Постанова 4874 № 906/1087/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2020 року Справа № 906/1087/19 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Маціщук А.В. , суддя Гудак А.В. розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 09.01.2020 р. у справі № 906/1087/19 (суддя Маріщенко Л.О., повний текст рішення складено 11.01.2020 р.) за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства про стягнення 97 772, 91 грн. ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства про стягнення 79 200,06 грн. пені, 6 046,36 грн. 3% річних, 12 526,49 грн. інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу № 4407/16-БО-10 від 15.12.2015 р. щодо своєчасної оплати за переданий газ, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 09.01.2020 р. у справі №906/1087/19 в задоволенні позову відмовлено. Приймаючи рішення, суд першої інстанції прийняв до уваги положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" та зазначив, що оскільки на день набрання чинності Законом відповідач не мав перед позивачем кредиторської заборгованості за спожитий природний газ за договором, нараховані на таку заборгованість пеня, інфляційні та 3% річних підлягали списанню, тому відмовив в задоволенні позову. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким задоволити позов. Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не підлягає застосуванню до спірних відносин, оскільки матеріали даної справи не містять належних та допустимих доказів включення відповідача до реєстру, тому списання заборгованості є неправомірним, а відмова у задоволенні позовних вимог - незаконною. Скаржник зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення та застосуванні до спірних правовідносин ч. 3 ст. 7 даного Закону, місцевим господарським судом не досліджено того факту, що відповідач є теплопостачальним підприємством. Однак, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач здійснює ліцензовану дальність, а саме виробництво та постачання теплової енергії, а відтак і застосування ч. 3 ст. 7 Закону є неправомірним. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2020 р. скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; встановлено сторонам строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та відповіді на відзив; роз`яснено учасниками справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Дана ухвала суду направлена на адреси сторін 11.03.2020 р. та отримана позивачем - 16.03.2020 р., а відповідачем - 17.03.2020 р., що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України). Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 09.01.2020 р. у даній справі без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши надану юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 15.12.2015 р. між акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та Новогуйвинським виробничо житлово ремонтно-експлуатаційним комунальним підприємством (споживач, відповідач) укладено договір постачання природного газу № 4407/16- БО-10. Відповідно до п. 1.1. договору, позивач зобов`язався передати у власність відповідачу у 2016 році природний газ, а відповідач зобов`язався прийняти і оплатити цей природний газ (далі - газ), на умовах цього договору. Згідно п. 1.2. договору, газ, що продається за договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам. Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник передає споживачу з 01.01.2016 р. по 31.03.2016 р. газ, обсягом до180 тис куб.м. Відповідно до п. 6.1. договору оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами відповідно до цін, умов і порядку зарахування коштів, визначених у п. 5.2 цього договору або у відповідних додаткових угодах ( п. 5.1 даного договору). Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. У разі невиконання умов п. 6.1. договору відповідач зобов`язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п. 8.2. договору). Протягом строку дії договору сторонами укладалися додаткові угоди, копії яких додані до матеріалів справи. Договір підписано обома сторонами без заперечень та скріплено печатками. На виконання умов даного договору, позивач передав, а відповідач прийняв газ на загальну суму 1 022 877, 71 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 р., від 29.02.2016 р., від 31.03.2016 р. та від 30.04.2016 р. Доказів щодо наявності заперечень стосовно кількості або вартості поставленого позивачем газу матеріали справи не містять (копії актів приймання-передачі природного газу в матеріалах справи). Відповідач за поставлений природний газ розрахувався повністю, що підтверджується, у тому числі, документом "Сальдо, підприємство "Новогуйвинське ВЖРЕКП" з 01.12.2015р. по 31.08.2018 р. (а. с. 34) та операціями по підприємству "Новогуйвинське ВЖРЕКП" з 01.12.2015р. по 31.08.2018 р. (а.с. 35). Однак, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань щодо здійснення оплати за природний газ у строк, визначений договором, позивач, посилаючись на ст. ст. 549, 625 ЦК України та п. 6.1. договору, нарахував відповідачу 79 200,06 грн. пені, 6 046,36 грн. 3% річних, 12 526,49 грн. інфляційних втрат, що стало підставою для звернення до суду з позовною заявою. Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Разом з тим, 30.11.2016 р. набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Відповідно до ст. 1 даного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Згідно ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Частиною 3 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017р. № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними. Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016р. Водночас, ч. 3 ст. 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч. 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів ч. 3 ст. 7 Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Окрім того, у постанові від 29.01.2019 р. у справі №925/108/18 Верховний Суд зазначив, що вимогу стосовно включення до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії (як передумову для застосування процедури реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ) встановлено для теплогенеруючих та теплопостачальних організацій, які не погасили до 31.12.2016 заборгованість перед постачальником за спожитий до 01.07.2016р. природний газ. Відтак, до заборгованості, що виникла та була погашена споживачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", не можуть бути застосовані правила та вимоги щодо необхідності включення підприємства до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії. Як встановлено апеляційним судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору постачання природного газу № 4407/16- БО-10 від 15.12.2015 р. Матеріалами справи підтверджується факт належного виконання позивачем зобов`язань щодо поставки відповідачу природного газу, в обумовлений в договорі період, на загальну суму 1 022 877, 71 грн. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару виконував з порушенням умов, встановлених у п. 6.1 договору, тобто з простроченням оплати, що підтверджується випискою позивача щодо операцій за договором (а. с. 35). Разом з тим, заборгованість за поставлений природний газ за договором № 4407/16- БО-10 від 15.12.2015 р. погашена відповідачем в повному обсязі. Останній платіж був здійснений 16.08.2016 р., що не заперечується позивачем та вбачається із вказаної виписки про проведені господарські операції між сторонами. Отже, враховуючи те, що заборгованість, на яку позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати, погашена відповідачем до набрання чинності даним Законом, тобто до 30.11.2016р., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача нарахованих 79 200,06 грн. пені, 6 046,36 грн. 3% річних, 12 526,49 грн. інфляційних втрат. Даного правового висновку щодо застосування положень ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дотримується Верховний Суд у постановах від 29.01.2018 р. у справі №904/10745/16, від 07.02.2018 р. у справі №927/1152/16, від 14.02.2018 р. у справі №908/3211/16, від 22.02.2018 р. у справі №922/4355/14, у справі № 904/1619/18 від 20.12.2018 р. Доводи скаржника про те, що місцевим господарським судом не досліджено того факту, що відповідач є теплопостачальним підприємством, в матеріалах справи не містять доказів того, що відповідач здійснює ліцензовану дальність, а саме виробництво та постачання теплової енергії, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки відповідно до розпорядження Житомирської обласної державної адміністрації від 29.03.2018 р. № 113 було переоформлено ліцензії на безстрокові Новогуйвинському виробничому житловому ремонтно-експлуатаційному комунальному підприємству на право провадження господарської діяльності з виробництва, постачання та транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (а. с. 78), що спростовує вказані вище доводи скаржника. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України"). З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що суд першої інстанції постановив рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з урахуванням усього вищевказаного у апеляційного суду немає правових підстав для його скасування. За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 09.01.2020 р. у справі №906/1087/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" без задоволення. Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст. 129 ГПК України. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 09.01.2020 р. у справі № 906/1087/19 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області. Головуючий суддя Олексюк Г.Є. Суддя Маціщук А.В. Суддя Гудак А.В.