Постанова 4818 № 642/251/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _________________________________________________________________ Постанова Іменем України 29 квітня 2020 року м. Харків справа № 642/251/20 провадження № 22-ц/818/2002/20 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів - Бровченка І.О., Маміної О.В., за участю секретарів судових засідань - Плахотніковій І.О., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , на ухвалу Ленінського районного суду м.Харкова від 20 січня 2020 року, постановлену суддею Євтіфієвим В.М. в залі суду в м. Харкові, В С Т А Н О В И В : Ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 20 січня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивачем було надано достатньо доказів виникнення спору між сторонами та що невжиття заходів забезпечення позову може порушити права позивача, ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Вказує, що судом не було враховано, що у відповідачів відсутній намір добровільно повернути заборгованість, оскільки на протязі 2,5 років багаторазові звернення апелянта з вимогою повернення грошових коштів ігноруються. ОСОБА_2 ОСОБА_3. надали до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду без змін. Відзив мотивований тим, що позивачем не надано доказів належності майна відповідачам та не обґрунтовано вчинення заходів забезпечення позову. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить суд стягнути грошові кошти з відповідачів у розмірі 569 659 доларів США. Позивачем надано до суду заяву про забезпечення позову, в якій він просить суд накласти арешт на наступне майно ОСОБА_2 : нежитлову будівлю літ. «А-1», площею 213, 9 кв. м. по АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю літ. «А-1» площею 213, 9 кв. м., літ. «Г-2» пл. 174,4 кв.м. літ. «Д-1» пл. 87,8 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, яка належить на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_3 серія та номер державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 , виданий 26.03.2006 р. Луцьким районним відділом земельних ресурсів;інше нерухоме майно та грошові кошти. Накласти арешт на наступне майно ОСОБА_3 земельну ділянку, яка належить на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_2 , серія та номер державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 , виданий 26.03.2006 р. Луцьким районним відділом земельних ресурсів;Інше нерухоме майно та грошові кошти. Заява мотивована тим, що на сьогоднішній день існують об`єктивні обставини, які свідчать про те, що невжиття заходів забезпечення позову, істотно ускладнить або взагалі унеможливить виконання рішення суду та відшкодування заподіяної шкоди ОСОБА_1 . Зокрема на даний момент є реальні наміри ОСОБА_2 відчужити нежитлову будівлю літ. «А-1». Площею 213, 9 кв. м. по АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю літ. «А-1» площею 213,9 кв.м., літ. «Г-2» пл. 174,4 кв.м., літ. «Д-1» пл. 87,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , які належать йому на праві приватної власності та спільну з ОСОБА_7 земельну ділянку серія та номер державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 , виданий 26.03.2006 р. Луцьким районним відділом земельних ресурсів. Крім того, варто врахувати, що розмір грошових зобов`язань перед ОСОБА_1 є досить значним та навіть цього нерухомого майна не достатньо для погашення зобов`язання за договором позики. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги позивача не є співмірними із заявленими заходами забезпечення таких вимог. Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції виходячи із наступного. Інститут забезпечення позову - це фактично гарантія захисту прав позивача, що гарантує в майбутньому належне виконання судового рішення, оскільки забезпеченню підлягає матеріально-правова вимога до відповідача, реалізація якої без вжиття заходів із забезпечення позову може бути неможливою. Предмет забезпечення позову - виключно матеріально-правова вимога (майнового чи немайнового характеру), що утворює предмет позову, який надалі підлягає виконанню. У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. Дані положення судом першої інстанції під час вирішення питання про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову були враховані у повному обсязі. Під час звернення до суду з заявою про забезпечення позову заявник зобов`язаний надати суду докази на підтвердження реально існуючої загрози невиконання та/або утруднення виконання майбутнього рішення суду, в разі задоволення позову. З матеріалів справи вбачається, що предметом позову стягнення грошових сум з відповідачів на загальну суму 569 659 доларів США. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить нежитлова будівля літ. «А-1». Площею 213, 9 кв. м. по АДРЕСА_1 . За актуальною інформацією про об`єкт нерухомого майна за адресою по АДРЕСА_1 , нежитлові будівлі літ. «Г-2» пл. 174,4 кв.м., літ. «Д-1» пл. 87,8 кв.м. серед нерухомого майна, власником якого на цей час є ОСОБА_2 наразі не значиться. В судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що вказані об`єкти її чоловіком були відчужені. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини виконання судових рішень розглядається як невід`ємна частина судового розгляду в розумінні ст.6 конвенції. Європейський суд неодноразово робив висновок, що це право стало б ілюзорним у разі, коли б правова система держави допускала, аби остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним («Шмалько проти України», № 60750/00, пункт 43/, рішення від 20 липня 2004 року; «Ромашов проти України», № 67534/01, пункт 42, рішення від 27 липня 2004 року; « ОСОБА_8 проти України», № 40450/04, пункт 51, рішення від 15 жовтня 2009 року та інші). Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази у сукупності із положеннями законодавства, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для заборони відчуження нежитлової будівлі літ. «А-1» площею 213, за адресою АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Колегія суддів вважає, що у разі відчуження нежитлової будівлі літ. «А-1» площею 213, за адресою АДРЕСА_1 , виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову буде суттєво ускладнено, оскільки відсутні докази того, що рішення суду можливо буде виконати за рахунок іншого майна та коштів. Вид забезпечення позову, а саме заборона відчуження нерухомого майна, є співмірним із заявленими позивачкою вимогами, оскільки відсутні докази того, що вартість нежитлової будівлі літ. «А-1», площею 213, 9 кв. м. по АДРЕСА_1 перевищує ціну позову. Оскільки наразі право власності на нежитлові будівлі літ. «Г-2» пл. 174,4 кв.м., літ. «Д-1» пл. 87,8 кв.м. за адресою по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 не зареєстровано, то відсутні підстави для заборони відчуження цього майна. Крім іншого позивач просив накласти арешт на земельну ділянку серія та номер державного акту ВЛО85890, виданий 26.03.2006 р. Луцьким районним відділом земельних ресурсів, яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 . Однак з вказаної довідки вбачається, що така ділянка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , який не має РНОКПП. В той час, як стороною у справі є ОСОБА_3 , а відповідач ОСОБА_2 має РНОКПП НОМЕР_3 . Доказів того, що вказана земельна ділянка належить відповідачам у справі матеріали справи не містять. Враховуючи вищевикладене заява позивачів в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, серія та номер державного акту ВЛО85890, виданий 26.03.2006 р. Луцьким районним відділом земельних ресурсів, яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 не підлягає задоволенню. Позивач просив накласти арешт на інше нерухоме майно та грошові кошти відповідачів. Між тим, відомості про належність відповідачам іншого нерухомого майна та грошових коштів наразі відсутні, клопотання про витребування відповідних доказів позивачем та його представником заявлено не було. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 необхідно задовольнити частково, ухвалу скасувати, заяву про забезпечення позову задовольнити частково. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 - задовольнити частково. Ухвалу Ленінського районного суду м.Харкова від 20 січня 2020 року - скасувати. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково. Заборонити відчуження нежитлової будівлі літ. «А-1» площею 213, за адресою АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . В іншій частині у задоволенні заяви відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - Н.П. Пилипчук Судді - І.О. Бровченко О.В. Маміна