Постанова 4822 № 722/181/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 квітня 2020 року м. Чернівці справа № 722/181/19> провадження №22-ц/822/435/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Височанської Н. К. суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б. секретар Собчук І.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 11 лютого 2020 року, ухвалене під головуванням судді Побережної О.Д., В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява (в новій редакції) обґрунтована тим, що за умовами укладеного між банком та ОСОБА_1 кредитного договору б/н від 29 січня 2015 року, останній отримав кредит у розмірі 6000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» є правонаступником прав та обов`язків публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», у зв`язку з чим на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 21 травня 2018 року змінено найменування з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Зазначало, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що заява підписана разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідно до умов договору відповідач отримав кредитні картки № НОМЕР_1 з терміном дії до останнього дня жовтня 2018 року, № НОМЕР_2 з терміном дії до останнього дня жовтня 2019 року, № НОМЕР_3 з терміном дії до останнього дня травня 2020 року та № НОМЕР_4 з терміном дії до останнього дня травня 2021 року. Відповідачу було видано кредитну картку типу «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Згідно тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду»: Пільговий період - до 55 днів (пільгова ставка діє за умови погашення до 25 числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості); Базова % ставка в місяць (нараховується на залишок заборгованості) - 2,9% (34,80% на рік), за тратами здійсненими з 01.09.2015 року - 3,6% (43,20% на рік); обов`язковий щомісячний платіж - 5% від заборгованості (але не менше 100 грн. та не більше залишку заборгованості); пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів; пеня = 0,24% від суми загальної заборгованості (нараховується за кожний день прострочення кредиту) + 50 грн., щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100 грн. Пеня = 0,24% від суми загальної заборгованості (нараховується за кожний день прострочення кредиту) + 100 грн. щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100 грн. другий місяць поспіль і більше. Відповідно до п.2.1.1.5.5 даного договору відповідач зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Згідно п.2.1.1.3.3 даного договору відповідач доручив банку списувати з карткового рахунку суми грошових коштів у розмірі здійснених ним операцій, а також вартість послуг, визначену Тарифами Банку при настанні термінів платежу, а при виникненні боргових зобов`язань згідно п.2.1.1.12.9 договору, списувати з будь-якого рахунку відкритого в банку (у т.ч. з карткового рахунку) грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов`язань, у тому числі мінімального обов`язкового платежу. На підставі п.2.1.1.12.2 договору, сплату процентів за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих процентів (договірне списання). Якщо на дату нарахування процентів клієнт використав всю суму кредиту, сторони узгодили збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов`язань за кредитом, що мала місце на дату нарахування процентів. У разі виникнення прострочених зобов`язань за кредитом згідно п.2.1.1.12.2.1 договору клієнт сплачує банку проценти в подвійному розмірі від зазначених в тарифах, що діють на дату нарахування. При непогашенні суми простроченого кредиту згідно п.2.1.1.12.6.1 договору на суму від 100 грн. клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.549 ЦК України та п.2.1.1.7.6 договору при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. (в еквіваленті 500 грн. за кредитними картками, відритим у валюті USD) + 5% від суми позову. Згідно п.п.2.1.1.4.2, 2.1.1.4.6 договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов`язків за цим договором. Відповідач скористався наданим кредитом, однак зобов`язання за договором належним чином не виконав, не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, а саме: неналежно сплачував внески на погашення заборгованості за кредитом з 03 березня 2017 року по 17 січня 2019 року, за процентами в період з 03 березня 2017 року по 31 серпня 2018 року, пені у період з 01 лютого 2018 року по 01 січня 2019 року. У зв`язку з порушеннями відповідачем умов кредитного договору станом на 17 січня 2019 року виникла заборгованість у сумі 13891,14 грн., яка складається із: 3384,69 грн. - тіло кредиту; 4704,72 грн. - відсотки за користування кредитом; 4664,06 грн. - пеня, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 637,67 грн. - штраф (процентна складова). Посилаючись на вказані обставин, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також судові витрати в розмірі 1921 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 11 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 3384,69 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 467, 95 грн. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників На дане рішення АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами, пенею та штрафами, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у цій частині. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення нехтуючи засадами змагальності сторін, доведеності позиції обох сторін судового спору. Не маючи жодних доказів проти вимог позивача, суд першої інстанції, замість посилання на факти, в обґрунтування рішення послався на судову практику Верховного Суду, яка не є і не може бути доказовою базою по справі. Зокрема, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не маючи обґрунтованих заперечень з боку відповідача та відповідних доказів безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у Постанові від 3 липня 2019 року по справі №342/180/17. Зазначає, що відповідач не оспорював укладення чи неукладення з банком договору, що свідчить про згоду позичальника з усіма умовами цього договору. Відмовляючи у стягненні відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг та, у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Також суд безпідставно відмовив у стягненні пені і штрафів, порушивши норми матеріального права. Вказує на те, що відповідач, всупереч закріпленому ст.12 ЦПК України принципу змагальності, не довів факт відсутності заборгованості за укладеним кредитним договором, не надав доказів належного виконання договору, розмір нарахованої заборгованості не оспорював, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Позиція апеляційного суду Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав. Рішення суду першої інстанції, в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3384,69 грн. не оскаржується, а отже в силу положень ст.ст.13, 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Фактичні обставини справи встановлені судом 29 січня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, ознайомлення з зазначеними Умовами та Тарифами. Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» є правонаступником прав та обов`язків публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», у зв`язку з чим на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 21 травня 2018 року змінено найменування з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Позивач свої зобов`язання по вищезазначеному договору виконав та надав відповідачу ОСОБА_1 кредитні картки № НОМЕР_1 з терміном дії до останнього дня жовтня 2018 року, № НОМЕР_2 з терміном дії до останнього дня жовтня 2019 року, № НОМЕР_3 з терміном дії до останнього дня травня 2020 року та № НОМЕР_4 з терміном дії до останнього дня травня 2021 року. Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за даним договором, станом на 17 січня 2019 року загальна сума заборгованості становить 13891,14 грн., яка складається з: 3384,69 грн. - тіло кредиту; 4704,72 грн. - нараховані відсотки за користування кредитом; 4664,06 грн. - нарахована пеня, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 637,67 грн. - штраф (процентна складова). У анкеті-заяві позичальника зазначено, що відповідач згоден з тим, що підписана заява разом Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, застосовані норми права та встановлені обставини Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. У заяві позичальника ОСОБА_1 від 29 січня 2015 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді сплати відсотків, неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема відсотки, пеню за прострочене зобов`язання і за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн та штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті: www.://privatbank.ua. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщених на сайті банку та надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання, п.1.1.7.11) , позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) могли бути зміненими в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті: https://privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому це не можна розцінювати як частину укладеного між сторонами кредитного договору шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді сплати відсотків, неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення вимоги щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк», відсотків, пені та штрафів, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті: https://privatbank.ua не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають застосованій судом першої інстанції правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, не маючи жодних доказів проти вимог позивача, в обґрунтування рішення послався на судову практику Верховного Суду, яка не є і не може бути доказовою базою по справі, зокрема на висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 3 липня 2019 року по справі №342/180/17. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, дана постанова прийнята за результатами розгляду правовідносин аналогічних до тих, які виникли в даній справі, тому суд першої інстанції правильно врахував при вирішенні даної справи правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не оспорював укладення чи не укладення з банком договору, що свідчить про згоду позичальника з усіма умовами цього договору, оскільки судом першої інстанції ухвалено заочне рішення і відповідачем не спростовано надані банком докази користування відповідачем кредитними коштами чи укладення договору. При цьому, відсутність позову про визнання договору недійсним не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 11 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Н.К.Височанська Судді: І.М. Литвинюк І.Б. Перепелюк