Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/1823/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/1823/19 пров. № 857/12775/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н. М., суддів Ільчишин Н. В., Пліша М. А., з участю секретаря судового засідання Хітрень О. Ю., позивач: не з`явився відповідач: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 500/1823/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - суддя в 1-й інстанції - Мандзій О. П., час ухвалення рішення - 15:36 год., місце ухвалення рішення - м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення - 04.11.2019, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій просив: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до трудового стажу періоду підприємницької діяльності з 01.01.1992 року по 02.10.1995 року, періодів роботи зазначених в графах 1, 2, 3, 4 трудової книжки (з 01.03.1953 року по 30.12.1955 року робота в Заложцівській промартілі «Червона зірка» та в Заложцівському РПС), та не застосування коефіцієнту при перерахунку пенсії; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії згідно постанов Кабінету Міністрів України від 13.01.1993 року № 16 та від 20.07.1992 року № 395 з 01.10.2017 року (тобто з моменту прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року) та виплатити недоплачену пенсію з 01.10.2017 року із врахуванням трудового стажу по підприємницькій діяльності в період з 01.01.1992 року по 02.10.1995 року, а також зарахуванням періодів роботи зазначених в графах 1, 2, 3, 4 в трудовій книжці тобто з 01.03.1953 року по 30.12.1955 року в Заложцівській промартілі «Червона зірка» і в Заложцівському РПС. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 08.01.1993 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивач 18.01.2019 року звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії, при обчислені якої безпідставно не включено до страхового стажу періоди з 01.08.1953 року по 30.12.1955 року та з 01.01.1992 року по 02.10.1995 року та, як наслідок, застосовано невірний коефіцієнт, що після проведення перерахунку у жовтні 2017 року склав 1%, а також не враховано постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1993 року № 16 «Про порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 листопада 1992 року» та від 20.07.1992 року № 395 «Про додаткове коригування рівнів державних пенсій». Факт роботи позивача в період з 01.08.1953 року по 30.12.1955 року підтверджується записами трудової книжки та довідкою про сплату страхових внесків за період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1992 року по 02.10.1995 року. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, викладену у листі від 04.02.2019 року № 20/Б-11, в частині не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи в Заложцівському РПС з 01.08.1953 року по 14.09.1953 року, з 01.03.1954 року по 14.10.1954 року, з 01.11.1954 року по 14.02.1955 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в Заложцівському РПС з 01.08.1953 року по 14.09.1953 року, з 01.03.1954 року по 14.10.1954 року, з 01.11.1954 року по 14.02.1955 року та провести перерахунок пенсії з 18.01.2019 року. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог. Стягнуто з Державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 384,20 грн, сплачений згідно квитанції № 0.0.1422462831.1 від 29.07.2019 року. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, зазначає, що він діяв відповідно до вимог чинного законодавства і вірно розрахував позивачу трудовий стаж. Судом першої інстанції не враховано, що за відсутності в трудовій книжці необхідних записів, для підтвердження трудового стажу приймаються документи, які містять відомості про періоди роботи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. Матеріалами справи підтверджується, що позивачу ОСОБА_1 з 08.01.1993 року призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивач 18.01.2019 року звернувся до Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області із заявою про перерахунок пенсії, при обчислені розміру якої не враховано частину трудового стажу та стажу підприємницької діяльності (а. с. 7). За результатами розгляду заяви, листом від 04.02.2019 року № 20/Б-11 Тернопільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області відмовило позивачу в перерахунку пенсії (а. с. 8-9). Вищевказана відмова обґрунтована тим, що в трудовій книжці позивача в записах під номерами 1, 2, 3, 4 відсутні накази на прийняття та звільнення з роботи в період з 1953 року по 1955 рік. Крім того, пенсійним органом зазначено, що у жовтні 2017 року, у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-V-III, проведено перерахунок пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Перерахунок пенсії проведено із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки, тобто із суми 3764,40 грн, із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. Таким чином, середньомісячний заробіток, з якого обчислено розмір пенсії ОСОБА_1 , становить 4146,45 грн, а сам розмір пенсії з 01.12.2018 року - 2100,45 грн.. Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що покликання відповідача на неможливість зарахування до страхового стажу роботи позивача спірного періоду виключно через не зазначенням в трудовій книжці позивача наказів про прийняття та звільнено з роботи є необґрунтованим, оскільки це призведе до порушення ст.46 Конституції України, яка встановлює право громадян на соціальний захист, зокрема права на пенсію. Щодо застосування відповідачем при обрахунку пенсії позивача індивідуального коефіцієнту заробітної плати в розмірі 1,10149, то такі дії відповідача є правомірними, а позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, адже ґрунтуються на невірному тлумаченні позивачем пенсійного законодавства. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Аналогічне положення міститься у статті 62 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» відповідно до якої основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України своєю постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637). Згідно із приписами пункту 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. В свою чергу, за правилами пунктів 1, 3 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Згідно пункту 27 Порядку № 637, час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків. Щодо спірного періоду стажу позивача з 01.01.1992 року по 02.10.1995 року, слід зазначити наступне. Як видно з трудової книжки позивача, він з 01.08.1953 року по 30.12.1955 року працював в Заложцівській РПС. Однак, вищевказаний період не зараховано позивачу до трудового стажу пенсійним органом, оскільки в трудовій книжці позивача відсутні посилання на накази про прийняття та звільнено з роботи. З цього приводу, суд апеляційної інстанції зазначає, що покликання відповідача на неможливість зарахування до страхового стажу роботи позивача спірного періоду виключно через не зазначення в трудовій книжці позивача наказів про прийняття та звільнено з роботи є необґрунтованим, оскільки це призведе до порушення ст.46 Конституції України, яка встановлює право громадян на соціальний захист, зокрема права на пенсію. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року в справі № 490/12392/16-а. Відповідачем зараховано до страхового стажу позивача періоди з 15.09.1953 року по 28.02.1954 року, з 15.10.1954 року по 31.10.1954 року, з 15.02.1955 року по 31.12.1955 року на підставі довідки про заробітну плату № 78 від 07.07.2008 року (а. с. 51). Виходячи з наведеного, судом першої інстанції правильно зараховано до трудового стажу позивача, що враховується при обчисленні розміру пенсії, періоди роботи в Заложцівській РПС з 01.08.1953 року по 14.09.1953 року, з 01.03.1954 року по 14.10.1954 року та з 01.11.1954 року по 14.02.1955 року. Щодо зарахування до трудового стажу позивача, що враховується при обчисленні розміру пенсії, періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1992 року по 02.10.1995 року, слід зазначити наступне. Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. З розрахунку стажу позивача (а. с. 25) видно, що період з 01.01.1992 року по 02.10.1995 року вже включено пенсійним органом до страхового стажу позивача як працівнику в кооперативі «Ячейка» на посаді голови кооперативу. Подвійне зарахування до трудового стажу даного періоду буде суперечити ч.3 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а отже пенсійним органом правомірно відмовлено позивачу в зарахуванні даного періоду до трудового стажу. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача провести позивачу перерахунок пенсії згідно постанов Кабінету Міністрів України від 13.01.1993 року № 16 та від 20.07.1992 року № 395 з 01.10.2017 року (тобто з моменту прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року) та виплатити недоплачену пенсію з 01.10.2017 року, слід зазначити наступне. Відповідно до ст.65 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на час призначення пенсії) середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсій брався (за вибором того, хто звернувся за пенсією): за 24 останніх календарних місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом всієї трудової діяльності перед зверненням за пенсією, незалежно від наявних перерв у роботі. Середньомісячний заробіток за 24 календарних місяці і за 60 календарних місяців визначався шляхом ділення загальної суми заробітку за 24 календарних місяці роботи підряд (перед зверненням за пенсією) чи 60 календарних місяців роботи підряд (протягом всієї трудової діяльності) відповідно на 24 чи

60. Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про додаткове коригування рівнів державних пенсій» від 20.07.1992 року № 395, із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1993 року № 16, пенсії призначені до 01.01.1992 року підлягають перерахунку з 1 жовтня поточного року виходячи із заробітку, підвищеного за відповідними коефіцієнтами. Перерахунок пенсій провадиться шляхом множення середньомісячного заробітку, з якого обчислено (перераховано) пенсію, на відповідний коефіцієнт. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» з 01.10.2017 року проведено перерахунок пенсій із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки, тобто із суми 3764,40 грн., із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. Згідно вищевказаного Закону, 01.10.2017 року було переглянуто розмір пенсії позивача із врахуванням заробітної плати за період з 01.01.1991 року по 31.12.1992, коефіцієнту страхового стажу, визначеного відповідно до ст.25 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 0,42917 та індивідуального коефіцієнт для обчислення пенсії, визначеного згідно ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 1,10149. Таким чином, середньомісячний заробіток, з якого обчислено розмір пенсії позивача, становить 4146,45 грн (3764,40 грн х 1,10149). З наведеного слідує, що відповідачем правомірно застосовано при обрахунку пенсії позивача коефіцієнт заробітної плати в розмірі 1,10149, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Так, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву. Згідно з частинами 1, 2 статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. З врахуванням вказаного аналізу законодавства та матеріалів справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з вищенаведених мотивів. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ч.1 ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст.243, ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 500/1823/19 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Н. В. Ільчишин М. А. Пліш У зв`язку із перебуванням головуючої судді у відпустці повне судове рішення складено 04 травня 2020 року.