Постанова КЦС ВС № 545/4017/13-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2020 року м. Київ справа № 545/4017/13-ц провадження № 61-48320 св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Чорноглазівська сільська рада Полтавського району Полтавської області, особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_2 , розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року в складі судді Обідіної О. І., ВСТАНОВИВ : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2018 року ОСОБА_2 подала в суд апеляційну скаргу на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 10 грудня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання права власності на спадкове майно. Разом із апеляційною скаргою ОСОБА_2 подала в суд клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому зазначила, що про існування вказаного рішення дізналася лише в грудні 2017 року та подала в суд заяву про його перегляд за нововиявленими обставинами, а після відмови в задоволенні такої заяви - подала апеляційну скаргу. Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2018 року дана апеляційна скарга залишена без руху для усунення недоліків, а саме - для зазначення поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подала в суд заяву про усунення недоліків, у якій як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження посилалася на ті ж обставини, а також зазначала, що датою, з якої для неї розпочався строк на апеляційне оскарження, вважає дату набрання законної сили рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 14 серпня 2018 року про відмову в задоволення заяви про пергляд рішення за нововиявленими обставинами, тобто 14 вересня 2018 року. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року вказані обставини визнані неповажними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження, апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без руху для усунення недоліків, а саме - для зазначення інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. 14 листопада 2018 року ОСОБА_2 подала в суд заяву про усунення недоліків і клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, в якому посилалася на ті ж обстивини й на свій вік і правову необізнаність. Короткий зміст судового рішення апеляційного суду Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 10 грудня 2013 року відмовлено. Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 , подаючи в січні 2018 року заяву про перегляд рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 10 грудня 2013 року за нововиявленими обставинами, знала про його існування, була ознайомлена з його змістом, з яким не погоджувалась і замість оскарження його в апеляційному порядку скористалась своїм процесуальним правом на подання заяви про його перегляд за нововиявленими обставинами. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 07 грудня 2018 року ОСОБА_2 як особа, яка не брала участь у справі, подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року. Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі особа, яка подала касаційну скаргу, просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду. Указує, що адвокат скористався її правовою необізнаністю й зловживаючи своїми правами подав замість апеляційної скарги заяву про перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами, чим позбавив її можливості своєчасно подати відповідну скаргу. Відзив на касаційну скаргу Відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судами Апеляційний суд установив, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 10 грудня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,58 га. Вирішено, що правовстановлюючі документи про право власності на домоволодіння з земельною ділянкою підлягають державній реєстрації, в тому числі в ПП Полтавському бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор». Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 14 серпня 2018 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд указаного рішення за нововиявленими обставинами відмовлено та роз`яснено їй право на оскарження рішення від 10 грудня 2013 року в апеляційному порядку. 20 вересня 2018 року ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу на вказане судове рішення та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якого посилалася на те, що не приймала участь у розгляді справи, а зі змістом оскаржуваного рішення ознайомилася в грудні 2017 року й звернулася до суду з заявою про його перегляд за нововиявленими обставинами. Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2018 року дана апеляційна скарга залишена без руху для усунення недоліків, а саме - для зазначення поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. 22 жовтня 2018 року ОСОБА_2 подала до апеляційного суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та вказувала, що копія рішення суду першої інстанції була отримана 19 грудня 2017 року її представником, а не нею особисто, а тому строк на апеляційне оскарження для неї розпочався з дня набрання законної рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 10 грудня 2013 рокуза нововиявленими обставинами, а саме - 14 вересня 2018 року. 14 листопада 2018 року зазначила, що про існування рішення знала з січня 2018 року, коли її представник подав у суд заяву про перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами, однак помилково скористалася альтернативним способом захисту й замість апеляційної скарги подала в суд заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Окрім того вказувала, що вона є пенсіонеркою й довіряла адвокатові, який її підвів.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом. Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам закону. Згідно з пунктом 13 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі апеляційної скарги, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Відповідно до частини третьої статті 357 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі апеляційної скарги, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу (частина четверта статті 357 ЦПК України в указаній редакції). Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року). Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року). Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року). ЦПК України не визначений конкретний перелік причин, що належать до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Однак, суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка не брала участі у справі, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року в справі № 442/37/14 (провадження № 61-1683св19). Право на ефективний судовий захист передбачає, що сторони цивільного судочинства повинні мати змогу реалізувати право подати апеляцію з того моменту, коли вони фактично поінформовані про самі судові рішення, що можуть порушувати їх законні права чи інтереси (RYAZANTSEV v. RUSSIA, № 21774/06, § 53, від 10 березня 2011 року). Установивши, що копію оскаржуваного судового рішення представник ОСОБА_2 отримав 12 грудня 2017 року, а 11 січня 2018 року ОСОБА_2 особисто подала в суд заяву про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами, тобто знала про його існування та була ознайомлена з його змістом, апеляційний суд зробив правильний висновок, що наведені ОСОБА_2 причини пропуску строку на апеляційне оскарження є неповажними, а тому наявні правові підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження в даній справі за її апеляційною скаргою. Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що копія рішення суду першої інстанції була вручена 19 грудня 2017 року її представникові, а не їй особисто, оскільки в заяві від 11 січня 2018 року про перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами ОСОБА_2 вказує, що з текстом рішення представник ознайомив її 27 грудня 2017 року. Установивши, що факт обізнаності ОСОБА_2 та наявості в неї копії рішення суду першої інстнації підтверджується матеріалами справи, а сам по собі факт отримання копії цього рішення її представником, а не нею особисто, не впливає на правильність вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду, висновок апеляційним судом про неповажність такої причини для поновлення строку на апеляційне оскрження є обґрунтованим. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель М. М. Русинчук