Постанова 4855 № 320/3918/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3918/19 Головуючий у І інстанції - Лиска І.Г. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 травня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив: - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-276450-50 від 04.04.2019 року на суму 6 262,22 грн.; - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0032485006 від 29.01.2019 року на суму 6 262, 22 грн.; - зобов`язати Відповідача привести облікову картку ОСОБА_1 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 2013-2017 роки у відповідність до його фактичного стану розрахунків з Пенсійним фондом України шляхом скасування всіх нарахованих штрафів та пені, а також належного зарахування сум сплаченого збору за цільовим призначенням, визначеним у платіжних документах. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що оскаржувана вимога з ЄСВ та рішення з ЄСВ є необґрунтованими та протиправними, такими, що не базуються на нормах чинного законодавства та фактичних обставинах справи, складені Відповідачем з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством України. Також, Позивач вказав, що ним вірно та в повному обсязі протягом всього періоду перебування у статусі фізичної особи-підприємця визначались та декларувались показники загального оподаткованого доходу, своєчасно та в повному обсязі подавались відповідні звітні податкові документи та звіти з ЄСВ, а також своєчасно та повно сплачувались суми узгоджених зобов`язань із ПДФО та ЄСВ. Відтак, Позивач стверджує, що в період жовтня 2013 року вересня 2017 року жодного разу не допускав прострочення платежів із цього збору, а тому правові підстави для нарахування штрафних санкцій та пені з ЄСВ відсутні. Крім того, у заяві про збільшення позовних вимог Позивач зазначає, що про існування рішення з ЄСВ він дізнався лише із відзиву на позовну заяву, який отримав 05.09.2019 року. Позивач вказав, що примірника рішення з ЄСВ всупереч твердженням ГУ ДФС у Київській області у 2019 році не отримував. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.04.2019 року № Ф-276450-50 на суму нарахованого зобов`язання з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування 6 262, 22 грн. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 29.01.2019 року № 0032485006, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 3940, 27 грн. та пеню в сумі 2321, 95 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з постановленим рішенням, Головне управління ДПС у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати у частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову. В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Київській області посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, Відповідач зазначає, що Позивачем не було своєчасно сплачено єдиний соціальний винесено, тому було винесено рішення № 0032485006 від 29.01.2019 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску яким нараховано штрафних санкцій у розмірі 3 940,27 грн. та пені в розмірі 2 321,95 грн. Враховуючи те, що Позивач не сплатив зазначені в рішенні суми протягом десяти календарних днів та не оскаржив таке рішення, штраф та пеня була включена до вимог про сплату недоїмки № Ф-276450-50 від 04.04.2019 року. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Також, Позивач вказує на те, що ним до адміністративного позову подано первинні платіжні документи (квитанції), яким підтверджується щомісячна, протягом жовтня 2013 року вересня 2017 року сплата Позивачем сум ЄСВ відповідно до визначеного цільового призначення та джерела спрямування коштів. При цьому, Позивач звертає увагу на те, що він не несе та не може нести жодної відповідальності за некоректне функціонування інформаційних баз даних органів ДФС України, які невірно відображали стан розрахунків Позивача з бюджетом по єдиному соціальному внеску. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа - підприємець 29 липня 1997 року (реєстраційний запис № 2 353 017 0000 017800 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань). Державна реєстрація Позивача як фізичної особи-підприємця була припинена за власної ініціативи 29 вересня 2017 року (реєстраційний запис № 2 353 006 0007 017800). 22 травня 2019 року Позивач отримав від ГУ ДФС у Київській області Вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-276450-50 від 04 квітня .2019 року на суму нарахованого зобов`язання станом на 31 березня 2019 року 6 262 (шість тисяч двісті шістдесят дві) грн. 22 коп., в т.ч. штраф 3 940, 27 грн., пеня 2 321, 95 грн. В подальшому контролюючим органом відносно Позивача 29 січня 2019 року було винесене рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0032485006 від 29 січня 2019 року на суму 6 262, 22 грн., в т.ч. штраф 3 940, 27 грн., пеня 2 321, 95 грн. Судом першої інстанції встановлено, що спірні рішення з ЄСВ та вимога з ЄСВ містять однакові суми грошового зобов`язання, які, підтверджуються зокрема, зворотного боку картки особового рахунку платника з ЄСВ, були нараховані Позивачеві Відповідачем із тих же правових підстав та за той же період, тобто є ідентичними, а виходячи із хронологічності їх формування, рішення з ЄСВ є основним документом, а вимога з ЄСВ похідною від нього. Не погоджуючись із вимогою з єдиного соціального внеску Позивач оскаржив її в адміністративному порядку. Рішенням Державної фіскальної служби України від 01 липня 2019 року № 29847/6/99-99-11-05-02-25 про результати розгляду скарги зазначену скаргу було залишено без задоволення, а спірну вимогу без змін. Відтак, не погоджуючись із прийнятими рішенням та вимогою, Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи частково адміністративний позову суд першої інстанції виходив того, що систематичність порушення Позивачем порядку і термінів сплати місячних грошових зобов`язань з ЄСВ свого документального підтвердження не знаходять. Також, Відповідачем до суду першої інстанції не було надано жодного пояснення причин некоректного відображення сум щомісячно сплачених Позивачем грошових коштів в рахунок погашення недоїмки з ЄСВ, а також фактичного подвоєння сум грошового зобов`язання з ЄСВ за лютий 2014 року в картці особового рахунку платника. Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 04 квітня 2019 року № Ф-276450-50 та рішення Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 29 січня 2019 року № 0032485006. Перевіривши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши доводи апеляційної скарги в частині задоволених позовних вимог та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При вирішенні спору суд керується положеннями спеціального законодавства в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, - Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI (із змінами та доповненнями4 далі - Закон № с) та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за № 508/26953, із змінами та доповненнями4далі - Інструкція № 449). Відповідно до преамбули Закону № 2464-VI цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Згідно із ст. 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. За приписами ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VI взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що під час перебування на обліку в якості фізичної особи-підприємця в період до 29 вересня 2017 року Позивач був платником ЄСВ і мав законодавчо визначений обов`язок із нарахування і сплати цього збору у вказаний період часу. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно з п. 2 ч. 1 ст.7 цього ж Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. За приписами ч. 3 ст. 7 Закону № 2464-VI нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464-VI. З аналізу наведених норм вбачається, що єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Відповідно до положень п. 2 розділу IV Інструкції № 449 сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника в національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в органах Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Днем сплати єдиного внеску вважається: - у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органів доходів і зборів - день списання банком або органом Казначейства суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; - у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; - у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки Державної фіскальної служби України, відкриті в Казначействі; Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Відповідно до вимог п. 5 розділу IV Інструкції № 449 «Обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними в підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування»: 1) зазначена категорія платників самостійно для себе визначає базу для нарахування єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску; 2) платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Відповідно до ч. 6 ст. 25 Закону № 2464-VI за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. Згідно із ч. 10 ст. 25 Закону № 2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожен день прострочення платежу, а відповідно до п.2 ч.11 ст. 25 Закону № 2464 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків, а з 01.01.2015 року 20 відсотків. Аналогічні за змістом положення містить Інструкція №

449. Так, відповідно до пункту 1 розділу VII Інструкції № 449 за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону. Відповідно до п.п. 2 п. 2 розділу VII Інструкції № 449 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції. Згідно із п. 5 розділу VII Інструкції № 449 на суму недоїмки платнику єдиного внеску нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка на суму фактично сплаченої недоїмки за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно. Відповідно до положень пункту 7 розділу VII Інструкції № 449 рішення про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених пунктами 2, 3, 5, 6 цього розділу, за наслідками розгляду акта та інших матеріалів про порушення приймає посадова особа органу доходів і зборів. Рішення приймається за встановленою формою у двох примірниках. Перший примірник рішення протягом трьох робочих днів із дня його винесення надсилається платнику в порядку, встановленому для надсилання вимог, чи вручається під підпис керівнику або головному бухгалтеру платника, банку чи фізичній особі - платнику єдиного внеску. Другий примірник залишається в органі доходів і зборів. Надіслані (вручені) рішення про застосування фінансових санкцій реєструються в журналі обліку рішень про застосування фінансових санкцій за формою згідно з додатком 19 до цієї Інструкції. Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем до адміністративного позову долучено платіжні документи (квитанції № 18401051 від 21.10.2013 року, № 18728456 від 28.11.2013 року, № 18885194 від 13.12.2013 року, № 19165174 від 15.01.2014 року, № 52/103 від 18.02.2014 року, № 53/99 від 18.03.2014 року, № 67/90 від 17.04.2014 року, № 9/17 від 16.05.2014 року, № 20/38 від 19.06.2014 року, № 186/211 від 18.07.2014 року, № 64/101 від 20.08.2014 року, № 20/39 від 19.09.2014 року, №72/137 від 17.10.2014 року, № 56/100 від 19.11.2014 року, № 221/308 від 17.12.2014 року, № П1254571 від 17.01.2015 року, № 183/227 від 19.02.2015 року, № 102/196 від 19.03.2014 року, № П1389604 від 16.04.2015 року, № П1437357 від 18.05.2015 року, № П1501822 від 20.06.2015 року, № 39 від 17.07.2015 року, № 38 від 15.08.2015 року, № 256 від 17.09.2015 року, № 75 від 17.10.2015 року, № 26 від 18.11.2015 року, № 314 від 17.12.2015 року, № 28 від 18.01.2016 року, № 138 від 17.02.2016 року, № 26 від 17.03.2016 року, № 106 від 15.04.2016 року, № 20 від 18.05.2016 року, № 34 від 16.06.2016 року, № 21 від 14.07.2016 року, № 73 від 18.08.2016 року, № 41 від 16.09.2016 року, № 88 від 19.10.2016 року, № 97 від 18.11.2016 року, № 165 від 17.12.2016 року, № 59 від 18.01.2017 року, № 98 від 16.02.2017 року, № 339 від 17.03.2017 року, № 70 від 14.04.2017 року, № 228 від 18.05.2017 року, № 140 від 16.06.2017 року, № 172 від 19.07.2017 року, № 259 від 18.08.2017 року, № 56 від 18.09.2017 року), які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України, з яких вбачається щомісячна, протягом жовтня 2013 року - вересня 2017 року сплата Позивачем сум ЄСВ відповідно до визначеного цільового призначення та джерела спрямування коштів. При цьому, судом першої інстанції правильно встановлено, що вказані платежі були проведені Позивачем у повній відповідності до положень Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 щодо визначення Позивачем розміру платежу та строку його сплати. Крім того, відповідно до відомостей із довідки Білоцерківського об`єднаного УПФУ Київської області від 13.02.2019 року № 2944/13, Позивачем за 2011 рік було нараховано ЄСВ в сумі 4 010, 30 грн., за 9 місяців 2012 року 4 572, 42 грн., за І-ІІ кв. 2013 року 2 388, 06 грн. За цей же період позивачем було сплачено ЄСВ в сумі 13 102, 81 грн. Станом на 01.10.2013 року орган ПФУ передав до адміністрування відповідному органу доходів і зборів облікову картку ОСОБА_1 з ЄСВ з наявною у ній переплатою в сумі 2 132, 03 грн. За таких обставин, твердження Відповідача про систематичність порушення Позивачем порядку і термінів сплати місячних грошових зобов`язань з ЄСВ свого документального підтвердження під час розгляду справи судом першої інстанції не встановлено. Крім того, Відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не було надано жодного пояснення причин некоректного відображення сум щомісячно сплачених Позивачем грошових коштів в рахунок погашення недоїмки з ЄСВ, а також фактичного подвоєння сум грошового зобов`язання з ЄСВ за лютий 2014 року в картці особового рахунку платника. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 04 квітня 2019 року № Ф-276450-50 на суму нарахованого зобов`язання з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування 6 262, 22 грн. та рішення Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 29 січня 2019 року № 0032485006, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 3 940, 27 грн. та пеню в сумі 2 321, 95 грн. Щодо тверджень Головного управління ДПС у Київській області про те, що судом першої інстанції незаконно прийнято подану Позивачем 06 вересня 2019 року заяву про збільшення позовних вимог, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено судом першої інстанції до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 263 КАС України без повідомлення сторін. Згідно ч.1 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Частиною 8 вказаної статті Кодексу передбачено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. При цьому, частина 3 статті 263 КАС України передбачає, що у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року провадження в справі зупинено у зв`язку з необхідністю надання часу сторонам для можливого примирення до 01 жовтня 2019 року - за обґрунтованими клопотаннями сторін. Призначено наступне судове засідання у справі 01 жовтня 2019 року. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року поновлено провадження в адміністративній справі. Призначено справу до судового розгляду на 01 жовтня 2019 року. У зв`язку з цим, колегія суддів не приймає до уваги посилання Головного управління ДПС у Київській області на те, що заява про збільшення позовних вимог від 06 вересня 2019 року була подана до суду першої інстанції після першого судового засідання, а тому Позивачем було порушено строк для звернення із вказаною заявою. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Головного управління ДПС у Київській області викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Розглянувши доводи Головного управління ДПС у Київській області викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення в оскаржуваній частині постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в цій частині не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко