Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 918/783/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2020 року Справа № 918/783/19 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Петухов М.Г. секретар судового засідання Ткач Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.01.2020 р. у справі № 918/783/19 (суддя Пашкевич І.О., повний текст рішення складено 04.02.2020 р.) за позовом приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" до публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" про визнання припиненим іпотечного договору, зняття заборони відчуження нерухомого майна, вилучення запису з Державного реєстру Іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за участю представників сторін: позивача - Шевчук В.С.; відповідача - Панас В.С.; ВСТАНОВИВ: Приватна виробничо-комерційна фірма "Фіалка" звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" про визнання припиненим іпотечного договору, зняття заборони відчуження нерухомого майна, а також вилучення запису з Державного реєстру Іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що основне зобов`язання позивача за кредитним договором № 06/2011/К від 11.04.2011 р., забезпечене іпотекою, виконане в повному обсязі на суму 233 017, 22 грн., визначену в рішенні Господарського суду Рівненської області від 20.07.2012р. у справі № 5019/809/12. Не зважаючи на це, відповідач відмовляється визнавати припиненими зобов`язання позивача за договором іпотеки у зв`язку з припиненням забезпеченого ним основного зобов`язання та не виконує свій обов`язок щодо подання документів для вилучення іпотечного обтяження із державних реєстрів. Правовими підставами даного позову є положення ст. ст. 1, 3, 11, 17 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 574, 575, 583, 593 ЦК України. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 23.01.2020 р. (з врахуванням ухвали суду від 04.02.2020 р. про виправлення описки) у справі №918/783/19 позов задоволено повністю та здійснено розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю обставин припинення у повному обсязі забезпечених іпотекою зобов`язань позивача за кредитним договором та, як наслідок, припинення договору іпотеки у зв`язку з припиненням основного зобов`язання та зняття заборони відчуження нерухомого майна позивача накладеної на підставі договору іпотеки та вилучення відповідного запису з Державного реєстру Іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю; здійснити розподіл судових витрат. Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що у зв`язку з тим, що основна сума заборгованості за кредитом не була погашена вчасно, тому відповідач за період з 12.04.2012 р. по 01.10.2015 р. нарахував позивачу заборгованість по відсотках та пені за кредитним договором в сумі 107 284 грн. Відтак, враховуючи п. 1.3.2., 9.11. кредитного договору та вищезазначені обставини, відповідач вважає, що зазначені у позові вимоги про визнання припиненим іпотечного договору, зняття заборони відчуження нерухомого майна, вилучення запису з реєстру іпотек та реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, не відповідають умовам кредитного договору та договору іпотеки. Скаржник звертає увагу суду, що на підтвердження суми заборгованості за кредитним договором, 16.01.2020 р. ним до суду першої інстанції подано заяву про долучення до матеріалів справи доказів, а саме розрахунку заборгованості, однак, суд першої інстанції безпідставно не прийняв поданий відповідачем доказ до розгляду справи по суті. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено розгляд апеляційної скарги на 18.03.2020 р. об 14:30 год. У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Гудак А.В. судове засідання у справі 18.03.2020 р. об 14:30 год. не відбулося. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 р. розгляд апеляційної скарги призначено на 29.04.2020 р. об 14:30 год. Приватна виробничо-комерційна фірма "Фіалка" надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд поновити строк для подачі відзиву, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає, що відповідач не погоджуючись з рішенням суду та вказує на те, що в період з 12.04.2012 р. по 01.10.2015 р. банком було нараховано заборгованість по відсотках та пені за кредитним договором в сумі 107284,00 грн., а тому банк вважає, що зазначені у позові вимоги не відповідають умовам кредитного договору та договору іпотеки. Однак, позивач не погоджуються з такою позицією банку та вважає нарахування пені, відсотків за виконаним кредитним договором невмотивованими та незаконним, що також підтверджується обставинами, встановленими у рішенні суду по справі № 570/4320/14-ц. Щодо безпідставності не прийняття судом першої інстанції заяви про долучення до матеріалів справи доказів у вигляді розрахунку заборгованості, позивач зазначає, що такі дії суду є правомірними та відповідають процесуальному законодавству. Відповідач подав вищезгадану заяву через відділ канцелярії суду 16.01.2020 р., тобто через місяць після закінчення встановленого судом 15- денного строку для подачі відзиву на позовну та доказів. Окрім цього, відповідач не надав до суду будь-яких пояснень щодо пропущення строку подачі розрахунку, тому враховуючи положення п. 8 ст. 80 ГПК України, судом першої інстанції було правомірно відмовлено у прийнятті такого доказу до розгляду у даній справі. В свою чергу, позивач наголошує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі від 28.02.2020 р. було отримано ним лише 10.03.2020 р., тобто після спливу строку для подання відзиву на апеляційну скаргу (09.03.2020 р.), відтак позивач з об`єктивних причин не міг подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. Частинами 1, 2 ст. 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Таким чином, пропущений процесуальний строк може бути поновлений лише за заявою учасника справи у разі, якщо суд визнає наведені причини пропуску цього строку поважними. З огляду на викладене, враховуючи, що позивач звернувся до суду з клопотанням про поновлення строку на подання відзиву та обґрунтував причини пропуску встановленого судом строку, тому суд дійшов висновку поновити пропущений процесуальний строк для подання відзиву. Представник відповідача в судовому засіданні 29.04.2020 р. підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в позові. Представник позивача в судовому засіданні 29.04.2020 р. заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку. Як встановлено апеляційним господарським судом, 11.04.2011 р. між публічним акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк" (банк) та приватною виробничо-комерційною фірмою "Фіалка" (позичальник) було укладено кредитний договір № 06/2011/К (а. с. 12-15), за умовами якого банк зобов`язався відкрити позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом в сумі 448 000 грн., а позичальник повернути кредит та сплатити проценти за користування вказаними кредитними коштами в межах строку кредитування, встановленого даною угодою, у розмірі 18 % річних. Згідно з пунктами 1.2-1.3.1 договору цільовим використанням кредиту є поповнення обігових коштів. Кредитна лінія відкривається з 11.04.2011 р. по 29.03.2012 р. Даними пунктами договору встановлено, що позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в строки (терміни), зазначені в графіку зменшення ліміту кредитування (додаток № 1 до договору). Відповідно до пункту 2.1 договору цей кредит забезпечується заставою нерухомого майна боржника, а також фінансовою порукою ОСОБА_1 . Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих юридичних осіб. 11.04.2011 р. між публічним акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк" та приватною виробничо-комерційною фірмою "Фіалка" було укладено договір іпотеки № 06/2011/І, згідно якого з метою забезпечення виконання зобов`язань позивача за кредитним договором №06/2011/К від 11.04.2011 р. останній передав в іпотеку відповідачу належне йому нерухоме майно - нежитлову будівлю, будівлю ремонтної майстерні, загальною площею 1065,8 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ". У пункті 3.1 договору сторони погодили, що кредитні кошти надаються банком позичальнику окремими траншами, шляхом перерахування на поточний рахунок фірми № НОМЕР_1 , відкритий у Рівненському обласному управлінні АБ "Укргазбанк", код банку: 320478. Водночас другим абзацом вказаного пункту передбачено, що надання банком кредитних коштів здійснюється за умови отримання останнім у строк, не менше як за один банківський день до дати видачі коштів в межах ліміту кредитної лінії, попередньої письмової заяви позичальника та підтвердження банком намірів про видачу кредитних коштів в межах ліміту кредитної лінії згідно зазначеної заяви позичальника. У відповідності до п. 7.1 договору іпотеки цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання зобов`язань забезпечених іпотекою за цим Договором. У випадку продовження строків виконання зобов`язань за кредитним договором, іпотека, передбачена цим договором, зберігається до повного виконання вказаних зобов`язань. 11.04.2011 р. приватним нотаріусом Самсонюк Ф.П. за реєстраційним номером 11056786 накладено заборону відчуження предмета іпотеки. В подальшому записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 11056786) та Державного реєстру іпотеки (реєстраційний номер обтяження 11056996) були автоматично перенесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при його створенні, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.10.2019 р. № 183778703. У зв`язку з неналежним виконанням позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором, банк звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" про стягнення 233 017, 22 грн., з яких: 215 156, 29 грн. - прострочена заборгованість по сумі кредиту, 329, 20 грн. - заборгованість по сплаті процентів за користування зазначеними кредитними коштами, 16 726, 66 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 805, 07 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.07.2012 р., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 р. у справі №5019/809/12 було стягнуто з приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" на користь публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" 215 156, 29 грн. простроченої заборгованість по сумі кредиту, 329, 20 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування зазначеними кредитними коштами, 16 726, 66 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 805, 07 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом. Як вказує позивач, ним 08.10.2013 р. було остаточно добровільно виконано рішення Господарського суду у Рівненській області від 20.07.2012 р. у справі № 5019/809/12 та сплачено на користь банку заборговану суму кредитних коштів. 25.01.2014 р. постановою державного виконавця відділу ДВС Рівненського району було закінчено виконавче провадження з виконання рішення Господарського суду у Рівненській області від 20.07.2012 р. у справі № 5019/809/12 у зв`язку із виконанням виконавчого документу. У серпні 2014 р. публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" звернулося до Рівненського районного суду про солідарне стягнення з приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" та ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитними коштами у сумі 107 284, 60 грн. та пені за простроченими процентами у сумі 3 966, 62 грн. за кредитним договором нарахованих за період примусового виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 20.11.2012 р. у справі № 5019/809/12. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19.10.2015 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 04.02.2016 р. та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.05.2016 р. у справі № 570/4320/14-ц, в задоволенні позову відмовлено. Приймаючи судові рішення у даній справі, суди вказали, що банк використав своє право на нарахування процентів та пені за умовами кредитного договору, звернувшись із позовом до Господарського суду Рівненської області, рішенням якого з позичальника ПВКФ "Фіалка" на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором із врахуванням процентів та пені, тому після ухвалення рішення господарським судом між сторонами тривали лише невиконані зобов`язальні правовідносини і банк не мав права нараховувати проценти та пеню за їх несплату в цьому позові. Відмовляючи в задоволенні позову до позичальника, суд правильно виходив із того, що у зв`язку з реалізацією банком права на стягнення заборгованості за кредитним договором та повним виконанням рішення суду відсутні договірні зобов`язання, які виникли між сторонами, а тому у банку немає підстав для нарахування процентів за користування кредитом та пені. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до поручителя, суд виходив із того, що у зв`язку з припиненням поруки жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. Після її припинення припиняються право кредитора і обов`язок поручителя, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення процентів та пені із ОСОБА_1 на користь банку. Позивач звертався до відповідача з листом №263 від 31.10.2019 р., в якому просив зняти обтяження нерухомого майна (а. с. 28, 29). Причиною спору у справі стало питання про наявність чи відсутність підстав для визнання припиненим договору іпотеки та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та про реєстрацію заборони відчуження предмета іпотеки, що були внесені на підставі цього договору. Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Частиною 2 ст. 386 ЦК України встановлено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. В силу ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави); Частиною 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Стаття 589 ЦК України передбачає, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором; Пункт 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України передбачає, що право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою. Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Стаття 610 ЦК України встановлює, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частини 1 ст. 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ч.. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Згідно ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до абзаців 2, 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Статтею 4 даного Закону передбачено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Іпотекодержатель зобов`язаний звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки не пізніше 14 днів з дня повного погашення боргу за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою. Частина 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Абзац 1 ч. 1 ч. 3 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" встановлює, що іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Згідно ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна. Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов`язки, встановлені законом та/або договором; Частина 5 ст. 43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачає, що відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження. Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п`яти днів зобов`язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов`язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків. Суд апеляційної інстанції зазначає, що правовий аналіз норм статті 593 ЦК України, статей 3, 17 Закону України "Про іпотеку" дозволяє дійти висновку про те, що застава (іпотека) як забезпечувальне зобов`язання, яке має похідний характер від основного зобов`язання, припиняється, зокрема, у разі припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання повним його виконанням. При цьому, з огляду на положення статей 509, 526, 598 ЦК України, статей 1, 7 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється лише у разі припинення у повному обсязі основного зобов`язання, забезпечення якого передбачено іпотечним договором. Тобто часткове припинення основного зобов`язання, зокрема шляхом його виконання, за загальним правилом не має наслідком припинення забезпечувального зобов`язання. Таким чином, виходячи з предмета та підстав позову, до предмета доказування у даній справі входить встановлення обставин щодо припинення основного зобов`язання за кредитним договором у зв`язку з його виконанням. При цьому обставина повного припинення зобов`язань за кредитним договором має бути доведена в розрізі кожного зобов`язання позичальника, забезпеченого іпотекою. Законодавство України не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних з припиненням застави (іпотеки), адже за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості застава (іпотека) припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов`язання. Оскільки відповідно до положень статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, при зверненні з позовом про визнання припиненою іпотеки на позивача покладений тягар доведення обставин повного припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з їх виконанням. В свою чергу відповідач повинен довести свої заперечення проти доводів позивача. В обґрунтування позовних вимог позивач посилалося на те, що ним погашено в повному обсязі заборгованість по кредиту згідно кредитного договору, яка визначена в рішенні Господарського суду Рівненської області від 20.07.2012 р. у справі № 5019/809/12, у зв`язку з чим припинилась іпотека, якою було забезпечене таке зобов`язання, та відпали підстави існування записів про обтяження заставного майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Апеляційним господарським судом встановлено, що до основного зобов`язання за кредитним договором, забезпеченого іпотекою за договором іпотеки, входять зобов`язання позивача з повернення суми кредиту, оплатити відсотків за користування кредитом в межах строку кредитування. Питання стягнення заборгованості за кредитними договором було предметом судового розгляду у справі № 5019/809/12. Виходячи із суб`єктного складу учасників цієї справи №918/783/19 та справи № 5019/809/12, обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Рівненської області від 20.07.2012 р. у справі № 5019/809/12, яке набрало законної сили, мають преюдиціальне значення у цій справі та не підлягають повторному доведенню. Зазначеним судовим рішенням встановлено факти видачі на виконання кредитного договору банком кредиту, неналежне виконання позичальником зобов`язань з його повернення та наявності заборгованості за кредитом на суму 215 156, 29 грн. Окрім того, в межах розгляду справи № 5019/809/12 судом також розглянуто спір про стягнення відсотків за користування кредитом в розмірі 329, 20 грн., пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 16 726, 66 грн., пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом в розмірі 805, 07 грн., та задоволено дані вимоги банку. Матеріалами справи підтверджується, що позивач погасив заборгованість по кредиту за кредитним договором, визначену у рішенні Господарського суду Рівненської області від 20.07.2012 р. у справі № 5019/809/12. Отже, враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом, вся наявна заборгованість позивача перед банком за кредитним договором була оплачена у повному обсязі. Про існування будь-якої іншої заборгованості за кредитним договором, забезпеченої іпотекою за договором іпотеки банк боржника або іпотекодавця не повідомляв, вимог про оплату такої заборгованості не заявляв. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що банк відмовляється визнати зобов`язання за договором іпотеки припиненими, а також вчинити дії щодо виключення записів про обтяження та заборону відчуження переданого в іпотеку нерухомого майна з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки, з його доводів, у позивача існує заборгованість за кредитним договором. Відповідач, під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, долучив до матеріалів справи розрахунок заборгованості по відсотках та пені за кредитним договором за період з 12.04.2012 р. по 01.10.2015 р. в розмірі 107 284 грн. Однак, як встановлено апеляційним судом, відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України і умов кредитного договору використав своє право достроково стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування кредитом та пені. Тобто, банк (кредитор), відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, що фактично свідчить про розірвання кредитного договору шляхом односторонньої відмови банку продовжувати надавати гроші у користування позичальника (позивача), тому подальше нарахування банком процентів, неустойки (пені) саме за умовами кредитного договору є безпідставним. Разом з тим, колегія суддів вказує, що відповідно до умов п. 6.9 кредитного договору банк та позичальник погодили, що строк позовної давності (крім вимог про стягнення неустойки) за цим договором становить три роки. При цьому сторонами у даному пункті договору також обумовлено, що позовна давність в один рік застосовуються до вимог про стягнення неустойки (пені). Згідно абз. 2 п. 6.3 кредитного договору, сторонами визначено особливий порядок нарахування пені, а саме: відповідно до ст. 232 ГК України сторони домовилися, що розрахунок пені за прострочення зобов`язань (щодо строків (визначених в цьому договорі) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами) припиняється через рік від дня, коли зобов`язання має бути виконано. За таких обставин, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що банк скористався своїм правом на нарахування процентів та пені за умовами договору, звернувшись із позовом до Господарського суду Рівненської області у справі № 5019/809/12, рішенням якого з позичальника (позивача) на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором із врахуванням процентів та пені, тому після ухвалення рішення господарським судом між сторонами тривали лише невиконані зобов`язальні правовідносини і банк не має права, в подальшому, нараховувати проценти та пеню за їх несплату. Отже, у зв`язку з реалізацією банком права на стягнення заборгованості за кредитним договором та повним виконанням рішення суду у сторін кредитного договору відсутні договірні зобов`язання, які виникли між сторонами, а тому у банку немає підстав для нарахування процентів за користування кредитом та пені. Відтак, встановлені судом обставини справи дозволяють дійти висновку про те, що заперечуючи проти доводів позивача щодо погашення усієї заборгованості за кредитним договором, банк у межах розгляду цієї справи не довів існування заборгованості, забезпеченої іпотекою за договором іпотеки. З огляду на викладене та за відсутності доказів існування обґрунтованої заборгованості за кредитним договором відмова банку визнати зобов`язання за договором іпотеки припиненими та вчинити дії щодо виключення записів про обтяження та заборону відчуження переданого в іпотеку нерухомого майна з реєстру, порушує права позивача, як власника предмета іпотеки на вільне розпорядження своїм майном. За таких обставин справи, враховуючи доведеність обставин погашення у повному обсязі заборгованості за кредитним договором, яка входила до складу основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою за договором іпотеки, апеляційний господарський погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання договору іпотеки припиненим за фактом припинення виконанням основного зобов`язання. Позовні вимоги позивача про зняття заборони відчуження нерухомого майна та вилучення запису з Державного реєстру Іпотек (реєстраційний номер обтяження 11056786) та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 11056996), є похідними від первісної вимоги про визнання договору іпотеки припиненим, спрямованими на реальне відновлення порушених прав позивача, як власника на розпорядження своїм майном, та за результатами розгляду основних позовних вимог також підлягають задоволенню. Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв подану заяву про долучення до матеріалів справи доказів, до якої відповідачем доданий розрахунок заборгованості по відсотках та пені за кредитним договором за період з 12.04.2012 р. по 01.10.2015 р. в розмірі 107 284 грн., суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки в силу п. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Враховуючи те, що встановлений судом відповідачу 15-денний строк для подачі відзиву на позовну заяву та доказів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі закінчився 16.12.2019 р., а про продовження строку для подачі відзиву чи встановлення додаткового строку для подачі доказів відповідач суд першої інстанції не просив, об`єктивних причин, що унеможливили подачу такого доказу у строк визначений судом не наводив, тому суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв даний доказ до розгляду відповідно до п. 8 ст. 80 ГПК України. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України"). З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 23.01.2020 р. у справі № 918/783/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства акціонерний банк "Укргазбанк" - без задоволення. Судові витрати покладаються на відповідача згідно ст.129, 282 ГПК України. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.01.2020 р. у справі № 918/783/19 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області. Повний текст постанови складено 04 травня 2020 р. Головуючий суддя Олексюк Г.Є. Суддя Гудак А.В. Суддя Петухов М.Г.