Постанова 4807 № 337/2372/19

Дата документу 30.04.2020 Справа № 337/2372/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 337/2372/19 Провадження №22-ц/807/1079/20 Головуючий в 1-й інстанції - Гнатик Г.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 27 січня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики,- В С Т А Н О В И В: У червні 2019 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми за договором позики. В обґрунтування позову зазначив, що відповідачка ОСОБА_1 08.10.2013 року взяла в борг за договором позиви у ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 5000 доларів США та зобов`язалася їх повернути за першою вимогою ОСОБА_2 або її представника ОСОБА_3 , що підтверджується розпискою. 25.03.2019 року позивач ОСОБА_3 направив відповідачу письмову вимогу про повернення грошових коштів. 18.05.2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким ОСОБА_2 передала право вимоги за договором позики ОСОБА_3 . Відповідач ігнорував вимогу про повернення грошових коштів та кошти не повернув. У позові ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_1 5000 доларів США за договором позики, відсотки за договором позики 16 доларів США і 3 центи та судові витрати. 17.12.2019 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою, у якій просив замінити позивача ОСОБА_3 за даним позовом на належного позивача ОСОБА_2 , оскільки договір про відступлення прав вимоги, укладений 18.05.2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , додатковою угодою від 17.12.2019 року, розірвано (а.с.124, 125). Ухвалою суду від 17.12.2019 року за даним позовом замінено позивача ОСОБА_3 на належного позивача ОСОБА_2 ( а.с. 130). Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2020 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) суму 5000 (п`ять тисяч) доларів США за договором позики; 16 доларів США 3 центи - три відсотки річних; судові витрати, у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 ( десять тисяч) грн. та витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту у сумі 2512 грн. 44 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що зобов`язання відповідно до тексту розписки повинні були бути виконані в національній валюті, тому суд безпідставно стягнув заборгованості у доларах США. Крім того, відповідачем подана заява про застосування строків позовної давності, яка обґрунтована тим, що строк виконання зобов`язань за розпискою настав 08.10.2015 року, а позов щодо стягнення заборгованості подано до суду лише 05.06.2019 року, що вказує на пропуск строку позовної давності та є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову. Судові витрати стягнуті з відповідача, не підтверджені належними доказами та є неспівмірними зі складністю справи. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2020 року це 210 200 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» з 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2102,00 грн. (2102,00 грн. Х 100 = 210 200 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 08.10.2013 року взяла в борг за договором позики у ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 5000 доларів США та зобов`язалася їх повернути за першою вимогою ОСОБА_2 або її представника ОСОБА_3 , що підтверджується розпискою (а.с.13). У розписці зазначено, що ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_2 40 000 грн. що еквівалентно 5000 доларам США для придбання житла, на строк два роки та зобов`язалася повернути отримані грошові кошти за вимогою ОСОБА_2 або її уповноваженого родича-онука ОСОБА_3 25.03.2019 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення грошових коштів ( а.с.14). Після отримання вимоги про повернення грошових коштів (а.с.17), відповідачка суму за договором позики позивачу не повернула, оскільки матеріали цивільної справи таких даних не містять. Оцінивши всі докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 5000 доларів США підлягають задоволенню, оскільки розмір боргу підтверджується розпискою. Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Отже, 3 % річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 5 000 доларів США, помноженого на кількість днів прострочення, як зазначено у позові 39 днів, тому не виходячи за межі позовних вимог, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних від простроченої суми зобов`язання у сумі 16 доларів 03 центи, а також у зв`язку задоволенням позову суд стягнув з відповідача заявлені у позові судові витрати. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду повністю погодитись не може, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей. Згідно з вимогами ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. За правилами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. У розписці від 08 жовтня 2013 року зазначено, що ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_2 40 000 грн., що еквівалентно 5000 доларам США для придбання житла, на строк два роки та зобов`язалася повернути отримані грошові кошти за вимогою ОСОБА_2 або її уповноваженого родича-онука ОСОБА_3 . Таким чином, відповідно до змісту розписки відповідачем були отримані у борг грошові кошти у розмірі саме 40000,00 грн. Тому з урахуванням вимог, ст. 1046 ЦК України, у зв`язку невиконанням зобов`язань за договором позики з відповідача підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 40000,00 грн. Відповідно до вимог ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. За правилами ч. 2 ст.625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 № 6-49 цс12. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. 3 % річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 40000,00 грн., кількості днів прострочення, як зазначено у позові 39 днів (з 28.04.2019 року по 05.06.2019 року) і складають 128,22 грн. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за договором позики від 08.10.2013 року у розмірі 40128,22 грн. Посилання відповідачки в апеляційній скарзі на сплив строку позовної давності щодо вимоги про повернення грошових коштів, є безпідставними, оскільки, як вбачається з розписки, ОСОБА_1 зобов`язалася повернути отримані за договором позики грошові кошти на першу вимогу позикодавця ОСОБА_2 або уповноваженого нею родича - онука ОСОБА_3 . Оскільки строк виконання зобов`язання окремо встановлено за текстом розписки, посилання апелянта на те, що такий строк наступає через два роки з дня підписання розписки є хибним. З урахування вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Щодо стосується питання відшкодування судових витрат у справі то, слід зазначити наступне. Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч. 3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно із ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ст.48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 були здійснені витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн., які підтверджені копією договору про надання правової допомоги від 16.10.2018 року та додатковою угодою № 2 до договору від 16.10.2018 року (а.с. 112-114); актом № 1 про надання юридичних послуг (а.с.115); рахунком № 69 від 07.10.2019 року (а.с. 116); детальним описом послуг (а.с.117); квитанцією про сплату вартості послуг (а.с.118). На момент розгляду справи сторонами у справі була ОСОБА_2 - позивач та ОСОБА_1 - відповідач. Підтверджень того, що позивач ОСОБА_2 понесла будь-які витрати пов`язані з розглядом справи, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано, а тому і підстави для стягнення заявлених сум відсутні. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. В зв`язку зі зміною розміру заборгованості відповідача, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача за подання позовної заяви складає 401,28 грн. Вказані кошти слід стягнути на користь держави, оскільки позивачем судовий збір за подання позову сплачено не було. У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1445,22 грн. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). У зв`язку з викладеним, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX). За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2020 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) суму 40000,00 грн. заборгованості за договором позики; 128,22 грн. - три відсотки річних, а всього 40128,22 грн. В решті позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь держави суму судового збору за подання позовної заяви у розмірі 401,28 грн. Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1445,22 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повна постанова складена 30 квітня 2020 року. Судді: С.В. Кухар О.В. Крилова О.З. Поляков