Постанова 4814 № 554/4051/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/4051/19 Номер провадження 22-ц/814/982/20Головуючий у 1-й інстанції Троцька А. І. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі Ачкасова О.Н. переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 січня 2020 року, ухвалене суддею Троцькою А.І., повний текст рішення складено - 24 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України,- В С Т А Н О В И В: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Російської Федерації на його користь моральну шкоду у розмірі 1 056 732,67 грн., що є еквівалентом 35 000 євро за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання позову. Позовна заява мотивована тим, що у квітні 2014 року після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та на момент початку другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України на території Луганської та Донецької областей України він був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасова окупація та повсюдні прояви насильства на тимчасово окупованій території України, порушення прав людини призвели до неможливості проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території м. Горлівка Донецької області України та його вимушеного переселення у 2014 році до підконтрольної Україні території - м. Суми, а згодом м. Полтави. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 року у справі №554/8970/16-ц, яке набрало законної сили, встановлено факт того, що вимушене переселення ОСОБА_1 у червні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти країни та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області. До початку збройної агресії Російської Федерації та подальшої незаконної окупації частини території Донецької області він, ОСОБА_1 , був повноправним громадянином своєї держави, мав налагоджений побут, вів повноцінне життя та вільно спілкувався з друзями та родичами. Проте, з початком збройної агресії РФ проти України його було позбавлено такої можливості. Так, з весни 2014 року на території Горлівки почались проросійські мітинги, на яких озброєні проросійські бойовики показували своє зневажливе ставлення до будь-яких прав та моральних цінностей громадян. При цьому, будь-які прояви української ідентичності суворо заборонялися. Люди стали боятись спілкуватися українською мовою, носити державну символіку, висловлювати будь-яку підтримку на адресу України, адже в будь-який момент могли бути підданими фізичному примусу зі сторони проросійських бойовиків. Поступово на виїзді з міста було встановлено блокпости, поблизу яких озброєні люди у військовій формі здійснювали перевірку документів. Крім того, стрімко погіршилась соціально-економічна ситуація. Через порушення роботи банківської системи, відсутності готівки в банкоматах, населення залишилося без зарплат, стипендій, пенсійного забезпечення та інших соціальних виплат. Почали припинятися трансляції деяких українських телеканалів, натомість з`явилось багато російських. Як наслідок, перебування на вулицях міста стало небезпечним для життя, доступ до достовірної інформації, соціальних послуг і речей, необхідних для повноцінного існування та виживання став значно ускладненим. З приходом проросійських окупантів життя в місті стало повністю неконтрольованим: почастішали випадки пограбування, почалось примусове вилучення бойовиками приватного майна, житлових будинків, автомобілів. Він та його родина були налякані такою обстановкою, тому намагались будь-яким чином оминати скупчення озброєних людей у військовій формі. Його хвилювання підсилювались великою вірогідністю потрапити в полон до проросійських бойовиків. Фактичне проживання в умовах війни давало підстави реально сприймати загрозу бути вбитими від рук проросійських бойовиків, а тому його родина постійно почувала себе у небезпеці. Описані вище обставини призвели до неможливості подальшого проживання в м. Горлівка, а тому в червні 2014 року, внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, він був змушений за безцінь продати своє житло і переїхати зі своєю сім`єю до м. Суми, де друзі нам пообіцяли допомогти з помешканням. Разом з ними з окупованої території Донецької області виїхала і мати позивача, яка останнім часом у зв`язку з постійними стресами та переживаннями - почала скаржитися на погіршення здоров`я. По приїзду в м. Суми її психічний стан погіршився. Як наслідок, вона потрапила в психіатричну лікарню, де невдовзі померла. Після таких подій він з родиною переїхав до м. Полтави, де їм довелося пристосовуватися до нових умов життя. На даний час позивач з родиною проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Отже, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України були порушені його права, передбачені розділом II Конституцією України, Європейською конвенцією, Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни 1949 року, іншими міжнародними актами, зокрема, такі як: право на життя, право на повагу до честі та гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії тощо. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Російської федерації про відшкодування моральної шкоди завданої збройною агресією Російської Федерації проти України - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що іноземна держава не може бути залучена до суду як відповідач або третя особа без згоди на це компетентних органів відповідної держави. Судовий імунітет іноземної держави означає непідсудність її суду іншої держави. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, як незаконне і необґрунтоване, і ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Апеляційна скарга мотивована тим, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України були порушені його права: право на життя, право на повагу до честі, гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на думки, совісті і релігії тощо. Ці порушення призвели до неможливості подальшого проживання на окупованій території Донецької області України та обумовили вимушене його переселення. Вважає, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона. Змістом позовної заяви, письмовими доказами, наявними у справі, поясненнями, що були надані представником позивача під час судового розгляду, беззаперечно підтверджуються підстави для відшкодування завданої моральної шкоди. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюєтьсявідповідно до законів, чинних на час вчиненняокремихпроцесуальнихдій, розгляду і вирішеннясправи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК Україниучасникисправи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішивпитання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першоїінстанціїповністюабочастково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженцем м. Горлівка Донецької області, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с. 9). Згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення від 10.07.2015 року № 1603002813 ОСОБА_1 постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 , та 30 серпня 2014 року перемістився з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) до м.Полтава за адресою : АДРЕСА_4 (а.с. 13). Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення від 06.09.2016 року № 1603004412 ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 (а.с. 15). Постановою Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі №554/8970/16-ц, встановлено факт того, що вимушене переселення ОСОБА_1 у червні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти країни та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області (а.с. 17- 26). Обґрунтовуючи понесені збитки, позивач зазначив, що з весни 2014 року на території м. Горлівка почались проросійські мітинги, на яких озброєні проросійські бойовики показували своє зневажливе ставлення до будь-яких прав та моральних цінностей громадян. Через порушення роботи банківської системи, відсутності готівки в банкоматах, населення залишилося без зарплат, стипендій, пенсійного забезпечення та інших соціальних виплат. З приходом проросійських окупантів, життя в місті стало повністю неконтрольованим: почастішали випадки пограбування, почалось примусове вилучення бойовиками приватного майна, житлових будинків, автомобілів. Стрімко погіршилась соціально-економічна ситуація. Він та його родина були налякані такою обстановкою, тому намагались будь-яким чином оминати скупчення озброєних людей у військовій формі. Його хвилювання підсилювались великою вірогідністю потрапити в полон до проросійських бойовиків. Фактичне проживання в умовах війни давало підстави реально сприймати загрозу бути вбитими від рук проросійських бойовиків, а тому моя родина постійно почувала себе у небезпеці. У даній справі згода компетентних органів Російської Федерації на пред`явлення до неї позову та залучення до участі у справі як відповідача відсутня. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення частиною 4 статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» та частиною 6 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадянам та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальною за шкоду Російську Федерацію лише встановлює того хто має відповідати, однак не змінює принцип судового імунітету визначений Законом України «Про міжнародне приватне право» та не змінює визначені правила. Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом ст. 15 ЦК України порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Відповідно п.9 ч. 2 ст.16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. З матеріалів справи вбачається та встановлено колегією суддів, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Донецької області, Україна позивач ОСОБА_1 вимушений був змінити місце проживання та реєстрації з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 (а.с. 15), облаштовувати побут на новому місці, займатися пошуком місця працевлаштування. За правилом ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, виходячи з встановленого постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у цивільній справі № 554/8970/16-ц юридичного факту, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку, що безпосереднім суб`єктом, внаслідок дій якого ОСОБА_1 завдано шкоди, є Російська Федерація ( а.с. 17- 26). Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 р. №254-VIII, визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. До переліку міст, які визнані цією постановою окупованими входить також і м. Горлівка Донецької області. Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Згідно з ч. ч. 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. При вирішенні вимоги позивача про компенсацію моральної шкоди апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за можливе застосовувати практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), відповідно до якого Турецька Республіка зобов`язана сплатити позивачу компенсацію, зокрема, й за моральні страждання через незаконну окупацію північної частини Кіпру, де народилась та проживала позивач, турецькими Збройними Силами. У вказаному рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали у психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилася та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того, суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилася та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами. Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності. Множинний характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 підтверджується постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у цивільній справі № 554/8970/16-ц, у якому судом надано преюдиційного значення тому факту, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території Донецькій області України було порушено конституційні права ОСОБА_1 , передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України, зокрема право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті и релігії. Крім цього, ОСОБА_1 у позові вказував, що внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, він зазнав моральних втрат і душевних страждань. У сукупності всіх обставин вважає, що мало місце приниження його честі і гідності, як жителя певного регіону України, моральні переживання у зв`язку з порушенням його права власності, порушення нормальних життєвих зв`язків через вимушене переселення, відповідно порушення сталих стосунків з оточуючими людьми, тяжкість вимушених змін у житті, що не могло не відобразитись у погіршенні стану здоров`я. Постійно думає про порушення його законних прав, тому вимушений витрачати час і кошти для захисту своїх прав та інтересів. З врахуванням викладеного, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку, що факт наявності душевних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, належним чином доведений та у повній мірі підтверджується матеріалами справи. У п. 82 рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» зазначено, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав і свобод, у якій формі вони не закріплювались в національному правопорядку. Особа на практиці повинна мати можливість скористатись ефективним засобом захисту, тобто засобами, які б запобігли вчиненню порушень чи їх продовженню або забезпечили заявнику відповідне відшкодування. За таких обставин, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку, що відсутність на національному рівні ефективного юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав не може бети перешкодою у реалізації особою таких прав та свобод. Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення. Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно нього. Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену ОСОБА_1 моральну шкоду, апеляційний суд у складі колегії суддів виходить із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20 000 кіпрських фунтів (станом на 01.01.1998 р. Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - Євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 Євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини). Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих ОСОБА_1 моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які він відчуває роками через неможливість користуватись належним йому житлом, працювати на своїй роботі, спілкуватись з близькими, апеляційний суд вважає достатнім розмір компенсації за заподіяну йому моральну шкоду у сумі 1 056 732, 67 грн., який на день пред`явлення позову до суду за офіційним курсом НБУ є еквівалентом в 35 000 Євро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію. Крім цього, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України. Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй. Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну. Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. З вказаних підстав, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, відмовляючи у позові, залишив поза увагою вище викладене та прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 2,3 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 2,3, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 січня 2020 року - скасувати і ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України - задовольнити. Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 056 732,67 грн. (один мільйон п`ятдесят шість тисяч сімсот тридцять дві гривні 67 копійок), що є еквівалентом 35 000,00 Євро (тридцять п`ять тисяч євро) за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання позову. Стягнути з держави Російська Федерація судовий збір на користь держави Україна у розмірі 9 605 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27 квітня 2020 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов