Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 328/346/20(2-а/328/18/20)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 10 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 328/346/20(2-а/328/18/20) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В., суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Токмацького районного суду Запорізької області від 04.03.2020 (головуючий суддя Новікова Н.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання рішення протиправним, відшкодування шкоди, завданої протиправним рішенням, - ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Токмацького районного суду Запорізької з позовом до відповідача Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив: - звільнити позивача від сплати судового збору, враховуючи майновий стан; - визнати протиправним та скасувати повідомлення державного виконавця від 29.01.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу без приняття до виконання; - стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування шкоди, завданої протиправною дією, у сумі 261,20 євро в національній валюті за офіційним курсом Національного банку України; - зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 04.03.2020 позов повернуто позивачу (а.с. 13, 14). Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що доказів на підтвердження наявності встановлених частиною 1 статті 8 Закону «Про судовий збір» обставин, які є підставою для звільнення від сплати судового збору за весь рік, що передував року звернення з позовом, позивач не надав ні під час звернення, ні на виконання ухвали про залишення позову. Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведені обставини, на які він посилається, а саме не доставлення пошти 10.02.2020 та 11.02.2020, суд першої інстанції дійшов висновку, що доказами цих обставин могли бути, зокрема, запити до АТ «Укрпошта» та відповіді на них. Єдиним доказом отримання позивачем оскаржуваного рішення є відомості АТ «Укрпошта», які містяться на його веб-сайті за електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до яких позивач отримав оскаржуване рішення 10.02.2020, після спливу строку звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції від 04.03.2020 про повернення позовної заяви, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зазначає, що постанову державного виконавця ним отримано 12.02.2020. Вказує також на те, що ним здійснено запит до Укрпошти для підтвердження вказаних відомостей, однак відповіді не отримано. Також зазначає, що при отриманні відповіді з Укрпошти копія буде надана без затримки. Посилається на те, що судовий збір становить 840,40грн., що становить 46% його пенсії, та є значним матеріальним навантаженням для нього. Вказує, що бажає реалізувати своє право на судовий захист, яке йому гарантовано Конституцією України. До суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого. Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом, а також не усунуто недоліки апеляційної скарги в частині сплати судового збору. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Приписами ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що статтею 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. При цьому, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч. 1, 4). Отже принцип змагальності надає сторонам в ході розгляду справи можливість надавати будь-які докази для доведення своєї позиції. Водночас, в адміністративному судочинстві суд наділений правом витребувати докази з власної ініціативи для з`ясування всіх обставин у справі. Таким чином, в разі не подання стороною певних доказів, адміністративний суд не позбавлений права витребування таких доказів за власною ініціативою. На думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції, повертаючи позов, не дослідив в повному обсязі зазначені процесуальні норми, що призвело до помилкових висновків щодо повернення позову. Слід також зазначити, що рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ст. 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України. В силу ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що в Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур). Щодо строків звернення до адміністративного суду, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Процесуальним строком у відповідності до п.1 ст.118 КАС України є встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами; для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Водночас, стаття 287 КАС України встановлює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу ДВС, приватного виконавця. Згідно з положеннями частини 1, 2 цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду: 1) у 10-ти денний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у 3-денний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Отже законодавець надає правові підстави рахувати строк звернення до суду з урахуванням певної обставини, а саме: коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав. При цьому, зі змісту наведених норм слідує, що суд самостійно повинен перевірити чи пропущений позивачем встановлений строк звернення до суду, якщо так, то чи є в матеріалах адміністративного позову докази поважності причин його пропуску. Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини - строк звернення до суду закріплений в нормах національного законодавства не є абсолютним, однак правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку - повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму; строк звернення до суду не може застосовуватися автоматично; перевіряючи виконання строку звернення до суду, слід звертати увагу на обставини справи (Іліан проти Туреччини). У демократичному суспільстві право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення цього права не відповідає меті права на справедливий суд. Забезпечення доступу до суду є однією з гарантій справедливого судочинства, водночас, рівень доступу до суду має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, тобто навіть у разі пропуску строку звернення до суду без відповідних додаткових обґрунтувань суд не може його застосувати. Крім того, застосування правила пропуску строку звернення до суду залежить від обставин справи. Під цим слід розуміти вагомість права, про захист якого особа звернулася до суду. Правила строку звернення до суду закріплені в нормах КАС України є свого роду фільтром, який сприяє формуванню законного і справедливого правосуддя, унеможливлюючи зловживання правом на звернення та стабілізуючи суспільні відносини. Однак не є правильним застосовувати його, як перешкоду в зверненні до суду для захисту порушених прав та інтересів особи. В своїй ухвалі суд першої інстанції зазначив, що позивач не просить поновити йому строк звернення до адміністративного суду при цьому позивач наполягає на тому, що вказаний строк ним не пропущений. Виходячи з таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не виконав вимогу ухвали від 25.02.2020 року, якою суд надав строк позивачу для надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду. У відповідності до ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. При визначенні початку строку звернення до адміністративного суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: - це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; - це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; - ця причина виникла протягом строку, який пропущений; - ці обставини підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Отже, поважними визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними і не залежать від волевиявлення і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення дії. Під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини повинні бути підтверджені відповідними та належними доказами. Саме таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до ваги, що з матеріалів справи вбачається, що Повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 29.01.2020 року (а.с. 3) направлене на адресу позивача 05.02.2020, що вбачається на відбитку поштового штемпеля (а.с. 4 з/с). Отже, саме адміністративний суд мав можливість у відповідності з вимогами КАС України, витребувати певні докази для встановлення істини у справі, однак не вичини таких дій. Щодо сплати судового збору, слід зазначити наступне. Судовий збір за позовом про оскарження рішень державної виконавчої служби передбачено п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону "Про судовий збір" відповідно до якої за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлено судовий збір - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Проте, колегія суддів звертає увагу, що предметом оскарження в даному випадку є повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання щодо виконання рішення Токмацького районного суду Запорізької області щодо зобов`язання Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 недоплачену у 2010 році разову грошову допомогу у сумі 2 704грн. Вказана сума є складовою соціальних гарантій, які не виплачені позивачу у зв`язку з поверненням виконавчого листа, що зокрема і становить предмет позовних вимог. Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52 рішення ЄСПЛ «Суханов та Ільченко проти України»). Суд першої інстанції зазначив, що подані позивачем довідки про доходи вказують лише на розмір отриманої пенсії, не розмір річного доходу, а тому не можуть бути доказом на підтвердження майнового стану особи. З такою позицію суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції також не може погодитися, оскільки будь-які сумніви трактуються на користь особи, при цьому, в разі сумніву, суд не позбавлений права витребувати певні докази у відповідного органу. Відповідно до ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Таким чином, законодавством чітко регламентовано право суду на звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати, підставою для чого є врахування майнового стану сторони. Сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ або завдати шкоди самій суті права доступу до суду (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001, справа "Креуз проти Польщі" - заява N 28249/95). Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права. Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до обмеження права позивача на судовий захист. Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. За таких обставин ухвала Токмацького районного суду Запорізької області від 04.03.2020 підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 315, 320, 321, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Токмацького районного суду Запорізької області від 04.03.2020 - скасувати, справу № 328/346/20 (2-а/328/18/20) направити до Токмацького районного суду Зпорізької області для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови виготовлено 21.04.2020 Головуючий суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова