Ухвала КЦС ВС № 358/935/17

Ухвала 27 квітня 2020 року м. Київ справа № 358/935/17 провадження № 61-5605ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Штелик С. П., (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Клапчука Федора Петровича, на постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування рішення про державну реєстрацію, В С Т А Н О В И В: У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Огребчука Р. В. № 33268558 від 29 грудня 2016 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1138171032206, номер запису про право власності: 19999596 та витребувати на її користь від набувача ОСОБА_4 вказану нежитлову будівлю. Позов мотивовано тим, що рішенням виконавчого комітету Богуславської міської ради № 49/4 від 21 березня 2001 року «Про надання дозволу на розміщення об`єкта торгівлі» ОСОБА_5 було надано дозвіл на відведення земельної ділянки площею 0,012 га для розміщення торгівельного павільйону по АДРЕСА_2 , а також згідно висновку про відведення земельної ділянки від 20 березня 2001 року ОСОБА_5 було відведено земельну ділянку 120 кв. м для встановлення малої архітектурної форми. На відведеній земельні ділянці ОСОБА_5 розпочав та здійснив будівництво стаціонарної малої архітектурної форми для торгівельного обслуговування та громадського харчування населення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1». 11 серпня 2006 між нею та СПД ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу стаціонарної малої архітектурної форми для торгівельного обслуговування та громадського харчування населення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташована за адресою АДРЕСА_1 . Вказувала, що після укладення договору вона разом із своїм чоловіком ОСОБА_6 внесли зміни в конструктивні елементи малої архітектурної форми та здійснили незначну реконструкцію. Проте, параметри споруди значно не змінились. На підставі її заяви від 03 листопада 2009 року КП КОР Білоцерківське МБТІ провело інвентаризацію нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , за результатами якої було встановлено, що об`єктом є нежитлова будівля загальною площею 67,5 кв. м. 16 лютого 2013 року між нею та Богуславською міською радою було укладено договір № 18 про тимчасове користування земельною ділянкою, за умовами якого їй було передано в тимчасове платне користування земельну ділянку площею 0,0405 га по АДРЕСА_1 строком на один рік, тобто до 16 лютого 2014 року. 01 серпня 2014 року між нею та Богуславською міською радою було укладено договір про встановлення земельного сервітуту щодо вказаної земельної ділянки строком до 01 вересня 2015 року. На підставі рішення Богуславської міської ради № 1260-63-УІ від 23 жовтня 2015 року «Про укладання з ФОП ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 » їй було передано в користування на умовах оренди до 31 грудня 2016 року земельну ділянку загальною площею 0,0405 га для будівництва та обслуговування існуючої тимчасової споруди кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 та 21 квітня 2016 було укладено договір оренди земельної ділянки. Після придбання вказаної малої архітектурної форми та отримання всіх дозвільних документів вона разом із своїм чоловіком ОСОБА_6 здійснювали у вказаному кафе підприємницьку діяльність з торгівельного обслуговування та громадського харчування населення. У квітні 2017 року їй стало відомо про те, що на вхідних дверях до їхнього кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » невідомими особами змінений замок, який замкнений та потрапити в кафе неможливо. Після виклику працівників поліції з`явився невідомий чоловік, який повідомив, що позивач та її чоловік не є власниками кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», це не їх власність та власником є інша людина. Зазначала, що оскільки вона нікому не відчужувала належну їй малу архітектурну форму для торгівельного обслуговування та громадського харчування населення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », вона отримала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та дізналась, що дійсно об`єкт нерухомості, який належить їй та який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , був зареєстрований в реєстрі як об`єкт нерухомості та відчужений іншій особі. Зокрема було встановлено, що ОСОБА_2 за допомогою державного реєстратора КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Огребчука Р. В. на підставі технічного паспорту № 086 від 28 жовтня 2016 року, що виданий ФОП ОСОБА_7 , договору оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2016 року та рішення Бориспільської міської ради № 352 від 03 листопада 2016 року, зареєстрував за собою право власності на спірну нежитлову будівлю. ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу № 56 від 02 лютого 2017 року, що посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Лазоренко Л. Є. продав нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , який у свою чергу за договором купівлі-продажу № 1058 від 14 квітня 2017 року, що посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудка О. С. продав нежитлову будівлю ОСОБА_4 . Також, вона дізналась, що існує договір від 30 червня 2016 про розірвання договору оренди від 21 квітня 2016 року, проте вона не підписувала ніяких договорів про розірвання та за інформацією Богуславської міської ради такого договору з їх боку також підписано не було. На підставі вказаного договору від 30 червня 2016 року про розірвання договору оренди землі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяження було припинено право оренди позивача на земельну ділянку. Вказану реєстраційну дію також було здійснено державним реєстратором КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Огребчуком Р. В. У зв`язку з тим, що нею не укладався договір від 30 червня 2016 року про розірвання договору оренди від 21 квітня 2016 року, вона звернулась до КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» та поновила своє право оренди на земельну ділянку площею 0,0405 га із земель комунальної власності Богуславської міської ради для обслуговування існуючої тимчасової споруди кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 . Також зазначає, що ОСОБА_2 ніколи не будував та не має ніякого відношення до будівництва (створення) кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » як нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 , а отже не мав права та підстав набувати право власності на вказане майно. Відповідачем ОСОБА_2 було здійснено державну реєстрацію права власності на підставі лише технічного паспорту, договору оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2016 року та рішення Бориспільської міської ради № 352 від 03 листопада 2016 року, яких не існує. Державному реєстратору Ткач В. В. не надавав документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію, закінченого будівництвом об`єкта, а тому рішення про проведення незаконної реєстрації підлягає скасуванню та є всі передбачені законом підстави для витребування у ОСОБА_4 майна. Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 22 листопада 2018 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Огребчука Р. В. № 33268558 від 29 грудня 2016 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1138171032206, номер запису про право власності: 19999596. Витребувано на користь ОСОБА_1 від набувача ОСОБА_4 нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1138171032206 та визнано за ОСОБА_1 право власності на вказану нежитлову будівлю. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що майно ОСОБА_1 , а саме нежитлова будівля кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , вибуло із володіння позивача не з її волі, а тому таке майно може бути витребувано у останнього набувача за відплатним договором, тобто у ОСОБА_4 . Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року рішення Богуславського районного суду Київської області від 22 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до участі у справі не залучено державного реєстратора КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Огребчука Р. В., у зв`язку з чим порушено його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. У касаційній скарзі, поданій 20 березня 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Клапчука Ф. П., просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Згідно частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Ціна позову у даній справі становить 114 600 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102*100=210 200). Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вищенаведених приписів ЦПК України. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства. Касаційна скарга не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню; Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Верховний Суд наголошує на тому, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд У Х В А Л И В: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Клапчука Федора Петровича, на постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування рішення про державну реєстрацію відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: С. П. Штелик А. А. Калараш В. М. Сімоненко