Постанова 4818 № 638/15867/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «04» травня 2020 року м. Харків справа № 638/15867/19-ц провадження № 22ц/818/1107/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Тичкової О.Ю., Яцини В.Б., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Управління обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2019 року в складі судді Хайкіна В.М. в с т а н о в и в: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання наймачем однокімнатної квартири, в якому просила визнати її наймачем однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; зобов`язати Департамент житлового господарства Харківської міської ради укласти з нею договір найму зазначеної квартири. Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачці. Не погоджуючись з ухвалою судді ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу судді скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. При цьому вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що, звертаючись до суду, вона надала достатньо доказів про існування спору, виклала обставини справи і предмет спору. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило. Ухвалою судді Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року ОСОБА_3 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі та вирішено розглядати справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. 03 квітня 2020 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на суддю судової палати з розгляду цивільних справ Бурлака І.В. розподілено цивільну справу № 638/15867/19-ц (22ц/818/1107/20) за позовом ОСОБА_1 до Управління обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання наймачем однокімнатної квартири. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, ухвалу судді - скасувати. Ухвала судді суду першої інстанції мотивована тим, що недоліки, вказані в ухвалі судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2019 року, позивачкою не усунуто, у зв`язку з чим на підставі частини 3 статті 185 ЦПК України позовна заява вважається неподаною і повертається позивачці. Проте, судова колегія з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 10 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи в провадженні суду першої інстанції перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Управління обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання наймачем однокімнатної квартири, в якому просила визнати її наймачем однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; зобов`язати Департамент житлового господарства Харківської міської ради укласти з нею договір найму зазначеної квартири. Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано усунути недоліки позовної заяви, зокрема, в ухвалі зазначено, що заява не містить повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти (пункт 2 частини 3 статті 175 ЦПК України); зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (пункт 4 частини 3 статті 175 ЦПК України); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 5 частини 3 статті 175 ЦПК України); відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору (пункт 6 частини 3 статті 175 ЦПК України); відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися (пункт 7 частини 3 статті 175 ЦПК України). На виконання ухвали судді 07 листопада 2019 року ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву, в якій виконала вимоги пункту 2 частини 3 статті 175 ЦПК України, зазначила зміст позовних вимог та виклала обставини, які обґрунтовують свої вимоги. Також, вказала про те, що вживала заходи досудового врегулювання спору, які не призвели до позитивного результату та те, що звертатися з заявою про забезпечення позову не буде. Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачці. Зокрема, в ухвалі зазначено, що в порушення приписів пункту 4 частини 3 статті 175 ЦПК України та пункту 5 частини 3 статті 175 ЦПК України позивачкою не зазначено зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивачка просила суд визначити у рішенні, а також не зазначено виклад обставин, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти. Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов`язків» (Рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Згідно з вимогами частини 1 статті 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження, суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею185 ЦПК України. Вимоги до форми та змісту позовної заяви визначені статтями 175,177 ЦПК України. В них зазначено, зокрема, що позовна заява подається в письмовій формі і повинна містити зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує вимоги та зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Частини 1, 2 статті 185 ЦПК України передбачають, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу, в якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Висновок суду першої інстанції щодо того, що позивачкою не зазначено зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивачка просила суд визначити у рішенні, а також не зазначено виклад обставин, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, колегія суддів вважає передчасними, виходячи з наступного. В силу вимог частин 1, 3, 5 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів; відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною; жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Частиною 3 статтею 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Саме позивач наділений правом визначати позовні вимоги в межах яких суд розглядає справу, що закріплено у статті 4 ЦПК України та статті 55 Конституції України. Остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог відноситься до завдань підготовчого провадження. Суд повинен з`ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). Якщо представлені докази недостатньо підтверджують вимоги позивача чи заперечення відповідача або не містять в собі всіх необхідних даних і у сторін є обґрунтовані складнощі у наданні додаткових доказів, суд за їх клопотанням зобов`язаний сприяти їм в одержанні або витребуванні таких доказів. Згідно з частиною 1 статті 189 ЦПК України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 на виконання ухвали судді від 18 жовтня 2019 року про залишення позову без руху, виконала вимоги пункту 2 частини 3 статті 175 ЦПК України, на свій розсуд вказала зміст позовних вимог, виклала обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, зазначила докази та інше в уточненій позовній заяві. Крім того, позивачка у своїй заяві має зазначити засоби доказування, які доводять її правову позицію, і про які їй відомо, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що позивачка, на її думку, обґрунтувала та надала усі необхідні документи на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху. Отже, висновок суду, зазначений в оскаржуваній ухвалі про невиконання позивачкою вимог ухвали про залишення без руху її позову, не може бути підставою для позбавлення позивачки права на звернення в судовому порядку за захистом порушених прав, свобод та інтересів, як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції). Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»). Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В). Аналізуючи наведене колегія суддів вважає, що ухвала про повернення позовної заяви є передчасною, постановлена суддею з порушенням норм процесуального права. За таких обставин відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст.374, п. 4 ч. 1 ст.376, п. 4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2019 року - скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.Ю. Тичкова В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 04 травня 2020 року.