Ухвала КЦС ВС № 202/7531/17

Ухвала 28 квітня 2020 року місто Київ справа № 202/7531/17 провадження № 61-6501ск20 Верховний Суд у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 21» Дніпропетровської міської ради, Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, Комунального виробничого ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Реформжитло» Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права постійного користування квартирою, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 31 березня 2020 року звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційну скаргу подано без додержання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). І. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник визначив те, що: - (1) оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права; - (2) суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що заявниками не надано документів для розгляду питання про виключення квартири із числа службових; - (3) судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема у постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 жовтня 2014 року у справі № 6-30388св14); - (4) зазначена справа підлягає касаційному перегляду відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України, оскільки головуючому судді у справі в суді першої інстанції заявлено відвід, підстави якого, на переконання заявника, є обґрунтованими. І. Отже, заявником зазначена підстава касаційного оскарження рішень судів, яка, на його переконання, відповідає положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Верховний Суд визнає наведені заявником перші три доводи неналежними підставами касаційного оскарження, які не відповідають вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно із підпунктом 7 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Відповідно до частини другої статті 392 ЦПК України, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні; у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій враховують висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду та Верховного Суду України. Чинними правилами процесуального права не передбачено обов`язку застосування судами різних інстанцій правових позицій, викладених в постановах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, так само як й не було передбачено попереднім процесуальним законодавством права названого суду касаційної інстанції формулювати у власних судових рішеннях такі обов`язкові правові позиції. В обґрунтуванні підставності й помилковості вирішення судом процесуального питання відводу заявнику необхідно навести, в силу яких міркувань такий відвід підлягав обов`язковому задоволенню. Отже, заявнику необхідно подати виправлену касаційну скаргу, в якій зазначити обґрунтовані підстави подання касаційної скарги, відповідно до пункту 1 частини другої статті 389, зокрема, необхідно зазначити висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду та/або Верховного Суду України, які не враховані судами першої та апеляційної інстанцій при ухвалені оскаржуваних рішень. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, визначених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Суд роз`яснює, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частина третя статті 185 ЦПК України). Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 21» Дніпропетровської міської ради, Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, Комунального виробничого ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району, Департамента житлового господарства Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Реформжитло» Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права постійного користування квартирою, залишити без руху. Надати для усунення зазначених недоліків строк до 28 травня 2020 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя С. О. Погрібний