Постанова 4856 № 240/11377/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/11377/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук О.В. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 04 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Житомирський прикордонний загін про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просив: - визнати відмову відповідача щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги протиправною та скасувати рішення комісії Адміністрації Держприкордонслужби з питань призначення одноразової грошової допомоги №175 від 01.10.2019; - зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01.01.2019, у зв`язку із встановленням йому 04.03.2019 інвалідності 2 групи з 18.02.2019 (довічно) внаслідок травми, пов`язаної з виконанням ним обов`язків військової служби відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975; - стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 відсотків від суми належної позивачу одноразової грошової допомоги, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01.01.2019; - у разі задоволення позовних вимог адміністративного позову зобов`язати відповідача подати у місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про його виконання (згідно рекомендації Вищого адміністративного суду України "Інформаційний лист від 09.01.2013 №28/12/13-13"). Підставою звернення позивача з даним позовом до суду слугувала відмова відповідача, яка викладена у рішенні комісії Адміністрації Держприкордонслужби з питань призначення одноразової грошової допомоги №175 від 01.10.2019 року, у призначенні одноразової грошової допомоги в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з підстав перевищення між зверненнями позивача до МСЕК у 2004 році та у 2019 році дворічного терміну. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Адміністрації Державної прикордонної служби України №175 від 01.10.2019 "Про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", підполковнику у відставці ОСОБА_1 ". Зобов`язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 березня 2019 року та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду. В решті позовних вимог відмовлено. Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги останній зазначає, що зміна причин інвалідності позивача мала місце протягом понад дворічного терміну після її первинного встановлення, що є підставою для відмови у виплаті йому одноразової грошової допомоги відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив доводи відповідача та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. При цьому, позивач зазначив про безпідставність та необгрунтованість апеляційної скарги Державної прикордонної служби України, як такої, що не містить жодних доказів правомірності прийнятого ним рішення №175 від 01.10.2019 року. Відповідно до приписів ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, а також, надавши оцінку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №507-ос від 30.12.2004, підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за станом здоров`я. Наказом начальника 9 прикордонного загону 455-ос від 31.12.2004 позивача виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення (а.с. 14). Як засвідчується Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія МСЕ 054881 від 09.08.2004 позивачу встановлено другу групу інвалідності. Причина інвалідності: захворювання пов`язане з аварією на ЧАЕС (а.с. 19). На підставі акта огляду медико-соціальною експертною комісією МСЕК 054881 від 09.08.2004, наказом 346 від 24.05.2005, за підписом начальника Житомирського прикордонного, позивачу, відповідно до Порядку призначення та проведення компенсаційних виплат у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою КМУ 731 від 02.06.2004, п. 4 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України 652 від 08.09.2004, рішення Адміністрації Державної прикордонної служби України № 27 від 18.04.2005, виплачено у 2005 році одноразову грошову допомогу в розмірі 22031,59 грн. Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААБ 548089 від 04.03.2019 позивачу при повторному огляді встановлено II групу інвалідності з 18.02.2019 року. Причина інвалідності: травма, так, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (а.с. 31). 18.03.2019 року позивач звернувся із клопотанням до начальника Житомирського прикордонного загону, у якому просив розглянути заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності внаслідок травми, так, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби (а.с. 32, 33) Листом Житомирського прикордонного загону №109/11/44/5/13-27 від 25.10.2019 року позивача повідомлено, що рішенням Адміністрації Державної прикордонної служби України №175 від 01.10.2019 у виплаті одноразової грошової допомоги йому відмовлено через відсутність правових підстав для вказаного. Зокрема, прикордонна служба зазначила про пропуск позивачем дворічного терміну після первинного встановлення позивачу інвалідності (а.с. 36). Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступінь втрати працездатності є підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені, лише починаючи з 01 січня 2014 року. Оскільки інвалідність позивачу була вперше встановлена до 01.01.2014 року, а зміна групи інвалідності, її причин відбулись після січня 2014 року, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». В апеляційній скарзі скаржник зазначає про невірне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин частини четвертої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 8 Порядку №

975. Так, ключовим правовим питанням при вирішенні даної справи є правильність застосування до спірних правовідносин абзацу 2 частини 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положень Порядку №975. Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01 січня 2014 року шляхом доповнення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» статтею 16-3 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04 липня 2012 року №5040-VI). З метою реалізації норм статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №975. Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Згідно з пунктом 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Отже, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності вважається підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені лише починаючи з 01 січня 2014 року. Згідно з частиною 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка набрала чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. За таких умов норми частини 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року. Згодом, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) частину 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється". Тому, в разі якщо інвалідність особі була вперше встановлена до 01 січня 2014 року, а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулись після січня 2014 року, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується. Аналогічна позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 20 березня 2018 року у справі №295/3091/17, від 22 серпня 2019 у справі №806/2180/18, від 30 жовтня 2019 у справі №806/815/16, від 24 грудня 2019 року у справі № 826/11299/18, від 15 квітня 2020 року у справі №520/11876/18. При цьому, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на правові висновки Черкаського окружного адміністративного суду, Вінницького апеляційного адміністративного суду та Шостого апеляційного адміністративного суду, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Окрім того, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України") та статтю 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод суд дійшов висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності). В даному випадку основним критерієм для призначення одноразової допомоги має слугувати той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров`я внаслідок перебування на військовій службі. Отже, з наведених норм слідує, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Враховуючи, що встановлений дворічний строк реалізації права на одноразову грошову допомогу до правовідносин, що є предметом розгляду даної справи, не застосовується, оскільки первинно інвалідність позивачу встановлено у 2004 році, а зміна причин інвалідності відбулась у 2019 році, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність скасування рішення комісії Адміністрації Держприкордонслужби з питань призначення одноразової грошової допомоги №175 від 01.10.2019 та зобов`язання відповідача прийняти рішення з урахуванням висновків суду. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року). Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Також, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, в межах відмови у задоволенні позову суд апеляційної інстанції не переглядає рішення суду першої інстанції (в межах даних правовідносин). Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують обставин, досліджених судом першої інстанції та висновку про часткове задоволення позову на основі цих обставин. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.