Постанова КЦС ВС № 201/12504/16-ц

Постанова Іменем України 29 квітня 2020 року м. Київ справа № 201/12504/16-ц провадження № 61-356св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2018 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Свистунової О. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору позики недійсним. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 01 вересня 2016 року він ознайомився з матеріалами спадкової справи після смерті свого батька ОСОБА_4 , із якої йому стало відомо про наявність договору позики від 01 жовтня 2013 року, згідно з яким його батько отримав від ОСОБА_2 у борг 1 300 000,00 доларів США. Вважає вказаний договір позики недійсним, оскільки з його змісту не можна встановити сторони первісного зобов'язання, а обставини укладення зазначеного договору є сумнівними, оскільки його батько займався підприємництвом і в нього не було потреби брати кошти в борг. Також вважав, що батько не укладав і не міг укладати такий правочин, підпис у договорі йому не належить, адреса його місця проживання в договорі вказана не вірно. Посилаючись на те, що договір позики від 01 жовтня 2013 року є таким, що порушує його права, позивач просив визнати правочин недійсним. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2018 року змінено в частині обґрунтування мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження порушення його майнових прав та інтересів внаслідок укладення оспорюваного договору. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги у повному обсязі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 аргументована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, неповно з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не прийняли до уваги його доводи про те, що батько не укладав договір позики, оскільки він не мав потреби у грошових коштах, та дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову. Відзив/заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору позики недійсним. Витребувано із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська зазначену справу. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що згідно з договором позики від 01 жовтня 2013 року, укладеним у простій письмовій формі між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , остання, як позикодавець, передала ОСОБА_4 грошову суму в розмірі 1 300 000,00 доларів США зі сплатою 12 % річних, а ОСОБА_4 зобов`язався повернути позику до 31 грудня 2014 року. Згідно з розпискою від 01 жовтня 2013 року ОСОБА_4 за договором від 01 жовтня 2013 року отримав від ОСОБА_2 у позику грошову суму в розмірі 1 300 000,00 доларів США. Вказані кошти у визначений договором позики строк ОСОБА_4 не повернув. Відповідно до свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. 22 грудня 2015 року приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Іщиком М. В. у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 відкрито спадкову справу. Заяви про прийняття спадщини подано: ІНФОРМАЦІЯ_2 дочкою померлого ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в інтересах малолітнього сина померлого - ОСОБА_1 , а також ІНФОРМАЦІЯ_3 батьком та матір'ю померлого - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу II«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанційнорм матеріального права та порушення норм процесуального права. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосування наслідків недійсності, передбачених законом. Главою 16 ЦК України (статтями 202-236 ЦК України) врегульовано питання щодо укладення правочинів та визнання їх недійсними. Частиною п'ятою статті 216 ЦК України передбачено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суди попередніх інстанцій встановили, що розписка від 01 жовтня 2013 року підтверджує укладення між сторонами договору позики та отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1 300 000,00 доларів США із зобов`язанням повернути їх до 31 грудня 2014 року. В розписці містяться всі умови договору позики, визначені положеннями статті 1046 ЦК України. Таким чином, письмовий договір позики та розписка відповідно до статті 1047 ЦК України є підтвердженням укладення договору позики та факту отримання позичальником визначеної у договорі грошової суми. Також суди встановили, що за життя ОСОБА_4 договір позики від 01 жовтня 2013 року в установленому законом порядку не оспорював, що фактично свідчить про визнання ним своїх боргових зобов`язань. Згідно з висновком посмертної судової почеркознавчої експертизи від 05 грудня 2016 року №1.1-40 Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України підписи від імені ОСОБА_4 у договорі позики та розписці виконано самим ОСОБА_4 . За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суди першої інстанції та апеляційної інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним у зв'язку з його недоведеністю. Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що суди не врахували його доводи з приводу того, що за життя батьком не укладався договір позики та не встановили фактичні обставини справи щодо укладення оспорюваного правочину, колегія суддів відхиляє, оскільки вони по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та постанови апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 389, 400, 401 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2018 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: В. І. Журавель Н. О. Антоненко М. М. Русинчук