «Олімп», а саме нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 157,5 кв.м, їм було передано вказане приміщення за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалось на реалізацію (а. с. 112). Крім того відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на нежитлове приміщення площею 157,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 накладено арешт на підставі ухвали Зарічного районного суду м. Суми у справі 591/6302/17. В зазначеній справі арешт накладено судом на підставі заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про забезпечення позову. Постановою Сумського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у справі 591/6302/17 у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено. Проте із заявою про скасування заходів забезпечення позову в зазначеній справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не звертались, що також свідчить про відсутність у них наміру відчужити спірне нерухоме майно. Тобто позивачем не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачами дій, спрямованих на реалізацію спірного майна, навпаки, відповідачі після прилюдних торгів, які не відбулися, залишили майно у себе та сплатили за нього різницю вартості, в подальшому спроби реалізувати нежитлові приміщення не здійснювались, навпаки за їх заявою в іншій цивільній справі накладено арешт на спірне нежитлове приміщення, який не скасований до цього часу. Тому самі лише твердження позивача про потенційну можливість здійснити відчуження спірного майна відповідачами чи ухилення від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 січня 2020 року у справі №922/2163/17. Також колегія суддів зазначає, що згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для забезпечення позову ОСОБА_1 . З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 381; 382; 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 13 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий: Т.А. Левченко Судді О.Ю.Кононенко І.В. Орлов